| Корейский уход за кожей
Блокировка:
Нет ограничений
Верификация:
Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте
Видимость
открытое
Популярность:
У сообщества нет огня Прометея
Домен:
welcometokingdom
![***Бужковичі [І lovе-сеntr]****. ◄◄◄ Бужковичі [І lovе-сеntr] ◄◄◄
На лівому березі невеличкої річки Свинорийки, яка впадає у Лугу, на пагорбі, розмістилось старовинне село Бужковичі. Перша згадка про нього є у Галицько-Волинському літописі за рік 1283: «А після цього догнав його (Телебугу, золотоординського хана) Лев-князь коло (села) Бужковичів і з питтям, і з дарами. А коли ж прийшли вони на бужківське поле, то тут оглянули свої полки, і князі думали, що їх переб’ють, а городи візьмуть.»
Колись місцевість навколо села нагадувала райський куточок. Пагорби були порослі дрімучими лісами, а по глибоких долинах текли стрімкі струмки в напрямку до повноводної річечки Свинорийки. Болотиста місцевість навколо річки та ліси були багаті на різноманітні тварини та птаство. То ж не дивно, що тут і вирішили оселитися наші далекі предки, які заснували село Бужковичі. Про чудову природу та історію села розповідають назви урочищ: Вужівка, Загая, Задубина, Корчунки, Підзарука, Чаїнка, Василькова долина, Кошелянка, Пресик, Загуманки, Озеро, Круглик, Жолоб, Придатки, Клин, Дюдянка, Яневицька колонія, Маркоставська(ЧОРНА) колонія, попова могила.
Немало випробувань випало на долю селян: монголо-татарське нашестя, поневіряння по чужих краях в роки першої світової війни, панування панської Польщі, боротьба за вільну Україну та роки німецької окупації під час Великої Вітчизняної війни, примусова колективізація з приходом Радянської влади, голод і злиденне життя в повоєнний період, розпад колгоспів та перехід до самостійного господарювання в перші роки незалежності.. Та ніщо не зломило волю сильних духом бужковичівців. Вони вистояли, вижили. На жаль, з кожним роком село стає меншим і меншим.
Для порівняння:
- у 1806 році в селі було: дворів – 71, проживало 429 людей;
- у 1835 році було: дворів – 40, проживало 339 людей;
- у 1900 році було: дворів – 66, проживало 534 людини;
- у 1950 році проживало 940 людей.
Перша школа у селі була відкрита в 1891 році. Під час війни в 1918 році будівля цієї церковно-парафіяльної школи була зруйнована. Нову школу було збудовано лише в 1929 році із хати Лукаша Дудкевича, котрий виїхав у Канаду. А в 1986 році в центрі села була побудована нова цегляна школа.
У 1947 році у селі відкрили клуб і бібліотеку, які розмістили у церковному будинку для священика. У 1954 році цей будинок розібрали і використали для будівництва нового клубу в іному місці. У 1991 році клуб закрили через його аварійний стан. На два роки довше працювала бібліотека.
Зараз у селі працює лише медпункт та приватний продуктовий магазин.
В1940 році був створений колгосп, який розпався у 1941 році у зв’язку із початком Великої Вітчизняної війни. В 1947 році у селі знову був організований колгосп, який у 1951 році об’єднався із колгоспом с. Луковичі, а в 1958 році до них приєднався ще колгосп із с. Орищі. У 2000 році колгосп припинив свою діяльність у зв’язку із реорганізацією. Після розпаду колгоспу переважно населення допенсійного віку залишилось безробітним. Основним джерелом доходів стала сільськогосподарська продукція. Проте, завдяки своїй працелюбності, добробут селян з кожним роком покращується. Зараз у селі в приватному користуванні є 19 тракторів, 7 грузових автомобілів, 29 легкових автомобілів, 8 зернозбиральних комбайнів, 46 коней, 12 ставків. Село газифіковане, електрифіковане, до кожного двора підведений водопровід. Проте болюча проблема – незадовільний стан доріг](https://sun1-55.userapi.com/s/v1/if2/-r5QPIhxTOm8tHbUsGmboaQvEOOe4sV1kGcjOo4INPIYzVLF0VsDNOR7A77eLH5ZLnQ4GMu4WCLK8pfXGY_o3jI8.jpg?quality=96&crop=181,81,442,442&as=32x32,48x48,72x72,108x108,160x160,240x240,360x360&ava=1&cs=480x480 "***Бужковичі [І lovе-сеntr]****. ◄◄◄ Бужковичі [І lovе-сеntr] ◄◄◄
На лівому березі невеличкої річки Свинорийки, яка впадає у Лугу, на пагорбі, розмістилось старовинне село Бужковичі. Перша згадка про нього є у Галицько-Волинському літописі за рік 1283: «А після цього догнав його (Телебугу, золотоординського хана) Лев-князь коло (села) Бужковичів і з питтям, і з дарами. А коли ж прийшли вони на бужківське поле, то тут оглянули свої полки, і князі думали, що їх переб’ють, а городи візьмуть.»
Колись місцевість навколо села нагадувала райський куточок. Пагорби були порослі дрімучими лісами, а по глибоких долинах текли стрімкі струмки в напрямку до повноводної річечки Свинорийки. Болотиста місцевість навколо річки та ліси були багаті на різноманітні тварини та птаство. То ж не дивно, що тут і вирішили оселитися наші далекі предки, які заснували село Бужковичі. Про чудову природу та історію села розповідають назви урочищ: Вужівка, Загая, Задубина, Корчунки, Підзарука, Чаїнка, Василькова долина, Кошелянка, Пресик, Загуманки, Озеро, Круглик, Жолоб, Придатки, Клин, Дюдянка, Яневицька колонія, Маркоставська(ЧОРНА) колонія, попова могила.
Немало випробувань випало на долю селян: монголо-татарське нашестя, поневіряння по чужих краях в роки першої світової війни, панування панської Польщі, боротьба за вільну Україну та роки німецької окупації під час Великої Вітчизняної війни, примусова колективізація з приходом Радянської влади, голод і злиденне життя в повоєнний період, розпад колгоспів та перехід до самостійного господарювання в перші роки незалежності.. Та ніщо не зломило волю сильних духом бужковичівців. Вони вистояли, вижили. На жаль, з кожним роком село стає меншим і меншим.
Для порівняння:
- у 1806 році в селі було: дворів – 71, проживало 429 людей;
- у 1835 році було: дворів – 40, проживало 339 людей;
- у 1900 році було: дворів – 66, проживало 534 людини;
- у 1950 році проживало 940 людей.
Перша школа у селі була відкрита в 1891 році. Під час війни в 1918 році будівля цієї церковно-парафіяльної школи була зруйнована. Нову школу було збудовано лише в 1929 році із хати Лукаша Дудкевича, котрий виїхав у Канаду. А в 1986 році в центрі села була побудована нова цегляна школа.
У 1947 році у селі відкрили клуб і бібліотеку, які розмістили у церковному будинку для священика. У 1954 році цей будинок розібрали і використали для будівництва нового клубу в іному місці. У 1991 році клуб закрили через його аварійний стан. На два роки довше працювала бібліотека.
Зараз у селі працює лише медпункт та приватний продуктовий магазин.
В1940 році був створений колгосп, який розпався у 1941 році у зв’язку із початком Великої Вітчизняної війни. В 1947 році у селі знову був організований колгосп, який у 1951 році об’єднався із колгоспом с. Луковичі, а в 1958 році до них приєднався ще колгосп із с. Орищі. У 2000 році колгосп припинив свою діяльність у зв’язку із реорганізацією. Після розпаду колгоспу переважно населення допенсійного віку залишилось безробітним. Основним джерелом доходів стала сільськогосподарська продукція. Проте, завдяки своїй працелюбності, добробут селян з кожним роком покращується. Зараз у селі в приватному користуванні є 19 тракторів, 7 грузових автомобілів, 29 легкових автомобілів, 8 зернозбиральних комбайнів, 46 коней, 12 ставків. Село газифіковане, електрифіковане, до кожного двора підведений водопровід. Проте болюча проблема – незадовільний стан доріг")