Поиск
УрИ ГПС МЧС | Группа 5-43.

УрИ ГПС МЧС | Группа 5-43.

Подписчики: 20 подписчиков
ID: 30355992

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

закрытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

vzvod_5_43

Описание

Официальная группа студентов УрИ ГПС МЧС | СПО 5-43

с.Богдашів. Богда́шів — село у Здолбунівському районі Рівненської області.
Село Богдашів відділяє від міста Здолбунова лише шосе, збудоване у 1980-1981 роках. При побудові шосе частина села була приєднана до міста. У селі немає власної школи — учні навчаються у Здолбунівській середній школі N6 або N4.
Покидаючи Лідаву, повертаємось до Здолбунова, звідки вступаємо до майже примкнувшого від заходу села Богдашова, котре тепер має 417 дворів, 1078 мешканців, сільраду, клуб, бібліотеку, крамницю, бригаду КСП «Хлібороб». На північно-східному краю села стоїть діюча церква Воздвиження Чесного Хреста. Її оновили в 1866 році. У ній зберігалися цінні стародруки, рукописи, копії метричних книг, хроніки подій, опис церковної землі шющею понад ЗО десятин, реліквії церковних ритуалів.
Околиця Богдашова приховує сліди оолостей глибокої давнини. Тут на віддалі 500 метрів від правого берега річки виявлено рештки старовинної зброї, черепки посуду староруської доби, монети раннього середньовіччя, сліди давніх могильників.
Перші вісті про Богдашів відбиті актом 1491 року, коли «имение Богдашево» належало Петрові Олехновичу й було продане княгині Марії Збаразькій (Рівненській), яка тут розширила посівні площі, зменшила податки, збільшила сінокосні займи, а також оновила ставкові греблі Восени, 30 вересня 1497 року, в замкові біля Топорищ на Житомирщині була вручена від литовського князя Олександра грамота гетьманові Костянтинові Острозькому, за якою він отримав у дар «двор й село Богдашов», де посесором був Загоров. Навесні 1518 р. возний сповістив про руйнівну повінь, котра спричинила багато шкоди «богдашовским крестьянам». Були затоплені посіви, господарські забудови, ушкоджені греблі, мости. У наступному році околиця села зазнала спустошень від ураганів.За описом майна Луцького замку 1545 року, «село Богдашев» платило від 20 димів, 2-ох млинових коліс, вносило данину за рибоставкові, звірині лови, виконувало сезонні шарваркові повинності, вносило для костелу Рівного 40 «гарців» меду.
Акти 1651-1654 років згадують «Богдашевский бор», де каральний загін польської шляхти під час сутички з козаками зазнав великих втрат і змушений був відійти. У 1710 році протоієрей Федір Сахнович оскаржує дворян Дорухівських, котрі в «селе Богдашеве», захопивши його землі, почали грабувати, обкладати контрибуціями священика Стефана Крута (Крента), котрий був змушений покинути село, а коли прибув сюди здійснити «требу», його обікрали, поранили. З 1-ої половини XVII століття «Богдашев» відходить до калуського старости Яна Замойського, а з 1759 року стає власністю князя Любомирського, де управителем був Зорій. Поземельні плани 1880—1887 р.р. зарисовують «Богдашев» як мале прирічкове село, примикаюче з півдня до смуги лісів. За даними 1893 р., «село Богдашев волости Дятковичской» мало 55 дворів, 439 мешканців, водяний млин, ставки, кушнірну майстерню, корчму, смолокурню, глиняний кар'єр. Назва Богдашів кінцевим «ів» указує на приналежність («чий?») і походить від прізвиська (прізвища) Богдаш, котре від мені Богдан («Богом даний») з нарощеним суфіксальним «аш» для ознаки зменшення, фамільярності У записах особова назва Богдаш виринає уже з XIV—XV століття («Мартин Богдаш, кметь г. Острога», 1378 рік). Існують похідні як Богдащук, Богдашко, Богдош, Богдашенко, Богдашівський.

с.Богдашів

Патріоти Тисмениці=))). Вперше древнє місто Тисмениця, що на Івано-Франківщині згадується в Іпатіївському літописі в 1064 році, коли Галицький князь Володимирко “вийшов із Галича в Тисменицю на лови”. Мальовнича долина, круті береги двох річок та якась невідома надприродна сила, роблять це містечко особливо гарним.
В часи середньовіччя через Тисменицю проходив відомий волоський шлях зі Львова до Молдавії та Волощини. В 1448 році польський король Казимир Ягайлончик надав місту Магдебурзьке право. В другій половині XVI ст. до Тисмениці прибули вірменські поселенці, які привезли секрети кушнірства, виготовлення сап’яну та замшу. Поступово це ремесло перейшло до місцевих майстрів. У вересні 1592 року відбулося об’єднання тисменичан із ремісниками-вірменами в організацію кушнірства та білошкірів. Це стало своєрідним початком нового відліку в історії міста, міста, яке зажило доброї слави умілих майстрів по всій Європі. Тисменицькі ремісники конкурували навіть з “королівським цехом” Галича. Сьогодні, коли ринок товарів різко збільшився і перед нами відкрито широке розмаїття хутрових закордонних виробів, сучасні модниці продовжують надавати перевагу тисменицьким майстрам та їх розкішним і якісним виробам.
Але як кажуть, немає лиха без добра, а добра без лиха. Проблеми управління сучасним містом пов’язані з цілим комплексом складних аспектів. Для малих міст найбільш болючими є проблеми інженерної та соціальної інфраструктури.
В 1970 році на базі кушнірського ремесла в Тисмениці було побудовано одну з найбільших в колишньому радянському союзі хутрових фабрик. Для забезпечення сировиною, поблизу збудовано дві звіроферми. Об’єми виробництва фабрики потребували величезної кількості води, оскільки технологія виправи шкіри є доволі складною. Тому в цей час, із сусіднього Тлумацького району, від Дністра було прокладено 35–ти кілометровий трубопровід, який забезпечив достатньою кількістю води і фабрику і тисменичан.
В 1982 році місто стало адміністративним центром Тисменицького району. Розпочався його інтенсивний розвиток, збільшилась кількість промислових підприємств, збудовано понад 10 багатоповерхових та кількасот індивідуальних будинків. Час спливав непомітно. Здавалося б, що питання із забезпеченням Тисмениці водою в далекому 1970 році було вирішене раз і на завжди. Але, відпрацювавши понад 35 років, сам водогін фізично застарів. Труби прогнили, позаростали, через тверді солі діаметр відчутно зменшився. По всій довжині пропуски, величезні втрати води. Ось тоді перед владою та жителями постало доволі складне питання – “Що робити далі, як вийти із цієї складної ситуації?” Звичайно, що перше найпростіше рішення, яке напрошувалося – знову прокласти новий 35-ти кілометровий водопровід від Дністра. Але це були вже не ті роки, коли вартість електроенергії оцінювалася копійками. В 1996 –1997 роках вже почали вчитися рахувати та оцінювати свої фінансові можливості. Тому, порахувавши прийшли до висновку, що перекачування води з такої далекої відстані було б дуже дорогим задоволенням як для фабрики, так і для жителів міста. А оскільки об’єми виробництва на фабриці з роками почали зменшуватися, то від запропонованого надто дорогого проекту вирішили відмовилися. Почалися пошуки нових ідей та пропозицій, роздуми над тим, як вийти з цього складного становища. Жителі міста, на той час, вже почали відчувати кризу з водою: подача води по обмеженому графіку викликала серйозні обурення громади.
Друга ідея, яка була дуже цікавою, полягала в тому, щоб пробурити свердловини і шукати підземні запаси води в районі Тисмениці. Сьогодні стає очевидним той факт, що майже ввесь цивілізований світ користується питною водою в основному з підземних джерел. На превеликий жаль в нас ситуація зовсім інша. Воду для споживання ми беремо із відкритих водойм – річок та озер, а через їх значну забрудненість це доволі часто приносить нам серйозні проблеми та захворювання. Тому нова ідея з пошуками підземних запасів води, виглядала на перший погляд доволі цікавою та

Патріоти Тисмениці=)))

***Єлизаветка***. Група про найкраще село!
>Єлизаве́тка — село в Україні, в Катеринопільському районі Черкаської області. Населення становить 560 осіб.
Єлизаветка – село, центр сільської ради розташоване на правому березі річки Велика Вись, притоки річки Синюхи, за 30 км від районного центру смт Катеринопіль, за 105 км від обласного центру, за 30 км від залізничної станції Шпола. Колись річка Велика Вись була глибокою і широкою по ній снували козацькі чайки. Лівий берег річки Вись і вся його територія була розкинута в непроглядних степах, які до ХVІІ ст. були малозаселені і належали татаро-монголам та турецьким магнатам. Останні здійснювали часті набіги на лісостепову зону, щоб пограбувати населення, що тут проживало, дівчат забрати в гареми, а хлопців – у неволю. А щоб захистити дану правобережну територію та її жителів, то по праву сторону р. Вись створювалися сторожові пости, так звані караули. Ось такий караул і створився в даному селі. Тут селилися вихідці з козацького роду. Існують різні легенди, щодо походження назви села. Згідно легенди назва села походить від імені шинкарки Єлизавети, яка відкрила шинок на землях села, а навколо нього почали поселятися козаки. Знайшовши зручне місце для землеробства, вони відділяли собі певні ділянки землі, зводили будівлі і заселяли дану територію. Тож на честь шинкарки і назвали село. А інша легенда розповідає, що назва села виникла тоді, коли в 50-60 роках ХVІІІ століття через село проїжджала княгиня Єлизавета. Вона заїхала в багате село, яке було безіменним, тож на честь даної княгині і назвали. Спочатку воно називалося Єлизаветівка, потім Ялосоветка і в кінцевому результаті - Єлизаветка. В історичних документах село вперше згадується у другій половині XVІІІ століття. До села належало два хутори Стольніково (Петрівка) і Джулинка (Червоний Брід), які розташовані на правому березі р. Вись. Але на сьогодні цих хуторів не існує. Молодь виїхала, а старожили вимерли. Адміністративним центром була сільська управа на чолі з старостою Яременком Василем Андрійовичем, а потім Дроботом Андрієм Матвійовичем, які не мали ніякої освіти. Відтиск великого пальця служив їм за підпис, а іноді заміняв гербову печатку. Село розросталось, тяглось двома рукавами. Після ліквідації кріпосного права в селі було 72 двори. Маючи великі сім’ї, достатньо пасовищ. Зручні схили, що тяглися до струмка, люди відділяли для своїх садиб по 3-4 гектари зелі, зводили будівлі, сіяли, обробляли, збирали і доводили до толку зібране. Деякі сім’ї мали отари овець, по 3-4 корови. Займалися хто чим міг. В селі з’явилися млини (вітряки). Де нині стоїть стадіон і школа стояли 7 вітряків. Селяни дробили зерно, молотили, виготовляли олію. Окремих жителів села є нащадки 3-4 і 5 поколінь. Це Дроботи, Яременки, Олійники, Мельниченки, Шуміленки. Культурний рівень села був дуже низьким. У 1872 році в центрі села за кошти поміщика Лопухіна з Мокрої Калигірки було побудовано церкву. При ній діяла церковно-приходська однокласна школа, в якій працював піп Сікорський. Навчалися лише діти заможних селян. В селі виписувалося тільки 2 газети. Переважна більшість людей не вміли читати, писати, рахувати. Основним багатством села були родючі чорноземні грунти. В північній частині села є поклади білої будівельної глини, жовтий пісок. На хуторах Стольніково і Джулинка відкрито великі поклади граніту.

***Єлизаветка***

Cвитязь рулит!$. Озеро Світязь - найбільше і найглибше озеро природного походження в Україні. Світязь чимось схожий на море, у вітряну погоду хвилі тут досягають півтораметрової висоти...
Розташований Світязь неподалеку смт Шацьк, центру відновленого в 1993 році району. Входить до групи Шацьких озер. Озеро Світязь живлять артезіанські джерела. Вода тут надзвичайно прозора і м'яка. У сонячну погоду дно видно на кількаметровій глибині.
Площа Світязя становить 2622 га, довжина 9225 м, ширина 4000 м, максимальна глибина - 58,4 м, середня глибина - 6,9 м.
Є у Світязя дивовижна приваблива сила. Слід увійти до його кришталевої води, як душа наповнюється світлою радістю. Майже уздовж всієї берегової смуги озера ростуть ліси. У літній час тут можна удосталь надихатися напоєним ароматом хвої повітрям, назбирати чорниці, ожини, грибів. Такого задоволення не має жоден, хто звик відпочивати на морському узбережжі.
Донині серед учених немає єдиної думки щодо походження Світязя та інших Шацьких озер. Дехто вважає, що після відступу дніпровського льодовика на Поліссі утворилося величезне водоймище. Льодовик з півночі підпирав його, не давши воді стікати вниз. Озера розглядаються ними як релікти, тобто залишки цього гігантського водоймища, западини якої з часом поглибилися вимиванням вапняків підземними потоками. Інші учені твердять, що озера мають виключно карстове походження. Останні дослідження підтвердили льодовикове походження Світязя і його найближчих побратимів. А поява глибоких западин, на думку вчених, пов'язана з підняттям і опусканням окремих тектонічних блоків.
Світязь люблять порівнювати із Байкалом. Звичайно, масштаби не ті, але і тут глибини досить істотні. Коли човен перетинає шлях від затоки Бужні до пулемецького берега, тримаючись ліворуч острова, то щемить душа тривогою, відчуваючи під собою темні бездонні води Голоднецької тони — 32 метри — 37-38-58,4 метрів. Трапляються підводні ями і з боку мілководої Гряди: Вовча — 20 метрів, Огрядна — 15, Камінь — 14, Вертенева — 17 метрів.
Біля берегів, особливо в районі Гряди, Світязь переважно мілкий. Можна пройти півтори сотні метрів, аж поки вода досягне грудей. У безвітряну пору вода прогрівається швидко і тому тут з радістю відпочивають батьки з дітьми. На мілководді у декого може скластися помилкова думка про все озеро. Щоб цього не відбулося, приведемо дані про розподіл Світязя по глибинам. Так от: глибини до 2 метрів займають на озері площа 118 гектарів, до 3 метрів — 720, до 5 метрів — 1061, до 10 метрів — 418, понад 10 метрів — 533 гектари. Тобто, озеро в переважній своїй більшості дуже глибоке.
Як дістатися:
Автошляхом з Києва - до м. Ковель, потім до м. Шацьк, а звідти до с. Світязь. Потягом Київ-Львів або Київ-Ковель можна доїхати до м. Ковель, а потім з Центрального автовокзалу - маршрутним таксі до Світязя.
Довідкова інформація:
Адреса Шацького НПП: 44021, Волинська область, Шацький район, с. Світязь, вул. Жовтнева, 61. Тел.: 8-03355-295-17, 8-03355-295-15.
Готелі поблизу: пансіонат Шацькі озера (8-03355-951-21, 8-03355-951-12); база відпочинку Фенікс (8-03355-202-46), база відпочинку Мотор (8-0332-77-01-49).

Cвитязь рулит!$

ДНІСТЕР - найкращий!!!. Якщо ти обожнюєш річку Дністер, ціле літо купаєшся і проводиш час на її берегах - тобі сюди!!! Завантажуй фото, де ти відпочиваєш на берегах Дністра, Створюй теми для обговорення, бери активну участь в житті групи. Скоро літо і нові враження!!!
Адміністрація залишає за собою право видаляти некоректні висловлювання.
НАС УЖЕ 1000!!!!
Дні́стер (антична назва — Тірас, лат. Tyras) — річка на заході України та у Молдові.
Витоки знаходяться на рівні близько 1000 м над рівнем моря на північно-східних схилах Українських Карпат; утворює Дністровський лиман, впадає в Чорне море.
У верхів'ях — гірська ріка, з V-подібною глибокою (80-100 м) долиною, ширина річища до 40 м.
Нижче, у передгір'ї, долина заболочена, шириною до 13 км. У нижній течії ріка має рівнинний характер.
Заплава Дністра розчленована численними протоками і старицями, у гирлі заросла очеретом (Дністровські плавні), ширина долини біля гирла — 16-22 км..
Гірська й передгірська частини басейну Дністра займають 9 % його площі. Тут найгустіша річкова мережа з переважанням правих приток (Бистриця, Стрий, Свіча, Лімниця тощо).
Живлення Дністра — мішане, з переважанням снігового. Характерні весняна повінь і осінні дощові паводки. Льодовий режим нестійкий.

ДНІСТЕР - найкращий!!!