Поиск
Фотошоп мастер

Фотошоп мастер

Подписчики: 10 подписчиков
ID: 96275811

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

psfotomasta

Описание

Здесь вы увидите много смешных отфотошопленых фоток наслаждайтесь

!Реальний_Карашин ((:. Из истории:
Згідно краєзнавчих матеріалів про селище зазначено наступне.
«Карашин село, що розташоване за 10 верст на захід від Фасової, на правій високій стороні р. Здвиж; у місцевості оточеної з трьох сторін річкою, а з четвертої — струмком Карашинкою. Ця, за природним розташуванням місцевість є зручна до захисту від ворожої навали, і де за всією ймовірністю колись тут існувало древнє городище з переправою через Здвиж, береги якого тут звужуються, і місцевість ця була укріплена в древні часи валами і ровами, що і нині сліди яких можна побачити навкруги церковної садиби. За народними переказами побудова цих укріплень належить якомусь давньому татарському власникові околишніх сіл*, ґрунтуючись на татарській назві села. Частина Карашина, що розкинулось трохи вище по р. Здвиж, відокремлювана полем за півтори версти, називається Малим Карашином. В обох Карашинах жителів проживає православних 950, римокатоликів 22, євреїв. 11.(дані на 1887 р.) На початку XVI століття Карашин належав до маєтностей Ласскіх (мали володіння також в селищі Демидів). У нотатках за 1636 р. зазначено, власником Карашина Вацлава Жмієвського, ловчого Київського; потім Карашин належав до Макарівського ключа Макаревичів. З початку XVIII століття ним володіють шляхтичі Сапеги, що уже відступили від православ'я. У1749 році: Ігнатій граф на Кодні, Вишничах, Несухочах, Надвірної та Величці, Сапега — підскарбний надвірний великого князівства Литовського і його дружина Ганна. Після них маєток належав Харленським до 1808 р., коли Карашин, Червона Слобода, Коптієвка, Юрів і інші селища були продані Павлу Сабанському. Після смерті Ліберія Павловича залишилося 3 сини: Костянтин, Конрад і Станіслав та дочка Іполітка, за чоловіком Комаровичева, які всі свої успадковані в Карашині землі, у кількості 898 десятин, польової і 536 лісової, продали в 1876 р. дійсному штатському раднику Василю Борисову. Частина ж земель Конрада Сабанського: Малий Карашин, у кількості 214 десят. польовий і 262 лісової землі, за участь його в заколоті, яка була також обтяжена боргом сестри Іполітки Комаровичової, визнана в 1864 р. що підлягає конфіскації, згідно з нею в 1874 р. була конфіскована, а гроші, за продану Михайлові Івановичу Курдюмову землю, пішли згідно ухвали на сплату боргових зобов'язань сестри заколотника.
До Карашинского церковного приходу зараховуються:
Жмурівка село, в Брусилівській волості, Радомишльського повіту, на лівій стороні Здвижа, навпроти Карашина. Жителів проживає 63; Гребля на Здвижі з'єднує це село з Карашином.
Червона Слобода село, на правій стороні Здвижа, яка є кордоном між повітами: Київським і Радомишльським, навпроти міста Рожів й у 3 верстах від Карашина. Жит. проживає 287; Це село з землею власника у кількості 419 десятин польової і 50 лісової продали в 1858 р. Сабанські Єремєеву за 18 000 руб.; а він через кілька років, секретареві Київської Консисторії Хижнякову, за смерті якого маєтність успадковував його син, нині (1887 рік) чернігівський міський голова Василь Михайлович Хижняков.
Мар'янівка, або Мервін хутір, за 5 верст на дорозі до Грузького. У цьому хуторі з 216 десятин землі, які належали 4 родичам, міщанам Мегедам, які живуть там та кількох робітників з сім'ями у числі 46 душ.»
.
Веб-сайт:
http://Країна Україна Область Київська Район/міськрада Макарівський Рада Великокарашинська сільська рада

!Реальний_Карашин ((:

Клуб любителей села Великий Карашин. Из истории:
Згідно краєзнавчих матеріалів про селище зазначено наступне.
«Карашин село, що розташоване за 10 верст на захід від Фасової, на правій високій стороні р. Здвиж; у місцевості оточеної з трьох сторін річкою, а з четвертої — струмком Карашинкою. Ця, за природним розташуванням місцевість є зручна до захисту від ворожої навали, і де за всією ймовірністю колись тут існувало древнє городище з переправою через Здвиж, береги якого тут звужуються, і місцевість ця була укріплена в древні часи валами і ровами, що і нині сліди яких можна побачити навкруги церковної садиби. За народними переказами побудова цих укріплень належить якомусь давньому татарському власникові околишніх сіл*, ґрунтуючись на татарській назві села. Частина Карашина, що розкинулось трохи вище по р. Здвиж, відокремлювана полем за півтори версти, називається Малим Карашином. В обох Карашинах жителів проживає православних 950, римокатоликів 22, євреїв. 11.(дані на 1887 р.) На початку XVI століття Карашин належав до маєтностей Ласскіх (мали володіння також в селищі Демидів). У нотатках за 1636 р. зазначено, власником Карашина Вацлава Жмієвського, ловчого Київського; потім Карашин належав до Макарівського ключа Макаревичів. З початку XVIII століття ним володіють шляхтичі Сапеги, що уже відступили від православ'я. У1749 році: Ігнатій граф на Кодні, Вишничах, Несухочах, Надвірної та Величці, Сапега — підскарбний надвірний великого князівства Литовського і його дружина Ганна. Після них маєток належав Харленським до 1808 р., коли Карашин, Червона Слобода, Коптієвка, Юрів і інші селища були продані Павлу Сабанському. Після смерті Ліберія Павловича залишилося 3 сини: Костянтин, Конрад і Станіслав та дочка Іполітка, за чоловіком Комаровичева, які всі свої успадковані в Карашині землі, у кількості 898 десятин, польової і 536 лісової, продали в 1876 р. дійсному штатському раднику Василю Борисову. Частина ж земель Конрада Сабанського: Малий Карашин, у кількості 214 десят. польовий і 262 лісової землі, за участь його в заколоті, яка була також обтяжена боргом сестри Іполітки Комаровичової, визнана в 1864 р. що підлягає конфіскації, згідно з нею в 1874 р. була конфіскована, а гроші, за продану Михайлові Івановичу Курдюмову землю, пішли згідно ухвали на сплату боргових зобов'язань сестри заколотника.
До Карашинского церковного приходу зараховуються:
Жмурівка село, в Брусилівській волості, Радомишльського повіту, на лівій стороні Здвижа, навпроти Карашина. Жителів проживає 63; Гребля на Здвижі з'єднує це село з Карашином.
Червона Слобода село, на правій стороні Здвижа, яка є кордоном між повітами: Київським і Радомишльським, навпроти міста Рожів й у 3 верстах від Карашина. Жит. проживає 287; Це село з землею власника у кількості 419 десятин польової і 50 лісової продали в 1858 р. Сабанські Єремєеву за 18 000 руб.; а він через кілька років, секретареві Київської Консисторії Хижнякову, за смерті якого маєтність успадковував його син, нині (1887 рік) чернігівський міський голова Василь Михайлович Хижняков.
Мар'янівка, або Мервін хутір, за 5 верст на дорозі до Грузького. У цьому хуторі з 216 десятин землі, які належали 4 родичам, міщанам Мегедам, які живуть там та кількох робітників з сім'ями у числі 46 душ.»

Клуб любителей села Великий Карашин

██████(((Ukraine ShuToChkY)))██████. 2014 рік. Кінець епохи «братства» з люмпен-державою Росією
Росія сьогодні – це держава суцільної імітації. Росіяни настільки звикли за роки правління Путіна до імітування незалежних судів, свободи слова, свободи зборів, боротьби з корупцією, що ще недавнє імітування братерської дружби між росіянами і українцями цілком лягало у цей логічний ряд.
Російські «дружбісти», запустивши в інформаційний оббіг новітній лексикон гігантської пропагандистської машини, зі словами і висловами типу: київська хунта, бандерівці, фашисти, нацисти, карателі, правий сектор, крім всього іншого, намагаються приховати справжню суть розриву, так званої «дружби», між народом, який підкорили і імперією, яка століттями його знищувала і пригноблювала.
Тобто «фашистами» і «нацистами» автоматично стають усі, хто не визнає того факту, що московська окупація не була благом для України.
Але кінець епохи «братства» України з люмпен-державою Росією – це не тільки нарешті шлях до цивілізації. Це і повний крах ідеї «братньої дружби всіх прогресивних народів світу», під шумок якої Москва удавлювала сусідні країни у своїх міцних «їжакових обіймах».
Наразі терористичний напад Кремля на Україну – це наслідок 360 років перебування української території під повним і частковим (як у 1991-2014 роках) контролем Росії над Україною.
Чого хоче від українців держава «рабопутів»?
Яка Росія хоче поглинути Україну? Останні п’ять місяців переконливо довели: Росія хвора на політичний «рак» і його метастази швидко поширюються по всьому її тілу. А в управлінні країною очевидний перехід до швидкого саморуйнування. Попереду – жорстока криза.
Росію вигнали з G-7, Світового банку, ЄБРР, усунули зі світової торгівлі зброєю і літаками. Російська автомобільна та авіабудівна промисловість – знищені, як і будівництво ракетних двигунів та ракет для виведення супутників на орбіту.
І якщо Путін не поступиться «принципами» і не виведе свої війська з України, то банківська система Росії через півроку взагалі перестане існувати.
Адже, що це за банк, який не має доступу до світового позикового ринку? Попереду – обвальне падіння російського ринку цінних паперів, закриття та розорення багатьох підприємств і велике безробіття.
Чого хоче від українців російська терористична держава? Путін прагнув, використовуючи Україну, як політичний важіль, швидко переформувати на свою користь існуючий досі світовий порядок.
А «рабопути», в яких за 15 років путінського правління в Росії, вдалося перетворити колишніх совків, стали найкращим матеріалом для реалізації цієї збоченої путінської геополітичної забаганки.
Але Путін входить у стан неконтрольованої істерики, в психічний ступор. У нього ось-ось можуть відмовити нерви. Як картярський гравець, котрий зарвався, він фактично поставив на кін не тільки своє політичне майбутнє, а й своє фізичне життя та існування Російської Федерації, як країни.
Путін веде Росію до серйозної катастрофи, яка буде здатна створити такі умови для зміни влади, у порівнянні з якими крах СРСР буде видаватися просто забавкою.
Росія дружити не здатна, і сама страждає від цієї своєї нездатності. Найкраще вона вміє створювати проблеми іншим державам.
Своєю агресією проти України Росія досягла зовсім протилежного результату. Для громадян України Росія – це не тільки чужа, але й повністю ворожа територія.
Нинішня Росія хвилює більшість пересічних українців не більше, ніж якийсь віддалений острів у Тихому океані. Адже береги України і Росії розійшлися тепер вже назавжди.
Останнім аргументом російських шовіністів є те, що неможливо по живому розривати численні родинні зв’язки, які об’єднують сім’ї, що проживають в обох країнах. Тому Росія має поглинути Україну?
Подібні змішані шлюби – не лише результат наявності українсько-російського прикордоння. У Європі подібне сприймається, як цілком нормальне явище. Та ніхто з цієї причини ні до кого приєднуватися не збирається.

██████(((Ukraine ShuToChkY)))██████

Набутів класне село. Набутів — село в Україні, Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області. У селі мешкає 875 людей.
Набутів - село, підпорядковане Нетеребській сільській раді. У селі проживають 784 жителі, з них 361 — чоловіки.
Назва села Набутів пішла від великих каменів-валунів, що підіймалися внизу, біля монастиря, а нині аграрного ліцею. Ці великі камені височіли над широкою, на той час судноплавною, річкою Россю. Називали їх бути. Лише тут можна було переходити Рось на той бік до Двереня (нині село Деренковець). Тому перехожі говорили: Іду на бути, а село, що розташувалося вище за бутами та понад бутами уздовж берега річки, стали називати Набутів. Існує ще багато припущень щодо історичної назви села.
У селі працюють дільнична лікарня, яка обслуговує майже 6000 осіб жителів навколишніх сіл; діє цукровий завод ТОВ Приват Агро-Черкаси, який був збудований ще в 1850 р. князем П.П. Лопухіним; функціонують сільський клуб, бібліотека, торговельні установи, відділення зв’язку.
На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 68 односельців. На їх честь встановлено пам’ятник загиблим воїнам біля сільського клубу та на місцевому цвинтарі. Село було звільнене від фашистських окупантів 11.02.1944 р. У селі народився і постійно проживав Герой Соціалістичної Праці Завертайло Іван Демидович (07.07.1922-22.07.2001), який нагороджений орденом Леніна.
[ред.]
Історія
Село Набутів розташоване на лівому березі річки Рось. Межує із селом Деренківець, засноване село при княжінні Великого князя Володимира у 1009 році. До цього тут було велике укріплення, яке називалось Бут. Укріплення мало розміри: довжина 7 км, ширина 5 км.
Сюди під верховенством Великого князя збиралися війська «Світлих князів» , тут проходило відповідне формування військ і підготовка для далеких походів. Коли у 988 році було прийняте князем Володимиром християнство як державна релігія , на місці майбутнього міста Дверен в резиденції Великого князя Володимира проводилися гостинні зустрічі з візантійським духовенством, які прибували в Київську Русь для надання допомоги в запровадженні християнства. Майбутнє місто Дверен стало бурхливо розвиватися, як у політичному, економічному значеннях. Тут вперше стали виготовляти мечі і іншу зброю для воїнів Київської Русі, при княжінні Великого князя Володимира.Знахідки решток зброї тих часів були виявлені при вивезенні землі з території Набутівського цукрового заводу на будівництво греблі для дороги Набутів-Драбівка. Крім цього тут були знайдені золоті монети часів Київської Русі. А в підвальних ямах зберігалася меляса до 50-х років минулого століття.
На честь двадцятиріччя прийняття християнства було розпочато будівництво Свято-Михайлівсього храму, яке закінчили у 1009 році. Цей день, за наказом князя Володимира, було започатковано як заснування міста Дверен.Дата заснування збереглась і на сьогодні, як храмовий день села, 21 листопада. Велику роль відіграла для заснування міста дружина князя Володимира візантійка Анна. Місто Дверен стало гостинними дверима Київської Русі. У Свято-Михайлівському храмі проводилися відповідні молебені, для воїнів і висвячувалася зброя. На храмі було встановлено потужній дзвін, привезений з Візантії, як подарунок місту. Дзвін було чути на дуже далекій віддалі.
У 1240 році під час монголо-татарської навали, воїни міста героїчно обороняли його ,майже два тижні вороги штурмували місто,після його зруйнування були вбиті всі жителі незалежно від віку й статі. Свято-Михайлівський храм згорів , а дзвін зкотився,впав в озеро де зараз насипана гребля при будівництві мосту. Протягом 300 років тут була безлюдна пустиня,лише під час гетьманства Дмитра Вишневецького (1550-1563) на місці укріплення , яке називається зараз в народі Очаків було сформовано козацький кіш. Тут виготовляли бойові човни чайки , заготовляли ліс (в основному дуб) для будувництва фортеці Запорізької Січі, а також проводили підготовку козаків для служби в За

Набутів класне село

• Студия Йоги NARADA • Иркутск • пр. Жукова 4/4. Йога клуб на прекрасном берегу Ангары в Иркутске!
Два больших и просторных зала в микрорайоне Солнечный! У нас вы найдёте также отличный массажный кабинет!
Несколько направлений йоги!
Только сертифицированные и проверенные специалисты!

• Студия Йоги NARADA • Иркутск • пр. Жукова 4/4