Описание
Назва Головлі (народна назва Головні) з'явилася щонайменше у ХVI ст. і зберігається до тепер. Є декілька версій походження топоніма Головлі. Одна з них стверджує, що стародавня назва походить від назви риби головень, яка водилася в місцевій річці «Хотичин». Існує також припущення, що назва села виникла після пожежі, яка знищила всі поселення, лишились лише одні головешки-головні.
В інвентарному описі складеному у 1620 році володінь князів Острозьких на Східній Волині, та в статті про Головлі (Hołowle) у Географічному словнику Королівства Польського (пол), село Головлі та Хотичин (нині вулиця Хотічин) зазначаються, як окремі населені пункти.
1541 рік Головлі згадується в зв'язку із розділом земель, який встановив межі "третини" володінь Б. Костелецької і "двох третин" її доньки Гальшки. Серед десятків сіл, які надано княгині Б.Костелецькій, у листі-наданні зазначено село Головлі. Характерно, що перший і другий поділи іменувалися поділами земель князя К.І. Острозького. Отже, село, згідно з актом переділу, вже існувало, принаймні на дату смерті князя –1530 рік. Звичайно село з’явилось значно раніше вказаної дати, проте традиційно вік населеного пункту, якщо немає інших додаткових свідчень, прийнято обчислювати саме від першої писемної згадки.Таким чином, дату 1541 рік можна вважати першою згадкою про село як одне з давніх Волинських поселень.
1577 рік в книзі "Поборового реєстру" (книга збору податків), складений збирачем податків Луцького повіту Федором Рудецьким. В реєстрі подається перелік зібраних податків, як по місту Острогу, а також по селах Острозького замку. Загальна кількість зареєстрованих поселень складає 27 сіл, в тому числі і Головлі.
1654 рік під час визвольної війни село було спалено, лишилась тільки пекарня.
1791-1792 рр. село згадується в переліку деканатів та парафій уніатських церков північної частини нинішньої Хмельницької та південно-східної - Рівненської областей.
До 1858 року в селі була поштова станція на стародавньому поштовому шляху (на його відтинку Корець-Острог) який споконвіку сполучав Київ з містами Західної України та Європи.
Восени 1846 року 32-річний випускник С.-Петербурга Академії мистецтв Тарас Шевченко через поштову станцію Головлі діставався з Києва до Почаєва і повертався звідти, виконуючи завдання київського генерал-губернатора Бібікова (для опису та зображення у малюнках зовнішнього і внутрішнього вигляду Почаївської лаври та вигляд з тераси на околиці).
Видатний шевченкознавець із С.-Петербурга Петро Жур у своїй книзі «Дума про огонь», пише:
«Шевченко поряд з Корцем згадує і Острог. Це була поштова станція по дорозі на Почаїв. В Острозі наш мандрівник зупинився, проїхавши від Корця 58 верст через поштові станції Вигоду і Головлю. За два роки перед тим, теж прямуючи до Почаєва, тут побував М.І.Костомаров».
Петро Жур дещо спотворив незнайому йому назву села Головлі (народна назва Головні).
Цим шляхом у вересні 1848 року їхав відомий французький письменник Оноре де Бальзак до своєї майбутньої дружини Евеліни Ганської у с. Верхівня і залишив спогади про українських селян та згадав містечко Ганнопіль (колишня назва Аннопіль).
Описуючи подорож Оноре де Бальзак відмітив:
«Шляхом від Дубна до Аннополя, куди прибув близько шостої вечора, я не бачив навкруги нічого, крім скошених полів, плоских, наче кришка табакерки. Через кожні п’ятдесят верст поруч з дорогою чи на обрії я зауважував чудовий поміщицький будинок, оточений парком; його позеленілий мідний дах виблискував у сонячних променях. Як несхоже було все, що я бачив, на Галичину! Раз у раз траплялися селяни й селянки, які весело й безтурботно, мало не з піснями, йшли в поля трудитися або поверталися додому. Безсумнівно, ніхто не попереджав цих людей про моє наближення; ніяке начальство не наказувало їм веселитися; я бачив життя, як вона є».[8]
1882 рік в статті про село Головлі (Hołowle) у Географічному словнику Королівства Польського, автор пи
