Поиск
Маркетинг Обучение Smm

Маркетинг Обучение Smm

Подписчики: 11 подписчиков
ID: 194316343

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

закрытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

evgmarkening

Описание

Индивидуальное обучение продвижению и таргету

Готовься к лету, а не к войне. Программа осознанного отдыха КРАСОТА ДУШИ И ТЕЛА:
(продолжительность программы - 7 дней/6 ночей )
Предлагаем Вам и вашим детям полезный отдых на комфортабельной базе отдыха с питанием в одном из самых красивых,тихих и девственных мест Южного Берега Крыма. Мы подготовили для вас интереснейшую семидневную программу отдыха по освобождению сознания от концепций ума, по развитию тела и укреплению здоровья, по гармонизации женских и мужских энергий, по очищению мышления для создания своей Картины Мира и определения своего истинного интереса и предназначения. после которого вы вернетесь полными сил, оптимизма и готовности к новым победам и успехам.
За эти семь дней мы с вами, будем каждое утро наслаждаться йогой на берегу Черного моря, послушаем увлекательнейшие сатсанги и лекции, очистим ум и оздоровим тело. А ваши дети будут под присмотром опытной няни проводить время не менее интересно. событие
Стоимость с 1 человека за 7 дней:
При приобретении программы до 1 мая: 400 $
При приобретении программы с 1 мая по 27 сентября: 499 $

Готовься к лету, а не к войне

Типова Буша. Буша́́ (колись місто) — село в Україні, в Ямпільському районі Вінницької області. Населення становить 847 осіб. На території села розташовано історико-культурний заповідник «Буша», поблизу села знаходиться природний заказник «Гайдамацький Яр».
Село Буша розташоване на березі неглибокої бурхливої річки Бушанки за 20 кілометрів від Ямполя, на кордоні з Молдовою. Усього 3 години від Вінниці автомобілем — і немовби сотні років від гамірних, задимлених міських вулиць. Кожен пагорб, кожен клаптик цієї древньої землі дихає історією.
Писав свого часу знаний місцевий краєзнавець Сергій Іванович Кокряцький. Безумовно, немає на Поділлі іншої визначнішої пам'ятки, де найбільш яскраво і трагічно відобразилася б уся історія українського народу, ніж Буша на Ямпільщині. Тут, над берегами невеличкої та стрімкої допливи Дністра Мурафи, прихована історія з найдавніших часів. Історія
Буша лежала на торговому шляху з Ясс до Москви, а пізніше неподалік Кучманського шляху.
Імовірно, люди на цій землі з'явилися ще 15-40 тисяч років тому, у період пізнього палеоліту, про що свідчать знайдені тут залишки поселень мисливців на мамонтів. Тут же виявлено знаряддя скіфської і трипільської культур, бронзового і залізного періодів, кераміка чорноліської та черняхівської культур. Дикі, необжиті землі від Дону до Дунаю тисячоліттями були ареною битов і шляхом великого переселення народів. На початку нової ери тут було поселення Антаварія (Антополь, Пронськ), а у середньовіччі — місто Краснопіль; у ХІІ-ХШ століттях Буша входила до складу Галицько-Волинського князівства, потім — Великого князівства Литовського, з 1580 р. — Речі Посполитої. Коли у 1648 році Богдан Хмельницький звільнив Поділля від польської влади, Буша увійшла до складу Брацлавського козацького полку і стала однією з його ключових прикордонних фортець.Буша виникла на місці селища Кузьминці, належала Бушинським.
Ян Замойський
1589 Ян Замойський купив в Бушинського та його сестри Байбузини Бушу за 800 коп гр. литовських.
У 1613 Бушу перезвали на Здислав. Належала Буша тоді Матвію Яблоновському.
З 1629 Буша належала Томашу Замойському. Мала 360 осель і статус міста. Місто знаходилося на горі і замок в частині яка називалася Пригородок. В місті було на той час 7 церков. На 1629 рік у містечку мешкало понад 12 тисяч осіб, це було досить велике місто Брацлавського Подністров'я.
У 2-й половині XVI ст. землями, на яких стоїть містечко Буша, володів коронний канцлер і великий гетьман коронний Ян Замойський (1541—1605), а пізніше — його син Томаш (1594—1638).
За часів Яна Замойського у Буші, посередині мису, утвореного ріками Мурафа і Буша, почалося будівництво замку. Від поверхні річки Мурафи він здіймався на висоту до 30 метрів. Інженер Гійом де Боплан стверджував, що бушанський замок мав 6 веж, кожна з яких мала свій пороховий льох. З'єднувались башти між собою підземними переходами. Замкова брама знаходилась у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась дотепер). Мури і башти замку відповідали всім вимогам військової техніки і були добре придатні для ведення вогнепального бою. Не випадково польські офіцери порівнювали бушанські укріплення з фортифікаціями Кам'янця.

Типова Буша

@@@@@ЗОЛОТОНОШA@@@@@. Золотоноша - найбільше місто черкаського лівобережжя та важливий промисловий центр Черкаської області.
ЗДЕСЬ ДЕЛИМСЯ О ВСЁМ, ЧТО СВЯЗАНО С НАШИМ ЛЮБИМЫМ ГОРОДОМ ЗОЛОТОНОША!!!
Золотоно́ша — місто обласного підпорядкування, районний центр Золотоніського району Черкаської області. Золотонішській міськраді підпорядкована Згарищна сільська рада з селом Згар, та два селища: Гришівка та Ярки. Місто розташоване на річці Золотоношці, притоці Дніпра, за 30 км від обласного центру — міста Черкас на пеpеxpесті автомагістралей Київ-Кременчук та Черкаси-Шрамківка та на залізничній лінії Бахмач-Одеса.
Золотоноша - місто обласного підпорядкування, розташоване на лівому допливі Дніпра р. Золотоношці на залізничній лінії Бахмач - Одеса з променем на Київ через Миронівку та на перехресті асфальтових шляхів Київ -Кременчук і Черкаси - Шрамківка. Відстань до Черкас залізницею - 30 км, автотрасою - 35,5 км. Населення - 29,9 тис. (на 1.01.2002 р.).
За 1 км від міста, в урочищі. Ярки, виявлено осаду Русі (Х-ХІІІ ст.). Назву Золотоноша пов'язують із назвою річки: її піщане дно, покрите шаром золотавої слюди, сяяло, мов золото.
Назва Золотоноша викликала цілий цикл золотих легенд... Згідно з однією з них, у другій чверті XVII ст. Золотоноша була замком Яреми Вишнівецького і збірним місцем податків, сплачуваних з його величезного феоду - так званої Вишневеччини. Зосередження в місті податків - золотих грошей - нібито й дало привід назвати його Золотоношею, тобто золотою ношею. Проте, як свідчать писемні згадки, таке твердження хибне, бо Вишневецький прибув на Лівобережжя на початку 30-х років XVII ст., а назва міста з коренем золот з'явилася за 60 років до того.
За другою легендою, черкаські козаки придбане вогнем і мечем золото складали в напівпрохідних, болотяних заводях річки Золотоноші.
Третя легенда пов'язує назву міста з подіями часів монголо-татарського іга. Татарська флотилія, навантажена даниною, зібраною з підвладного люду, поверталася до Криму. Здійнялась буря, і хвилі ринули на чужинців. Вода поглинула і човни і скарби. Коли ж стихія вгамувалася, хвилі почали прибивати до берега золоті речі. Це сталося на місці виникнення Золотоноші. Відтак, кажуть, річку назвали Золотоношею, а згодом і місто одержало цю ж назву.
На думку ж науковців, своєю назвою річка завдячує природним особливостям: дно Золотоношки, покрите піщаними наносами, сяяло, мов золото, від домішків слюди золотавого кольору. Отже, найбільш вірогідним є твердження про те, що місто отримало свою назву не від тих скарбів, що проходили через нього, а від блискучих розливів місцевої річки.
Перша писемна згадка про Золотоношу припадає на 1576 рік. У своїй духівниці, складеній того року, волинський воєвода князь Богуш Корецький згадує Золотону, яку звуть Глинщина, у воєводстві Київському розташовану. У цьому документі колишнім власником осади названо князя Богдана Глинського. Не виключено, що осада й річка з назвою Золотоноша існували ще за Київської Русі. І за формою, і за змістом це типовий топонім великокнязівської доби.
Розташована на майже неприступному острові поряд з давнім торговельним шляхом - Царгородською дорогою, осада мала зручне оборонне і вигідне географічне положення, що сприяло її швидкому розвиткові. Уже в 1616р. Золотоноша згадується як місто, а на карті французького інженера Боплана (40-ві роки XVII ст.) - як укріплене місто. 1647 року тут налічувалося 273 господарства, або приблизно 1700 осіб населення.
З 1625 року створено Золотоніську козацьку сотню у складі Черкаського полку, 1627 року - ремісниче братство. Останнє проіснувало біля 225 років. Від 1648 році Золотоноша - центр сотні як адміністративно-територіальної одиниці. Золотоніська делегація, очолена сотником Остапом Зайцем, брала участь у Переяславській раді.

@@@@@ЗОЛОТОНОШA@@@@@

Save Vasia. Це сторінка небайдужих до долі звичайного річкового карася Васі в якого склалося непросте життя. Він народився у річці Ірпінь, Жахливі речі йому довелося там пережити: плаваюче сміття, брудна вода, мілководдя. Від всіх жахів Вася онімів і пішов на чужину, жити у трилітрову банку. Його прихистила ГО ТО Лісова брама, яка вирішила зробити все для того щоб Вася повернувся на батьківщину і жив там довго та щасливо.
Але для того, щоб повернути Васю до щасливого життя потрібно зробити багато роботи і пройти через немало трубнощів і ми запрошуємо Вас долучитися до цієї важливої справи.
Вже пройшла перша акція проекту - очищення берегу річки Ірпінь поблизу Шлюзу № 6 (м. Ірпінь, вул. 6-та лінія) 6 вересня 2014 року.
Наступна акція проекту - благоустрій берегу (встановлення лавочок, урн та креативних табличок закликаючих не смітити), що пройде 27 вересня 2014 року!
Приєднуйтесь!
Нашы партнери:
1. СОГ Демократична Київщина
2.Комп`ютерна діагностика та ремонт IT-Bolit
3. Клуб-магазин настільних ігор Dangeon
4. Проект Котячі штуки
5. Ірпінська міська рада
6. Ірпінське міжрайонне управління водного господарства
7. Проект Стрункі Здорові за щасливе довголіття
8. Молодіжний банк ідей
9. Комунальне підприємство Гарнітура
10. Магазин SANEX
11. Школа свідомих батьків
12. Школа соціальних проектів
13. Журнал Пульсар Приірпіння
14. Сайт Правда Ірпеня
15. фотограф Дмитро Гребенюк
16. МП БУДРЕМ
17. МПП «Рада» в особі керівника Семко Наталії Григорівни

Моя рідна домівка ― село Баранівка. Село Баранівка розташоване в Шишацькому районі Полтавськой області. Його координати 49°56′58″ пн. ш. 34°00′03″ сх. д. Населення становить 616 осіб. Орган місцевого самоврядування — Баранівська сільська рада.
Історія
Перша згадка про село відноситься до першої половини ХVІІ століття.Розташоване понад річкою Пслом, оточене лісами.Перші поселенці були вихідцями з Москви та Литви.За часів Богдана Хмельницького Баранівка входила в Сорочинську сотню Миргородського полку і по ревізії 1730 року налічувала 112 дворів. Відомий історик Бодянський зазначав, що в 1863 році в Баранівці нараховувалося 250 дворів,в яких мешкало 886 чоловіків і 995 жінок. У 1883 році Баранівка значиться як волосний центр. Селу належало 5437 десятин ріллі, 93 десятин вигону, 31 десятин лісу, 198 сінокосів. В 1900 році із 252 господарств - 198 були козацькими, 36 селянських, 13 привілегійованих. Над самим берегом річки в густих насадженнях ховався великий поміщицький будинок з широкою верандою. Він мав позолочені меблі, дзеркала, кришталеві люстри. За будинком розташовувались контора, каретна, а трохи далі - корівник, свинарник, кухня. В дубовому лісі - лісопильний завод. В 1904 році земство побудувало школу.
Жителі села протягом багатьох років виступали проти самодержавства і поміщицького свавілля. У грудні 1905 року вони гаряче підтримували антипоміщицький виступ селян Великих Сорочинців. Виходець із села Баранівки моряк Балтійського флоту С.Г. Кремянський був учасником Кронштадтського повстання у 1906 році. Після поразки повстання його заарештували і заточили в одиночну камеру тюрми Кресты на Виборзькій стороні, де він відбував покарання. У зв'язку з 50-річчям першої Російської революції як активного учасника революційного руху його нагороджено орденом Леніна. Під час громадянської війни у Баранівці та інших навколишніх селах діяв партизанський загін, командиром якого був Д.М. Ярош. В 1913 році для поміщика Іванова був збудований на річці Псьол триповерховий водяний турбінний вальцьований млин, який виробляв борошно на експорт. Другий двоповерховий млин молов просте борошно, вальцьову крупчатку для місцевого заможного населення. Поруч з млинами стояли величезна сукновальня, крупорушка, складські приміщення для зберігання зерна, борошна. Поміщик Іванов побудував для своєї другої дружини двоповерховий в східному стилі будинок. Посеред села височіла церква, поблизу неї, у великому будинку під бляхою ррозташовувалися волосний суд, урядник із стражниками, сільський староста із писарем, волосний старшина із писарем. У кімнаті з гратами на вікнах. яка називалася чорною, урядник садовив непокірних селян. Напроти волості побудував магазин крамар Водяник.
Тричі на рік проводилася ярмарка. На острові, утвореному двома рукавами Псла, під віковими осокорами та вербами збирався багатолюдний ярмарок. Таборами стояли цигани. На ярмарок приїжджали управителі поміщицьких економій, куркулі - набирати робочу силу на літні роботи. Тут збиралися люди в бригади, щоб разом іти на заробітки в Таврію, на Дон. Так в пошуках кращої долі 46 родин покинуло Баранівку. З сім'ями ходили по світу в пошуках заробітків Вакула Піхота, Іван Видря, Йосип Колотай та інші. Здавна славилося село високою свідомістю його мешканців. ...Неподалік Баранівки є озеро, яке має назву Татарка. За переказами дівчина з цього села завела монгольський загін під час татарської навали у трясовину озера. Вороги загинули., а озеро століттями зберігає цю таємницю. Біля нього любив гуляти юний Іван Фесенко, і перший пропагандист марксизму на Україні. Він народився в Баранівці, в сім'ї сільського священника 27 травня 1847 року. Навчаючись в Полтавській духовній семінарії, часто приїздив в рідне село, розмовляв з товаришами про тяжке життя народу, читав їм книжки Писарева, Чернишевського, Добролюбова.

Моя рідна домівка ― село Баранівка