ROLVARA
Поиск
Ателье - ВКонтакте. Брянск. Ремонт, пошив
Ателье - ВКонтакте. Брянск. Ремонт, пошив
Подписчики:
114 подписчиков
ID:
47566055
Блокировка:
Нет ограничений
Верификация:
Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте
Видимость
открытое
Популярность:
У сообщества нет огня Прометея
Домен:
dfmod
Описание
Изготовление одежды по индивидуальным заказам, изготовление аксессуаров. Маски многоразовые тканевые, трикотажные, однотонные или с рисунком. тел.: +79051761606
AlkoPesht & Budatresh 2012 або ті, хто наважився їхати на 8 березня
Дитячий Світ
СРК-КОЛЛЕДЖ
Головлі
Буккросинг у Вінниці
![Головлі. Назва Головлі (народна назва Головні) з'явилася щонайменше у ХVI ст. і зберігається до тепер. Є декілька версій походження топоніма Головлі. Одна з них стверджує, що стародавня назва походить від назви риби головень, яка водилася в місцевій річці «Хотичин». Існує також припущення, що назва села виникла після пожежі, яка знищила всі поселення, лишились лише одні головешки-головні.
В інвентарному описі складеному у 1620 році володінь князів Острозьких на Східній Волині, та в статті про Головлі (Hołowle) у Географічному словнику Королівства Польського (пол), село Головлі та Хотичин (нині вулиця Хотічин) зазначаються, як окремі населені пункти.
1541 рік Головлі згадується в зв'язку із розділом земель, який встановив межі третини володінь Б. Костелецької і двох третин її доньки Гальшки. Серед десятків сіл, які надано княгині Б.Костелецькій, у листі-наданні зазначено село Головлі. Характерно, що перший і другий поділи іменувалися поділами земель князя К.І. Острозького. Отже, село, згідно з актом переділу, вже існувало, принаймні на дату смерті князя –1530 рік. Звичайно село з’явилось значно раніше вказаної дати, проте традиційно вік населеного пункту, якщо немає інших додаткових свідчень, прийнято обчислювати саме від першої писемної згадки.Таким чином, дату 1541 рік можна вважати першою згадкою про село як одне з давніх Волинських поселень.
1577 рік в книзі Поборового реєстру (книга збору податків), складений збирачем податків Луцького повіту Федором Рудецьким. В реєстрі подається перелік зібраних податків, як по місту Острогу, а також по селах Острозького замку. Загальна кількість зареєстрованих поселень складає 27 сіл, в тому числі і Головлі.
1654 рік під час визвольної війни село було спалено, лишилась тільки пекарня.
1791-1792 рр. село згадується в переліку деканатів та парафій уніатських церков північної частини нинішньої Хмельницької та південно-східної - Рівненської областей.
До 1858 року в селі була поштова станція на стародавньому поштовому шляху (на його відтинку Корець-Острог) який споконвіку сполучав Київ з містами Західної України та Європи.
Восени 1846 року 32-річний випускник С.-Петербурга Академії мистецтв Тарас Шевченко через поштову станцію Головлі діставався з Києва до Почаєва і повертався звідти, виконуючи завдання київського генерал-губернатора Бібікова (для опису та зображення у малюнках зовнішнього і внутрішнього вигляду Почаївської лаври та вигляд з тераси на околиці).
Видатний шевченкознавець із С.-Петербурга Петро Жур у своїй книзі «Дума про огонь», пише:
«Шевченко поряд з Корцем згадує і Острог. Це була поштова станція по дорозі на Почаїв. В Острозі наш мандрівник зупинився, проїхавши від Корця 58 верст через поштові станції Вигоду і Головлю. За два роки перед тим, теж прямуючи до Почаєва, тут побував М.І.Костомаров».
Петро Жур дещо спотворив незнайому йому назву села Головлі (народна назва Головні).
Цим шляхом у вересні 1848 року їхав відомий французький письменник Оноре де Бальзак до своєї майбутньої дружини Евеліни Ганської у с. Верхівня і залишив спогади про українських селян та згадав містечко Ганнопіль (колишня назва Аннопіль).
Описуючи подорож Оноре де Бальзак відмітив:
«Шляхом від Дубна до Аннополя, куди прибув близько шостої вечора, я не бачив навкруги нічого, крім скошених полів, плоских, наче кришка табакерки. Через кожні п’ятдесят верст поруч з дорогою чи на обрії я зауважував чудовий поміщицький будинок, оточений парком; його позеленілий мідний дах виблискував у сонячних променях. Як несхоже було все, що я бачив, на Галичину! Раз у раз траплялися селяни й селянки, які весело й безтурботно, мало не з піснями, йшли в поля трудитися або поверталися додому. Безсумнівно, ніхто не попереджав цих людей про моє наближення; ніяке начальство не наказувало їм веселитися; я бачив життя, як вона є».[8]
1882 рік в статті про село Головлі (Hołowle) у Географічному словнику Королівства Польського, автор пи](https://sun9-38.userapi.com/impg/c10458/g22374911/b_a8b8a7a8.jpg?quality=96&as=32x32,48x48,72x72&sign=555da26cea7316e24d313438763b08c2&u=i9nJZi2xyq_JgiJ0V7P1fc2fQILoL3a4eOKPmCmIQc0&cs=480x480 "Головлі. Назва Головлі (народна назва Головні) з'явилася щонайменше у ХVI ст. і зберігається до тепер. Є декілька версій походження топоніма Головлі. Одна з них стверджує, що стародавня назва походить від назви риби головень, яка водилася в місцевій річці «Хотичин». Існує також припущення, що назва села виникла після пожежі, яка знищила всі поселення, лишились лише одні головешки-головні.
В інвентарному описі складеному у 1620 році володінь князів Острозьких на Східній Волині, та в статті про Головлі (Hołowle) у Географічному словнику Королівства Польського (пол), село Головлі та Хотичин (нині вулиця Хотічин) зазначаються, як окремі населені пункти.
1541 рік Головлі згадується в зв'язку із розділом земель, який встановив межі третини володінь Б. Костелецької і двох третин її доньки Гальшки. Серед десятків сіл, які надано княгині Б.Костелецькій, у листі-наданні зазначено село Головлі. Характерно, що перший і другий поділи іменувалися поділами земель князя К.І. Острозького. Отже, село, згідно з актом переділу, вже існувало, принаймні на дату смерті князя –1530 рік. Звичайно село з’явилось значно раніше вказаної дати, проте традиційно вік населеного пункту, якщо немає інших додаткових свідчень, прийнято обчислювати саме від першої писемної згадки.Таким чином, дату 1541 рік можна вважати першою згадкою про село як одне з давніх Волинських поселень.
1577 рік в книзі Поборового реєстру (книга збору податків), складений збирачем податків Луцького повіту Федором Рудецьким. В реєстрі подається перелік зібраних податків, як по місту Острогу, а також по селах Острозького замку. Загальна кількість зареєстрованих поселень складає 27 сіл, в тому числі і Головлі.
1654 рік під час визвольної війни село було спалено, лишилась тільки пекарня.
1791-1792 рр. село згадується в переліку деканатів та парафій уніатських церков північної частини нинішньої Хмельницької та південно-східної - Рівненської областей.
До 1858 року в селі була поштова станція на стародавньому поштовому шляху (на його відтинку Корець-Острог) який споконвіку сполучав Київ з містами Західної України та Європи.
Восени 1846 року 32-річний випускник С.-Петербурга Академії мистецтв Тарас Шевченко через поштову станцію Головлі діставався з Києва до Почаєва і повертався звідти, виконуючи завдання київського генерал-губернатора Бібікова (для опису та зображення у малюнках зовнішнього і внутрішнього вигляду Почаївської лаври та вигляд з тераси на околиці).
Видатний шевченкознавець із С.-Петербурга Петро Жур у своїй книзі «Дума про огонь», пише:
«Шевченко поряд з Корцем згадує і Острог. Це була поштова станція по дорозі на Почаїв. В Острозі наш мандрівник зупинився, проїхавши від Корця 58 верст через поштові станції Вигоду і Головлю. За два роки перед тим, теж прямуючи до Почаєва, тут побував М.І.Костомаров».
Петро Жур дещо спотворив незнайому йому назву села Головлі (народна назва Головні).
Цим шляхом у вересні 1848 року їхав відомий французький письменник Оноре де Бальзак до своєї майбутньої дружини Евеліни Ганської у с. Верхівня і залишив спогади про українських селян та згадав містечко Ганнопіль (колишня назва Аннопіль).
Описуючи подорож Оноре де Бальзак відмітив:
«Шляхом від Дубна до Аннополя, куди прибув близько шостої вечора, я не бачив навкруги нічого, крім скошених полів, плоских, наче кришка табакерки. Через кожні п’ятдесят верст поруч з дорогою чи на обрії я зауважував чудовий поміщицький будинок, оточений парком; його позеленілий мідний дах виблискував у сонячних променях. Як несхоже було все, що я бачив, на Галичину! Раз у раз траплялися селяни й селянки, які весело й безтурботно, мало не з піснями, йшли в поля трудитися або поверталися додому. Безсумнівно, ніхто не попереджав цих людей про моє наближення; ніяке начальство не наказувало їм веселитися; я бачив життя, як вона є».[8]
1882 рік в статті про село Головлі (Hołowle) у Географічному словнику Королівства Польського, автор пи")
![Буккросинг у Вінниці. Буккроссинг (англ. bookcrossing) — хобі та громадський рух, що діє за принципом соціальних мереж і близький до флешмобу. Буккроссинг - це процес визволення книг. Людина, прочитавши книгу, залишає («звільняє») її у громадському місці (парк, кафе, поїзд, станція метро), для того, щоб інша, випадкова, людина могла цю книгу знайти та прочитати; та у свою чергу повинна повторити процес. Спостереження за «подорожжю» книги здійснюється через спеціальні сайти в Інтернеті. Аналогія - орнітологічна практика окільцьовування птахів, щоб відстежити їх переміщення.
Історія
Ідею буккроссингу запропонував спеціаліст з інтернет-технологій Рон Хорнбекер у травні 2002 року. Для початку він залишив 20 книг з пояснювальними написами в холі свого готелю. Через півроку на його сайті було біля 300 активних користувачів, які «відпускали» книги і приводили нових учасників.
Поширення буккроссингу
Найбільшу популярність буккроссинг завоював у Італії. В італійському буккроссингу, який називають по-італійськи PassaLibro, беруть участь навіть серйозні організації. Наприклад, влада Флоренції подарувала руху 4000 книг, які були поширені по ринкам міста й будинку мерії.
PassaLibro з'явився в Італії багато в чому завдяки щоденній радіопередачі Fahrenheit на третьому каналі державного радіомовлення Radio Tre. Одна радіослухачка розповіла про буккроссинг, журналістам ідея сподобалася, і ось в Мантуе, з нагоди Фестивалю літератури, вперше «звільняються» кілька примірників книги «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері! Ініціативу підтримали читачі, і «забуті» книги стали з'являтися по всій Італії.
Як і у Америці, в книгу вкладається листок з телефонами, адресою електронної пошти та адресою сайту радіопередачі. А також з поясненнями умов «гри». По радіо оголошують про нові «забуті» книги (деякі слухачі вирушають у вказане місце в надії їх відшукати) і, звичайно, про знайдені. Простий, здавалося б, вчинок - забути книгу де-небудь на вулиці чи у громадському місці. Але яку бурю емоцій він може викликати! Про це розповідають радіослухачі. І про те, що відчувають, коли раптом випадково знаходять спеціально «забуту» книгу.
Буккроссинг проник у Францію з Італії, а головний винуватець - Дженнаро Капуано, директор флорентійського книжкового магазину Leggere per due, що має філію у Парижі. «Офіційно» операція стартувала у березні 2003 в Салоні книги у Парижі, там було «розсіяно» 2000 книг. В основному вони з'явилися завдяки підтримці муніципалітету Флоренції, але й французькі видавничі кола виявили зацікавленість. Наприклад, Жан-Марк Брессон, комерційний аташе одного з найбільш улюблених французькими читачами видавництва Акт Сюд (Actes Sud), говорить, що він просто-таки «схопився за цю ідею». На його думку, акція Passe-Livre ніяк не може зашкодити книготоргівлі, навпаки, кому-то вона допоможе дізнатися або згадати, яку насолоду дає читання, а там, можливо, і у книжковий магазин приведе. У всякому разі, Акт Сюд готове знову поповнити фонд Passe-Livre своїми виданнями.
Технологія
Член руху буккроссингу (буккроссер) реєструється на спеціальному сайті (міжнародний [1], український[2]). Потім він реєструє книги, що готується відпустити, створюючи таким чином свою «книжкову полицю». При реєстрації кожна книга отримує унікальний код книги (англ. BCID - BookCrossing ID). Буккроссер «звільняє» книгу на сайті (тобто робить запис, де, коли (буде) звільнена книга), і «звільняє» її в реалі. Людина, що знайшла («піймала») таку книгу, увійшовши на сайт і, ввівши код книги, потрапляє в журнал книги, робить там запис, про що повідомляється буккроссер, що відпустив цю книгу.
Буккроссинг в Україні
На даний момент буккроссинг в Україні розвинений порівняно слабко.
[ред.]
Різновиди буккроссингу
за допомогою безпечних місць (полиць, шаф);
букрей (англ. bookray) - пересилання книги поштою, по ланцюжку, від одного учасника до наступного, часто перетинаючи кордони країн та континентів. Книга не повертається до буккроссера, що відпустив її.
букрінг (англ. bookring) - єдина відмінність](https://sun9-62.userapi.com/impg/c611/g6049431/b_39fefb12.jpg?quality=96&as=32x32,48x48,72x72&sign=3aa717584408ce9248ec4e89df952b9a&u=kWSDniFt6VJvWjtoxJPhbfuSrlADpDQFYaOXeLJ8Oy4&cs=480x480 "Буккросинг у Вінниці. Буккроссинг (англ. bookcrossing) — хобі та громадський рух, що діє за принципом соціальних мереж і близький до флешмобу. Буккроссинг - це процес визволення книг. Людина, прочитавши книгу, залишає («звільняє») її у громадському місці (парк, кафе, поїзд, станція метро), для того, щоб інша, випадкова, людина могла цю книгу знайти та прочитати; та у свою чергу повинна повторити процес. Спостереження за «подорожжю» книги здійснюється через спеціальні сайти в Інтернеті. Аналогія - орнітологічна практика окільцьовування птахів, щоб відстежити їх переміщення.
Історія
Ідею буккроссингу запропонував спеціаліст з інтернет-технологій Рон Хорнбекер у травні 2002 року. Для початку він залишив 20 книг з пояснювальними написами в холі свого готелю. Через півроку на його сайті було біля 300 активних користувачів, які «відпускали» книги і приводили нових учасників.
Поширення буккроссингу
Найбільшу популярність буккроссинг завоював у Італії. В італійському буккроссингу, який називають по-італійськи PassaLibro, беруть участь навіть серйозні організації. Наприклад, влада Флоренції подарувала руху 4000 книг, які були поширені по ринкам міста й будинку мерії.
PassaLibro з'явився в Італії багато в чому завдяки щоденній радіопередачі Fahrenheit на третьому каналі державного радіомовлення Radio Tre. Одна радіослухачка розповіла про буккроссинг, журналістам ідея сподобалася, і ось в Мантуе, з нагоди Фестивалю літератури, вперше «звільняються» кілька примірників книги «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері! Ініціативу підтримали читачі, і «забуті» книги стали з'являтися по всій Італії.
Як і у Америці, в книгу вкладається листок з телефонами, адресою електронної пошти та адресою сайту радіопередачі. А також з поясненнями умов «гри». По радіо оголошують про нові «забуті» книги (деякі слухачі вирушають у вказане місце в надії їх відшукати) і, звичайно, про знайдені. Простий, здавалося б, вчинок - забути книгу де-небудь на вулиці чи у громадському місці. Але яку бурю емоцій він може викликати! Про це розповідають радіослухачі. І про те, що відчувають, коли раптом випадково знаходять спеціально «забуту» книгу.
Буккроссинг проник у Францію з Італії, а головний винуватець - Дженнаро Капуано, директор флорентійського книжкового магазину Leggere per due, що має філію у Парижі. «Офіційно» операція стартувала у березні 2003 в Салоні книги у Парижі, там було «розсіяно» 2000 книг. В основному вони з'явилися завдяки підтримці муніципалітету Флоренції, але й французькі видавничі кола виявили зацікавленість. Наприклад, Жан-Марк Брессон, комерційний аташе одного з найбільш улюблених французькими читачами видавництва Акт Сюд (Actes Sud), говорить, що він просто-таки «схопився за цю ідею». На його думку, акція Passe-Livre ніяк не може зашкодити книготоргівлі, навпаки, кому-то вона допоможе дізнатися або згадати, яку насолоду дає читання, а там, можливо, і у книжковий магазин приведе. У всякому разі, Акт Сюд готове знову поповнити фонд Passe-Livre своїми виданнями.
Технологія
Член руху буккроссингу (буккроссер) реєструється на спеціальному сайті (міжнародний [1], український[2]). Потім він реєструє книги, що готується відпустити, створюючи таким чином свою «книжкову полицю». При реєстрації кожна книга отримує унікальний код книги (англ. BCID - BookCrossing ID). Буккроссер «звільняє» книгу на сайті (тобто робить запис, де, коли (буде) звільнена книга), і «звільняє» її в реалі. Людина, що знайшла («піймала») таку книгу, увійшовши на сайт і, ввівши код книги, потрапляє в журнал книги, робить там запис, про що повідомляється буккроссер, що відпустив цю книгу.
Буккроссинг в Україні
На даний момент буккроссинг в Україні розвинений порівняно слабко.
[ред.]
Різновиди буккроссингу
за допомогою безпечних місць (полиць, шаф);
букрей (англ. bookray) - пересилання книги поштою, по ланцюжку, від одного учасника до наступного, часто перетинаючи кордони країн та континентів. Книга не повертається до буккроссера, що відпустив її.
букрінг (англ. bookring) - єдина відмінність")