Описание
* окружний стаціонарний юнацький табір
* 14-25 липня 2008 року
* с. Лапшин, Галичина
* * * * * * * * *
Частина 1. Були колись часи...
У давні часи, коли зброя жилізна не мала спочинку від постійних битв, коли гартувалися мечі у крові людській, коли стріли вогненні закривали небо і світ увесь палахкотів у страшнім полум'ї, коли князі великі пирували безперестанку, коли мед-вино наповнювало вщент горлянки безстрашних воїнів, коли дівчата закохано виглядали своїх суджених із походів... Тоді й починається ця історія.
На землях цих від Одри на заході до Дніпра на сході розселилися слов'янські народи. Пражили* ліси, корчували пеньки - відвойовували землі для проживання. І два племені - бужан та дністрян жили між собою мирно та у злагоді. Князевич бужанський взяв був собі за жінку князівну дністрянську і почали вони рід спільний. І по князеві Володарові, сину їхньому, звали той рід Володаровичами. Правили вони народом розумно і справедливо багато літ і зим...
І серед Володаровичів народився був славний леґінь, молодий князевич Ратибор. Ріс він на славу батьківську та держави. І прославився був найбільше у походах на ворогів. А надокучали найбільше племена за Збручом, які разом із кочівниками степовими руйнували домівки, грабували поселення. Вигнав Ратибог ворогів із землі батьківської, в не одній битві поборов їх. І зненавиділи вороги зі сходу князя славного і задумали його зі світу звести. І почали посилати гінців по землях наших, які народ бунтували проти князя. Та любили люди свого справедливого володаря і проганяли далеко посланців чужинських...
Тоді вороги почали шукати слабинку поміж знаті князівської. І знайшовся поміж боярів зрадник, якого підманули золотом та престолом князівським. І почав всілякі інтриґи плести проти князя Ратибора. І смуту поміж боярів почав пускати. Але не відхилялися вірна знать від свого князя. А волхв Іскра видів діло неладне і попереджав князя, аби той більше дому тримався. Казав не раз бравому воїну: "Чужі землі, тебе, княже, поманили за собов... Вважєй, коби кості свої не положивіс на чужині...". Поважав князь поради волхвові, та кінь під ним вороний, меч гострий, лати на сонці блистять - у похід так і тягне...
А в князя була жінка чарівна. Молода, красива - хто не гляне, то милується. І народила дочку князеві. Не міг натішитися Ратибор вісткою - а був тогди в поході. Та не довго радувався: прийшли новини лихі, шо бунтарі діло нездале помишляють. І відправив князь свого воєводу Павла із загоном додому, та не вспіли: поки волхв по лісах досвіт сонця трави цілющі збирав, зла чаклунка отруїла княгиню. Та не встигла вона і дочку малу зі світу звести - волхв із першим промінням сонця вернувся. Вмирала молода княгиня на руках у волхва і просила, аби дочки не віддав ворогам. Обіцявся волхв як зіницю ока берегти князівну, поки не прийде час коронації.
Прийшов воєвода до рідного поселення і змушений з вістками страшними до князя вертатися. Повернувся на місце битви і бачить страшне: поле криваве навколо, трупом лежить усе - і вороги, і свої війська. І лиш один дністрянський вояк ледь дихає. Підходить до нього воєвода, а той каже: "Сила ворогів була велика - в разів п'ятеро більша. Та не посоромили ми честі нашої, ніхто не відступив. І мужньо ми ступили вперід. А ворога все більшало і більшало. І до останнього віддиху ми билися. І положили всіх ворогів наших. Та і самі трупом лігли, і князь наш Ратибор ліг смертю хоробрих. І заповідав він, коби покіть дочка не буде коронована, то най волхв дочці опікуном буде, і вбереже від підступів всіляких..." І помер мужній воїн на руках воєводи. І несли трупи побратимів своїх на щитах додому, і спалили їх за звичаєм стародавнім.
А волхв Іскра з воєводою Павлом порадилися і віддали князівну до пори, до часу кращого на виховання надійним людям з челяді - аби вороги її не знайшли. Шукали зрадники наслідницю престолу і не могли знайти. А народом ходили чутки,шо князівна жива і зберігав народ вірність князю.
