Описание
Всі жителі Нового Львова
Новий Львів — місцевість та міська громада Сихівського району Львова, розташована між вулицями Василя Стуса, Дібровною, Івана Франка, Панаса Мирного.
Історія
На початку ХХ століття Іван Левинський та Юліан Захаревич не встигли завершити урбаністичну концепція міста-саду на Новому Світі і Кастелівці, яка мала мала продовжитись на Новому Львові, — як подібно не вдалося довершити Красучин, де архітектори Фердинанд Касслер та Александр Остен запланували у 1910 р. створити дільницю вілл, був на поч. ХХ ст. фільварком, названим з 1881 р. іменем його власника Миколая Красуцького (раніше звався Кратерівка).
Ф. Касслер та А. Остен створили тут план міста-саду у вигляді прямокутника з великою круглою площею-сонцем у центрі, від якого розходилися шість вулиць-променів. На них планувалось споруджувати вілли та 2-3-поверхові будиночки, оточені садами. До початку І Світової війни встигли спорудити лише кілька будиночків в районі нинішніх вулиць Тернопільської (зокрема № 15) та Героїв Крут (№№ 6 і 6 А).
Від міста нову дільницю мав відділяти парк Залізна Вода, закладений в 1905 р. на схилах між Красучином і Софіївкою. Хоча ще у 1830 р. ця околиця, з джерелами багатими на залізо, була відпочинковим місцем для мешканців Львова. Тут навіть ставив вистави німецький літній театр Франца Кратера. Біля парку був ставок Камінського, на місці якого у 1930-х збудовано басейн, що наповнювали з тутешніх джерел. Зараз це басейн “Динамо”.
На верхній терасі парку Залізна Вода планували створити Йорданівський парк для ігор, забав, занять спортом і патріотичного виховання дітей та молоді. Започаткував такі парки у Кракові в 1888 р. польський лікар Генрик Йордан. Однак цей проект не було реалізовано у Львові, бо у 1930-х між вулицями Цешинською (тепер Тернопільська) та Св. Софії (тепер Ярославенка) розбудовано, під керівництвом архітектора Тадеуша Врубеля, дільницю вілл у стилі функціоналізму. Більшість з них споруджено за типовими проектами.
Лише кілька будиночків мають індивідуальні риси. Серед них вілла при вул. Шльонській (тепер Кибальчича), 11, збудована Т. Врубелем у 1932 р. для художника Е. Божемського, з композицією “Дівчина з рушником” у техніці сграфіто в стилі ар деко на стіні фасаду. Саме ця дільниця біля парку ім. Габріеля Нарутовича (так назвали тоді на честь, вбитого у 1923 р. першого президента ІІ Речі Посполитої, парк Залізна Вода) стала називатися Новим Львовом. В останні десятиріччя тут додалося кілька багатоповерхівок, а багато вілл зазнали перебудови в стилі “євроремонт”. На розі вул. Мишуги та Запорізької з’явилась дерев’яна православна церква з бляшаною цибулястою банею. А на краю парку Залізна Вода спорудили у 1982 р. пам’ятник Юрію Великановичу, бійцю інтернаціональних бригад в Іспанії (скульптор Теодозія Бриж).
Натомість Красучин так і не дочекався своєї реалізації. Насамперед через віддаленість від центру міста. Трамвайна лінія сюди так і не дійшла а використання для сполучення приміських поїздів від станції “Персенківка” не було зручним. Щоправда, мав Красучин і власну залізницю – вузькоколійку від цегельні на Снопкові до Персенківки. Однак вона використовувалася лише для вантажних перевезень.
Забудову Красучина продовжили лише у 1950-х рр., коли споруджували стандартні дво-три поверхові будинки на вулицях Угорській та Карбишева. Потім, у 1960-х, зламали планувальну схему Ф. Каслера та А. Остена і, замість площі-сонця з променями, заповнили прямокутник Нового Львова ІІ п’ятиповерховими хрущовками перпендикулярно до діагональної вулиці Моріса Тереза (тепер Сергія Литвиненка). Тоді ж колишній велосипедний завод перебудували на “Полярон”, підприємство військової електронної техніки. Влітку 1957 р. до Нового Львова протягнули тролейбусну лінію № 6 через вулиці Стрийську, Козельницьку та Панаса Мирного.
Цей район був запректований на початку 30-их років ХХ століття як місто-сад. Дільниця мала вписатися у природний лісний краєвид, мати прямі вулиці, засаджені деревами. Тут планувалася побудувати як і будинки на одну родину, так і котеджі на де
