ROLVARA
Поиск
Еко продукция
Еко продукция
Подписчики:
834 подписчиков
ID:
81086420
Блокировка:
Нет ограничений
Верификация:
Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте
Видимость
открытое
Популярность:
У сообщества нет огня Прометея
Домен:
club81086420
Описание
Свои обьявы не предлагать сразу в спам. Реклама в группе 10 грн С уважением, Алина
Йога. Левый Берег. Химки.
с.Леміщиха
Йога-семинар на базе отдыха "Парус" 4-6 августа
с.Богдашів
Типічний Деренківець
![с.Леміщиха. Лемі́щиха — село на Україні в Жашківському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 3 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Жашків і автотраси Київ-Одеса. Населення 859 чоловік (на 2009 рік).
«Леміщиха — село, що в трьох верстах від містечка Жашків на північ, розміщена у глибокому яру, що впадає до струмка Торчі. Жителів обох статей 600, з них 27 католиків, 5 євреїв. Землі в маєтку 2000 десятин. Леміщиха дістала назву від жителя Лемеха і його дружини Леміщихи, які жили в цьому місці з початку ХVІІ століття.
Леміщихою, коли воно стало селом, володів Каменський, що купив його в Закревського — головного конюха графа Острозького. У Каменського на початку ХІХ століття село купив дід нинішнього власника Сігмунда Костянтиновича Підгорського. Церква збудована в 1747 році»[3].
оли навколишня земля була оголошена власністю поміщика, то на це місце переселилися мазури (з Мазурських боліт Полісся), прізвища Мазурок і Мазур є до сьогодні. Переселенці почали рубати дубовий ліс, щоб будувати приміщення для поміщика і житла для себе. На пагорбі була збудована дубова церква в 1734 році [4]. Пізніше, в 1747 році, під церкву було закладено кам'яний підмурок. Скарби Леміша були витрачені на прикраси церкви. Саму церкву освятили в день євангеліста Луки, після чого щороку в цей день 31 (18) жовтня святкують в селі храмове свято.
У селі поселенці селилися вздовж берега річки, яка протікає із заходу на схід. Біля церкви була розташована поміщицька садиба. Селом володів до Жовтневого перевороту 1917 року поміщик Петро Підгорський [5].
Станом на 1900 рік в селі було — дворів 192, жителів 1086, з них чоловіків 536. Село мало 1425 десятин землі, з них належить поміщикові 692 десятини, церкві - 40 десятин, селянам — 693 десятини. У селі були: 1 церква, 1 кузня. Пожежний обоз складався з 2-х бочок[6].
В 1910 році в селі мешкало: православних чоловіків 548, жінок — 548, крім того, 18 католиків, сектантів — 3. Школа була церковно-приходська, стояла ще церква, збудована 1747 року[7].
Революційна хвиля 1905—1906 років не минула і села Леміщиха. Тут в економії поміщика Підгорського вибухнув страйк. Робітники і наймити вимагали 8-годинного робочого дня, збільшення зарплати, покращення умов праці. Організатором страйку був робітник Якимчук Свирид (він же був і головою страйкового комітету). Всі роботи в маєтку припинилися, на полях ніхто не працював, худоба була голодна, воду зі ставків повипускали (щоб виловили рибу селяни). Якимчук Свирид так розповідав про ці події:
«Працювали ми у пана Підгорського у наймах. Примушували нас працювати по 16 годин на добу. Харчували нас гірше, ніж панських собак; рано давали кашу, в обід — кусок хліба з огірком, а вечеряти часто зовсім не доводилося, бо робота виснажувала всі сили — і люди вечорами засинали, забуваючи про їжу. За цю тяжку й нелюдську працю ми одержували 5 карбованців на місяць. У липні (саме в жнива) 1905 року ми покинули роботу і з піснями пішли до садиби поміщика. Пан побоявся вийти, вислав керуючого, але і той зразу ж сховався, злякався розгніваного народу. Цей страйк тягнувся цілий тиждень. Панський хліб осипався не зібраний. Пан викликав стражників, і селян батогами змушували йти на роботу. Мене й моїх товаришів — Струся Трохима, Підопригу Мусія, Якобчука Семена, Клепача Мефодія, Горошка Івана, Щебетуна Прокопа — арештували і відправили в Таращинську тюрму. Після суду над нами всіх відпустили, а Якимчука Свиридона заслали на Сахалін. Вернувся із заслання уже в 1918 році і в селі помер».
У Леміщиці школу грамоти відкрито в 1898 році. Школа містилася в найнятій селянській хаті. Вчив грамоти місцевий дяк. Всього учнів було 6—12. Навчання проводилося взимку. Вчили граматику чи псалтир на церковнослов'янській мові. В 1910 році було створено церковно-парафіяльну школу з трирічним навчанням (три групи). Навчав один учитель, а піп викладав закон Божий. В кожній групі було 5—7 учнів. Навчанн](https://sun9-62.userapi.com/impg/c10012/g21417481/b_c15e3bfe.jpg?quality=96&as=32x32,48x48,72x72&sign=29766b513e784580f7a7c616b3e78f7b&u=M4g47Q5svxzX9qkVzeB9_BqSz6Nv_jwetUp6yZTYB1M&cs=480x480 "с.Леміщиха. Лемі́щиха — село на Україні в Жашківському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 3 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Жашків і автотраси Київ-Одеса. Населення 859 чоловік (на 2009 рік).
«Леміщиха — село, що в трьох верстах від містечка Жашків на північ, розміщена у глибокому яру, що впадає до струмка Торчі. Жителів обох статей 600, з них 27 католиків, 5 євреїв. Землі в маєтку 2000 десятин. Леміщиха дістала назву від жителя Лемеха і його дружини Леміщихи, які жили в цьому місці з початку ХVІІ століття.
Леміщихою, коли воно стало селом, володів Каменський, що купив його в Закревського — головного конюха графа Острозького. У Каменського на початку ХІХ століття село купив дід нинішнього власника Сігмунда Костянтиновича Підгорського. Церква збудована в 1747 році»[3].
оли навколишня земля була оголошена власністю поміщика, то на це місце переселилися мазури (з Мазурських боліт Полісся), прізвища Мазурок і Мазур є до сьогодні. Переселенці почали рубати дубовий ліс, щоб будувати приміщення для поміщика і житла для себе. На пагорбі була збудована дубова церква в 1734 році [4]. Пізніше, в 1747 році, під церкву було закладено кам'яний підмурок. Скарби Леміша були витрачені на прикраси церкви. Саму церкву освятили в день євангеліста Луки, після чого щороку в цей день 31 (18) жовтня святкують в селі храмове свято.
У селі поселенці селилися вздовж берега річки, яка протікає із заходу на схід. Біля церкви була розташована поміщицька садиба. Селом володів до Жовтневого перевороту 1917 року поміщик Петро Підгорський [5].
Станом на 1900 рік в селі було — дворів 192, жителів 1086, з них чоловіків 536. Село мало 1425 десятин землі, з них належить поміщикові 692 десятини, церкві - 40 десятин, селянам — 693 десятини. У селі були: 1 церква, 1 кузня. Пожежний обоз складався з 2-х бочок[6].
В 1910 році в селі мешкало: православних чоловіків 548, жінок — 548, крім того, 18 католиків, сектантів — 3. Школа була церковно-приходська, стояла ще церква, збудована 1747 року[7].
Революційна хвиля 1905—1906 років не минула і села Леміщиха. Тут в економії поміщика Підгорського вибухнув страйк. Робітники і наймити вимагали 8-годинного робочого дня, збільшення зарплати, покращення умов праці. Організатором страйку був робітник Якимчук Свирид (він же був і головою страйкового комітету). Всі роботи в маєтку припинилися, на полях ніхто не працював, худоба була голодна, воду зі ставків повипускали (щоб виловили рибу селяни). Якимчук Свирид так розповідав про ці події:
«Працювали ми у пана Підгорського у наймах. Примушували нас працювати по 16 годин на добу. Харчували нас гірше, ніж панських собак; рано давали кашу, в обід — кусок хліба з огірком, а вечеряти часто зовсім не доводилося, бо робота виснажувала всі сили — і люди вечорами засинали, забуваючи про їжу. За цю тяжку й нелюдську працю ми одержували 5 карбованців на місяць. У липні (саме в жнива) 1905 року ми покинули роботу і з піснями пішли до садиби поміщика. Пан побоявся вийти, вислав керуючого, але і той зразу ж сховався, злякався розгніваного народу. Цей страйк тягнувся цілий тиждень. Панський хліб осипався не зібраний. Пан викликав стражників, і селян батогами змушували йти на роботу. Мене й моїх товаришів — Струся Трохима, Підопригу Мусія, Якобчука Семена, Клепача Мефодія, Горошка Івана, Щебетуна Прокопа — арештували і відправили в Таращинську тюрму. Після суду над нами всіх відпустили, а Якимчука Свиридона заслали на Сахалін. Вернувся із заслання уже в 1918 році і в селі помер».
У Леміщиці школу грамоти відкрито в 1898 році. Школа містилася в найнятій селянській хаті. Вчив грамоти місцевий дяк. Всього учнів було 6—12. Навчання проводилося взимку. Вчили граматику чи псалтир на церковнослов'янській мові. В 1910 році було створено церковно-парафіяльну школу з трирічним навчанням (три групи). Навчав один учитель, а піп викладав закон Божий. В кожній групі було 5—7 учнів. Навчанн")
