Описание
Базари не проминуть точно: торговці смачнющою рибою, на яку багаті місцеві водойми (саме в Летичеві зливаються річки Вовк та Південний Буг) розташувалися поблизу обох в’їздів у місто. Плесо величезного озера по обидва боки від дороги до Летичева часто сердиться білими хвилями — здалеку ну абсолютно морськими.
Замок проминути теж неможливо, але тут треба уважно стежити за пейзажами за вікном авто. Стара ошатна башта, підніжжя якої охороняє суворий бронзовий Кармалюк, вигулькує обабіч траси раптово – і так само швидко ховається за спинами сучасних кількаповерхових будинків. Монастир та костел Успіння Діви Марії, що славився десятиліття тому своєю чудотворною іконою — поруч, під захистом замкових стін. В 2000-му році споруди комплексу, що перебували в стані руїни, ґрунтовно реставрували. Парадокси Східного Поділля: сакральна пам’ятка розташована за абсолютно „совковою” адресою: по вул. 50-річчя Жовтня, 10. Страшний стан монастиря ще кілька років тому легко пояснити: під час Другої світової війни в його стінах був концентраційний табір. Кістяки нещасних жерт, кажуть старі люди, закопали з другого боку замку, від вулиці Леніна (і така ще існує у місті). Після війни в кляшторі розмістилися склади. 1982 року в них вибухнула пожежа, за шість років — ще одна. Місто шепотіло, що вогонь розійшовся не просто так: СРСР вже кілька років штормило перебудовою, старі храми масово повертали віруючим, що не всім могло сподобатись. Місцевим католикам навіть пожежа не стала на заваді: першу месу ксьондз Ян Ольшанський, майбутній єпископ кам’янецький, відправив тут ще у 1989 році. На відправу зібрався багатотисячний натовп. Щоб потрапити до костелу, вірним довелося виламати двері: комуністична влада відмовилася надати ключі від приміщення навіть після належного оформлення всіх потрібних паперів.
„Совок” особливо гостро відчувається з непарадного боку замку. Це від траси замок — як картинка в рекламному буклеті. А відразу за рогом старих мурів — розкішні баки для сміття, які, здається, прибирають не надто часто. Хоча жителі міста замком, схоже, все ж пишаються: навіть огорожа кафе поблизу автовокзалу своїм силуетом нагадує зубці-мерлони Летичівської вежі.
Найважче знайти місце останнього притулку українського Робіна_Гуда. Могила Кармалюка знаходиться на міському цвинтарі. Просто з дороги ще один пам’ятник нескореному борцю з несправедливим суспільним ладом не побачиш.
