Описание
Sic, дорогі мої, transit gloria mundi. Колишній волосний центр Кам'янецького повіту, містечко Куява зараз - скромне село (556 жителів за останнім переписом) на Ярмолинеччині. Ну і що, що вперше колишня Куява згадана ще в XV ст., а вже в XVI-му тут був зведений дерев'яний храм (його нема: давно згорів, а існуюча мурована церква походить з 1880 р.). Нема вже Куяви - і слова б такого не лишилося, якби не маєток-санаторій.
Серед туристів і краєзнавців модно закатувати очі і заламувати руки: о горе, ще одна бідна церква, перетворена на склад міндобрив! О жах, ще один нещасний палац, перетворений на інтернат чи там лікарню! Ах! Ах! АХ!!!
Ну а що залишалося робити з ідеологічно невитриманими спорудами? Церква, яка не діяла і не приносила хоч якусь користь (навіть як сумнівної якості спортзал чи псевдо-склад) в радянські часи підлягала зносу. З палацами була схожа ситуація: кого там поселяти, голів колгоспів і керівників райкомів? Тоді де комуністична ідеологія з такими мешканцями буде? Бідноті під квартири роздати житлову площу? Так біднота в перший день спалить в буржуйці паркет (каміни розпалювати не навчена), а другого візьметься за бібліотеку. Так що заклади охорони здоров'я для колишніх палаців - ще не така сумна кар'єра.
Цей коник возить дітям молоко.
Тож у маєтку кульгавого пана, що жив тут із матір'ю (за іншою версією легенди, більш логічною, - кульгавої пані, звідси й назва поселення, Куява-кульгава), - санаторій. Тільки він у Соснівці й зберіг стару назву - "Куява" або "Куяви". Тільки не мрійте тут підлікуватись: це обласний дитячий психоневрологічний санаторій. Переважна більшість його мешканців - сироти (постійно тут мешкає 13 дітей станом на квітень-2009, влітку кількість дітей сягає 75). Ті, хто тут мешкає, по досягненню 18-річного віку відправляються на нові квартири: як правило, вони теж оточені старовинними графськими парками, як от обласна психушка в Скаржинцях. Сумно, але це реалії.
І Р.Афтаназі, і М.Урбанський мовчать про Куяву. Спочатку думала, що тому, що прізвище в пана, за якого тут було зведено в ІІ половині ХІХ ст. маєток, - Товкач. НЕ польське прізвище. Потім з'ясувалося, що Марія Товкач була заміжня з Олександром Гіжицьким, польським шляхтичем. Креси, виходить. Пан був-таки католиком: на парковому фасаді зберіглася ніша, де, за переказами, стояла статуя мадонни. Православні статуї не надто шанують.
Обласний реєстр навіть знає дату зведення палацу: 1887 рік. Санітарка, що водила мене маєтком, розповіла, що в середині 1980-х споруду було сильно перебудовано: її східна частина колись являла собою оранжерею, а зараз її замурували, змінили форму даху. І старий паркет вже не помітиш під ковроліном, і ліплення з стель збито: стелі тепер з токсичних плит з орнаментами. Шкода...
Маєток входить в число пам'яток архітектури обласного значення, але не дивлячись на це головний лікар санаторію Олена Левченко (вона головує тут вже четвертий десяток років) якось примудрилася приватизувати частину садиби під свої потреби. В неї вже там і хатка, і пасіка...
Парк навколо садиби - теж пам'ятка, але вже не архітектури, а природи. Площа парку - 27,7 га. Симпатичний. Тут не так давно було посаджено понад тисячу саджанців молодих дерев, тож він живе. І в ньому ще подекуди трапляються аксакали, що пам'ятають Товкача. Всілякі там модрини європейські і сосни Веймута.
Ну і як сюди добиратися: стара дорога з Кам'янця на Хмельницький (через Томашівку). Тинна буде вже позаду, а Ярмолинці - попереду. До Соснівки з траси - кілометри два, але в саме село нам не треба. Тільки-но ліворуч почнуться розвалини ферм, потрібно за вказівником звернути праворуч, на стару липову алею. Вона й виведе до колишнього маєтку.