Описание
Історія
Найдавніші вілі про Півче містить 1322 року акт, за яким 8 грудня луцько-волинський князь Любарт Гедимінович відписує Луцькійсоборній церкві Іоана Богослова маєтності кількох сіл, серед которих називається після Будеража «Пивче», але, видно, помилково в записі «Пичеви».
Дарча грамота 1478 року в описі «будорожских дворищ» згадує якусь «Певчанскую грань», що, можливо, стосується границі майнових володінь двох суміжних осель. У наступному році зринає «Певчанский пруд», де споруджували на мсці прорваної нову висотну греблю.
За поборовим актом 1571 року, «на Певчем» брали повинності від звіриних ловів, лкових пасік, за поетапні зруби й корчунки. Крім того, «певчане» були зобов'язані навесні й восени виконувати шарваркові роботи. Скарга 1572 року звинувачує «певческих крестьян», котрі в урочищі «Дубраве» вдруге вирили звіриш пастки, висікли в молодняку 2 просіки. Під кінець 1583 року «Певче» сплачувало за 7 димів, 2 городи, обслуговувало змінно одну замкову городню Острога.
Поземельний акт 1596 року називає «в Певческом имении» околишні урочища «Важилово», «Каменка», «Ренче», «Дубраву», де здійснено розподіл визначених для «сервітутних» селян (утримуючих сирітських дітей) дводесятинні культивовані займи. Документи (скарги, донесення) 1648—1654 років кілька разів називають «Певче» («Пивче», «Пивча»), в околиці якого діяли козацько-селянські збройні загони, вступаючі в сутички з каральними шляхетськими наїздами.
За «трасакпією» (угодою) 1753 року, «село Пивче» переходить у володіння коронного канцлера Яна Малахівського, котрий збільшує тут відробітки на панщині забороняє безкоштовно збирати в лісі ягоди, гриби, викошувати галявини.
У поземельних планах, ескізах лсових дач 1770—1808 років село під іменем «Певче» (зрідка — «Пивче») зарисовують уздовж вулички з півночі на південь, що примикає до надрічкової низини, звідки її відгалуження здіймається на пологу висоту й крізь діброву прямує до забудов фільварку. За даними 1889 року, «с(ело) Певче при реч. Збьітенке волости Будеражской» мало 80 дворів, 688 мешканців, водяний млин, корчму, став, деревообробну майстерню.Походження назвиІ так, Півче — це документоване «Певче» («Пивче», «Певча»), що, як у ряді Більче, «Гольче» (Гільча), Кухче, має прикінцеве «ч», котре, розвинувшись із «к», разом з «е» вказує на приналежність, вимагаючи ніби запитання «чиє». З тих міркувань вихідним для назви могло стати «Півч(о)», що з «Півк(о)», котре допустимо трактувати як ім'я людини, похідне із старовинних формувань типу Пев(о)благ, Пев(о)рад чи новішого «Певень», засвідченого із XIV століття («Федько Певень, слуга Виленского тіуна», 1508 рік), «й бил нам челом ИгнатПевко», 1600 рік).
Але що означало таке «Півч(о), Певч(о)» («Півко», «Певко»)? Очевидно, «син Піва (Лева)», втіливши поняття «співучий», «з протяжним голосом» чи навіть «запальний», «задерикуватий», «буйний», «нападаючий».
Колишнє Певне закономірно дало Півче, де «і» розвинулось з «е». Проте важче з'ясувати документоване «Пивче», де «й» помилкове або «говіркове». І якщо останнє, то закономірно повинно би дати наше «й», формуюче назву «Пивче», що з «Пивко», котре легко зіставити з існуючим прізвищем Пиво («Степан Пиво, каневский мещанин», 1552 рік). А воно з ряду Пивовар, Пивоварко, Пивоварчук, де первісна ідея «пивовар» («броварник»). Допустимо це «й» трактувати говірковим.
Отже, Півче є певнішою історичною назвою, ніж допустиме Пивче, й означає «населений пункт, заснований Півком».
За фрагментами оповідей, тут, де Півче, куток Лісовики, у далекі часи осів на горі знаменитий будеразький півчий Озар, який на схилі літ залишив городищенську громаду й посвятив себе у схимники. Околишні поселяни любили й шанували схимника, не раз слухали його божественний спів, кажучи: „Стала гора «півчою», бо живе тут півчий“. Від того, мовляв, і назвали село Півче.
