Поиск
Гарненькі володимирецькі люди*

Гарненькі володимирецькі люди*

Подписчики: 13 подписчиков
ID: 51810108

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club51810108

Описание

самі кращі володимирецькі люди

Новини Тереблі. Тере́бля — село в Україні, в Тячівському районі Закарпатської області.
Село розташоване на правому боці березі річки Теребля за 18 км на північ від райцентру Тячів і за 10 км від залізничної станції Буштино. Через село проходить шосейна дорога Буштино-Синевир. Населення 5100 осіб.
Вперше село Теребля згадується в письмових пам'ятках 1389 року. Існує декілька легенд про виникнення села. За однією з них назва села походить від назви ріки Теребля. За іншою легендою назва села походить від прізвища перших людей Теребел, які поселилися разом з іншими на березі річки. Поступово з роками населення збільшувалося, розселялося все далі і далі від річки і поселення перетворилося в селище. Одна з частин села називається Селищем. Та частина села, де люди оселилися і жили найдавніше називається Старе село (Староселиця - від річки до центру села), а те місце, де оселилися люди пізніше, називається Нове село (Новоселиця - від центру села і до озер).
В роки середньовіччя в районі озер в Тереблі добували сіль у шахтах, які належали Угорській державі, королям і приватним власникам феодалам-дворянам. Про наявність безмежних соляних багатств в районі села, а далі до Солотвинських соляних шахт свідчать і бурові розвідки, що проводилися в 50-х роках ХХ ст. не тільки навколо села, а й на його території присадибних ділянах в самому центрі села. Тоді буровики всюди шукали нафту, а знаходили сіль, мінеральні та термальні води. Тепер у селі на їх місці санаторій і водолікувальні ванни для лікування опорно-рухового апарату людей, радикуліту та інших захворювань.
В роки середньовіччя село, як і весь теперішній Тячівський район належало до Угорщини, а селяни працювали на угорських феодалів. Вони брали участь у повстанні селян під керівництвом Дєрдя Дожі. Повстання було придушено королівськими військами, а селян змусили сплачувати данину. Всі землі і навколишні села підкорялися королівському Хустському замку, в якому було розміщено військо угорських королів. Селяни всіх навколишніх сіл змушені були своїми тягловими силами завозити більшу частину урожаю в замок для харчування війська. Солдати забирали зерно, худобу, сіно, одяг та ін. Кравці і шевці всієї округи змушені були безкоштовно працювати на військо.
На початку XVIII ст.. тереблянці разом з іншими навколишніми селами брали участь у національно-визвольній війні угорського народу проти королівської династії Габсбургів. В економічному відношенні життя тереблянців було тяжким, як і в навколишніх селах. Основним заняттям населення було сільське господарство. Система обробітку була двопільною. Із зернових культур селяни здебільшого вирощували жито, кукурудзу, овес, ячмінь. Господарства тереблянців часто терпіли від повеней і посух, коли врожаї були дуже низькими і приводили до тяжкого життя. Так було, наприклад у 1787 році коли відбулися посухи в усьому районі. У селі крім сільськогосподарських селян, що працювали на полях, жили бокораші, які сплавляли ліс по річці Тереблі, візники ,які возили у замок, кравці, шевці, гончарі, про що свідчать експонати сільського музею. Шили народний одяг із домотканого полотна, взувалися у постоли. Більша частина населення бідувала. Так, дроворуб, який продав дрова за денний заробіток міг купити 0,91 кг хліба, або пів фунта топленого масла, а жнець – 1,36 кг проса, 0,45 кг сала .
Важкий соціальний гніт, недоїдання і відсутність охорони здоров'я викликали часті і важкі захворювання на холеру та інші хвороби. В ті роки і зародилося свято – Корела у Дулові, яке відмічають і тепер. Гинули від хвороби і в Тереблі.

Новини Тереблі

Летичів-мальовничий куточок Поділля))). Базари не проминуть точно: торговці смачнющою рибою, на яку багаті місцеві водойми (саме в Летичеві зливаються річки Вовк та Південний Буг) розташувалися поблизу обох в’їздів у місто. Плесо величезного озера по обидва боки від дороги до Летичева часто сердиться білими хвилями — здалеку ну абсолютно морськими.
Замок проминути теж неможливо, але тут треба уважно стежити за пейзажами за вікном авто. Стара ошатна башта, підніжжя якої охороняє суворий бронзовий Кармалюк, вигулькує обабіч траси раптово – і так само швидко ховається за спинами сучасних кількаповерхових будинків. Монастир та костел Успіння Діви Марії, що славився десятиліття тому своєю чудотворною іконою — поруч, під захистом замкових стін. В 2000-му році споруди комплексу, що перебували в стані руїни, ґрунтовно реставрували. Парадокси Східного Поділля: сакральна пам’ятка розташована за абсолютно „совковою” адресою: по вул. 50-річчя Жовтня, 10. Страшний стан монастиря ще кілька років тому легко пояснити: під час Другої світової війни в його стінах був концентраційний табір. Кістяки нещасних жерт, кажуть старі люди, закопали з другого боку замку, від вулиці Леніна (і така ще існує у місті). Після війни в кляшторі розмістилися склади. 1982 року в них вибухнула пожежа, за шість років — ще одна. Місто шепотіло, що вогонь розійшовся не просто так: СРСР вже кілька років штормило перебудовою, старі храми масово повертали віруючим, що не всім могло сподобатись. Місцевим католикам навіть пожежа не стала на заваді: першу месу ксьондз Ян Ольшанський, майбутній єпископ кам’янецький, відправив тут ще у 1989 році. На відправу зібрався багатотисячний натовп. Щоб потрапити до костелу, вірним довелося виламати двері: комуністична влада відмовилася надати ключі від приміщення навіть після належного оформлення всіх потрібних паперів.
„Совок” особливо гостро відчувається з непарадного боку замку. Це від траси замок — як картинка в рекламному буклеті. А відразу за рогом старих мурів — розкішні баки для сміття, які, здається, прибирають не надто часто. Хоча жителі міста замком, схоже, все ж пишаються: навіть огорожа кафе поблизу автовокзалу своїм силуетом нагадує зубці-мерлони Летичівської вежі.
Найважче знайти місце останнього притулку українського Робіна_Гуда. Могила Кармалюка знаходиться на міському цвинтарі. Просто з дороги ще один пам’ятник нескореному борцю з несправедливим суспільним ладом не побачиш.

Летичів-мальовничий куточок Поділля)))

В поисках Счастья...)). Ща́стя — стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості. Те, що викликає відчуття найвищого задоволення життям, дає радість людині. Стан чи якість бути щасливим; насолоджувальний досвід чи емоція, що породжується від володіння добром чи задоволення бажань; втіха, приємність...
___________________________________________________________________________________________________
* Якщо ви знайдете підкову, це щаслива прикмета. Цар Микола II всі знайдені підкови поміщав в спеціально обладнану кімнату в палаці. І до кожної прикладав записку: де, коли і за яких обставин знайдена. Свита підкидала йому підкови заради гарного настрою свого государя. Але він не знав, що його щастя інсценоване, і радів по-справжньому. * Щастя приносять нерукотворні амулети. Наприклад, жаб'ячий камінь — маленькі шершаві жовтуваті камінчики, що формою нагадують жабу, находять на березі озер та річок. Камінчики з дірочкою, що поетично прозвали «курячим щастям». А також знайдені серед сірих каменів прибою сердоліки і янтар.
* Якщо з'їсти конюшину, яка має чотири листочки, або квітку бузку з п'ятьма пелюстками — то обов'язково пощастить.
___________________________________________________________________________________________________
Щастя — місто у Луганській області.

В поисках Счастья...))

★ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ★. Пасажирські перевезення по районі області, Україні, туристичні поїздки в Карпати, Буковель, на море, обслуговування урочистих подій та інше, комфортабельними мікроавтобусами на 7-8 місць Renault Trafic та Volkswagen Transporter
- Приймаю замовлення на перевезення по місту та за його межами ( озера, пікнік, весілля та інше ).
Ціна від 2.50 км.
тел. моб. 097-44-150-96 066-02-763-11

★ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ★

ЯРЕМОВСКИЙ ПРИРОДНЫЙ РЕЗЕРВАТ. Заплавний ландшафтний комплекс, що включає русло р. Оскіл, р. Сів. Донець, старичні озера, ділянки заплавної діброви, заболоченні вільшняки в пониззях борової тераси, лісові озера, луки, болота. На території урочища зростають рідкісні рослинні угруповання – формації сальвінії плаваючої, глечиків жовтих, латаття сніжно-білого, л. білого, які занесені до Зеленої книги України, формація водяного різака алоевидного та асоціація чорно вільхового лісу папоротевого, що включені до зелених списків Харківщини. Тут добре збереглися також популяції козельців українських (Європейський Червоний список), косариків тонких, рябчика малого, сальвінії плаваючої, пальчатокорінника травневого (Червона книга України) цикути отруйної, теліптерусу болотного, валеріани лікарської, бобівника трилистого, та інших рідкісник та лікарських видів Харківщини.
Тут представлений унікальний водно-болотний, лучний та лісовий фауністичні комплекси з низкою рідкісних видів хребетних та безхребетніх тварин, занесених до Європейського Червоного списку, Червоної книги України та списку рідкісних видів Харківської області. Зустрічаються чисельні поселення бобра річкового, видрі річкової; тут мешкають норка європейська, горностай, борсук. Територія урочища є місцем гніздування журавля сірого (3-5 пар), та концентрації його міграційних скупчень (до 50 особин). Під час міграції та взимку тут зустрічаються рідкісні види хижих птахів (орлан-білохвіст, беркут, скопа). Територія урочища є місцем відпочинку і годівлі птахів на прольоті (гусей, лебедів, качок, журавлів, чапель, мартинів, куликів та інших птахів).

ЯРЕМОВСКИЙ ПРИРОДНЫЙ РЕЗЕРВАТ