Поиск
Взлом Нано-ферми

Взлом Нано-ферми

Подписчики: 32 подписчиков
ID: 51771726

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club51771726

Описание

В етом сообществі я розкажу как взломать ігру Нано-ферму

ДНІСТЕР - найкращий!!!. Якщо ти обожнюєш річку Дністер, ціле літо купаєшся і проводиш час на її берегах - тобі сюди!!! Завантажуй фото, де ти відпочиваєш на берегах Дністра, Створюй теми для обговорення, бери активну участь в житті групи. Скоро літо і нові враження!!!
Адміністрація залишає за собою право видаляти некоректні висловлювання.
НАС УЖЕ 1000!!!!
Дні́стер (антична назва — Тірас, лат. Tyras) — річка на заході України та у Молдові.
Витоки знаходяться на рівні близько 1000 м над рівнем моря на північно-східних схилах Українських Карпат; утворює Дністровський лиман, впадає в Чорне море.
У верхів'ях — гірська ріка, з V-подібною глибокою (80-100 м) долиною, ширина річища до 40 м.
Нижче, у передгір'ї, долина заболочена, шириною до 13 км. У нижній течії ріка має рівнинний характер.
Заплава Дністра розчленована численними протоками і старицями, у гирлі заросла очеретом (Дністровські плавні), ширина долини біля гирла — 16-22 км..
Гірська й передгірська частини басейну Дністра займають 9 % його площі. Тут найгустіша річкова мережа з переважанням правих приток (Бистриця, Стрий, Свіча, Лімниця тощо).
Живлення Дністра — мішане, з переважанням снігового. Характерні весняна повінь і осінні дощові паводки. Льодовий режим нестійкий.

ДНІСТЕР - найкращий!!!

Підвисоке. Це група яка створена для мешканців цього прекрасного куточку , та гостей нашого селища , які побувавши в цих краях запам'ятають його на все життя ! В цій групі ви знайдете багато фото.
Це край де переплітаються традиції предків із сучасним стилем життя мешканців селища! Це насправді найчарівніший куточок на всій планеті !!!
У глибину тисячоліть сягає неписана історія рідного краю. Археологи виявили на території району залишки давніх людських стоянок, яким майже 40 тисяч років. Знайдено сліди проживання первісної людини і в околиці с. Верхня Липиця, три кілометри від Підвисокого. Первісні люди селились близько річок, на високих заліснених сухих схилах. Знайдено і первісні знаряддя праці (різці, скребки, ножеподібні пластинки, переважно з кременю). Село Підвисоке розкинулось над берегами річки Нараївки, між пологими горбами, оточене мішаними лісами. По правій стороні річки Нараївки тягнеться асфальтована дорога, що сполучає два обласні центри — Тернопіль та Івано-Франківськ, по лівій — залізниця, що з'єднує Тернопіль та м. Ходорів Львівської області, яка була прокладена за часів Австрії у 1885-1886 роках. Село Підвисоке разом із селами Демня і Гутисько належить до Підвисоцької сільської Ради, утвореної у 1992 році. В населених пунктах сільської Ради проживає 561 жителів і нараховується 225 дворів. Назва села Підвисоке показує, що село лежить під пологими горбами. Про Підвисоке згадується в документах як про місто XVI століття, а дальше як помістя поміщика Яна Дупіковського (Джерела історії України-Руси, 1938, Варшава, ст. 20). Село славилося майстрами, що тесали хрести з каменю. Люди займалися землеробством і риболовством. Рибу продавали аж у Львові. В 1649 році внаслідок татарського нападу, села були спалені та пограбовані, загинуло багато людей. Було три напади татар (Джерела до історії України-Руси, т. 5, Варшава, 1938, ст. 205). В ХУІІ-ХУШ століттях і до першої половини XIX ст. вся земля, навколишні ліси і пасовища належали поміщикам. Селяни відробляли панщину, платили оброк поміщикові і десятину церкві. Безпросвітна нужда, злидні і голод призводили до великої смертності населення. Багато вмирало на туберкульозу. Особливо велика смертність була в час Першої світової війни від епідемії тифу та холери. В 1920 р. на територію сіл Підвисоке, Демня, Куряни вступила Червона Армія. Радянська влада проіснувала близько двох місяців. З відходом Червоної Армії в село прийшли польські окупанти, які жорстоко помстилися тим селянам, котрі підтримували «червоних». Почалися важкі роки польської окупації. Кращі землі в селі належали поміщикам. В селі Демня був фільварок поміщика Вольфарта. (Він похоронений в склепі на цвинтарі в Підвисокому. Жінка з дочкою виїхали за кордон). Населення змушене було сплачувати багато різних податків: за нерухоме майно, ґрунтовий податок, натуральний, особистий, прибутковий, шляховий, за знаки на вози, за собаку, на утримання пана, церкви і т. д. (у зв'язку з тим, що села були окуповані Польщею, багато матеріалів нема, — вони знищені або вивезені в Польщу). Особливо тяжко відбилася на становищі людей криза 1929-1933 рр. Постійно знижували ціни на продукти сільського господарства, а ціни на промислові товари залишалися без змін. 24 липня 1944 року в село вступила Червона Армія. Була створена Підвисоцька сільська Рада, головою якої став Михайло Яцків. В 1959 р. її приєднано до Курян. Восени 1945 р. в села приїхали переселенці з Польщі, в основному жителі Ярославського і Перемиського повітів, а польське населення вивезли в Польщу. В 1949 році засновано в с. Підвисоке колгосп ім. Гречухи, першим головою якого став Броніслав Тимків. Пізніше протягом 1949-1950 рр. головою був Іван С. Феничук (з переселенців). Селяни до колгоспу не хотіли вступати. Але в село приїжджали опергрупи, кликали селян в сільську Раду, погрожували, залякували, катували. Тут же розміщався і Гарнізон «яструбків». В с. Гутисько був теж створений колгосп. В 1959 р. він був приєднаний до Курян .

Підвисоке

Рихта. Краєвиди рідного села. Рихта (Rychta, Rychty Humiecki) — невеличке село, що розкинулось на обох берегах річки Жванчик. До середини XVII ст. село мало назву Новосілка. В середині XVI ст. селом володів пан Радецький, потім пани Лянцькоронські. На його північній околиці, на правому березі р. Жванчик (при шляху на Кам'янець) Лянцкоронські 1507 року спорудили укріплений замок. Про дату його заснування засвідчив напис (інскрипція) на кам'яній таблиці, знайденій під час пізнішої реставрації однієї з замкових будівель. В 1596(1569) році Єлизавета (Ельжбета) Лянцкоронська продала Новосілку з іншими маєтками Войцеху Гумецькому (Wojciech Humiecki польською мовою, поляки переклали як — Войтек Хамецкий), стольнику подільському і писарю городському кам'янецькому. Це поселення було розташоване на високому скелястому березі р. Жванчик і являло собою зручне місцеположення для укріплення. Тому Гумецький збодував тут невеликий замок і це село стало гніздом та родовим маєтком роду Гумецьких, котрі протягом півтора століття жили та існували на Поділлі.

Рихта. Краєвиди рідного села

♥Наше рідне село Побережне ♥. Побережне - невеличке село в Україні у Вінницькій області Вінницького району. За інформаційними даними село засноване у 1600 р. Через Побережне протікає річка Воронка,. Загальна площа Побережного 1,586 км².Своє літочислення село веде з 17-го століття. За словами старожилів, які набули свої знання з розповідей попередніх поколінь, село в глибоку давнину було дуже маленьке. І в народі носило назву «Чайка», тому, що було розташоване на березі невеличкої річки і мало птахоподібну форму (два крила і хвіст).
Наступна назва, що згадується в історичних документах - Зарудинці. Назва ця пов'язана з прізвищем старшини Заруди, який тут оселився і був на чолі общини, яка існувала в селі.
У 1969р. село Зарудинці було перейменовано на Побережне. Зміна назви була викликана тим, що село спочатку належало до Обіднянської волості Брацлавського уїзду, потім стало частиною Немирівського р-ну. А в цьому районні уже було село, яке також носило назву Зарудинці. І тому виникла необхідність змінити назву. Село Зарудинці було перейменовано на Побережне, оскільки воно розміщене на берегах річки, яка протікає через нього.
Побережне розташоване на відстані 30 км від обласного центру - м. Вінниці, за 5 км від селища Вороновиця, в 4-х км від села знаходиться залізнична станція Вороновиця, Степанівський . цукровий завод.
У 1867р. в селі відкрилась школа грамоти, яку очолив старший приходський священик Доміон Бабецький.
На даний час на території села Побережне розташована середня загальноосвітня школа І – ІІ ступенів, в якій навчається 80 учнів.
Навпроти школи збудоване приміщення дитячого садочку «Світанок». Назва його походить від назви колгоспу, який виділив кошти на будівництво. В 1992 році садок розпочав свою роботу. На другому поверсі дитячого садка розташована початкова школа. Неподалік від школи височіє будівля Будинку культури. На даний часу ньому працює сільська бібліотека, гуртки художньої самодіяльності.
Не забувають в селі і про духовність. На стадії завершення знаходиться будівництво нової церкви в центрі села, так як стара церква двічі руйнувалася (за козацьких та радянських часів)
Особливу увагу приділено вшануванню пам’яті учасникам Великої Вітчизняної війни. З цією метою в селі збудовано пам’ятник та Алея слави. На гранітних стелах навічно викарбовано прізвища односельців, які віддали своє життя в ім’я Перемоги.

♥Наше рідне село "Побережне "♥

***Єлизаветка***. Група про найкраще село!
>Єлизаве́тка — село в Україні, в Катеринопільському районі Черкаської області. Населення становить 560 осіб.
Єлизаветка – село, центр сільської ради розташоване на правому березі річки Велика Вись, притоки річки Синюхи, за 30 км від районного центру смт Катеринопіль, за 105 км від обласного центру, за 30 км від залізничної станції Шпола. Колись річка Велика Вись була глибокою і широкою по ній снували козацькі чайки. Лівий берег річки Вись і вся його територія була розкинута в непроглядних степах, які до ХVІІ ст. були малозаселені і належали татаро-монголам та турецьким магнатам. Останні здійснювали часті набіги на лісостепову зону, щоб пограбувати населення, що тут проживало, дівчат забрати в гареми, а хлопців – у неволю. А щоб захистити дану правобережну територію та її жителів, то по праву сторону р. Вись створювалися сторожові пости, так звані караули. Ось такий караул і створився в даному селі. Тут селилися вихідці з козацького роду. Існують різні легенди, щодо походження назви села. Згідно легенди назва села походить від імені шинкарки Єлизавети, яка відкрила шинок на землях села, а навколо нього почали поселятися козаки. Знайшовши зручне місце для землеробства, вони відділяли собі певні ділянки землі, зводили будівлі і заселяли дану територію. Тож на честь шинкарки і назвали село. А інша легенда розповідає, що назва села виникла тоді, коли в 50-60 роках ХVІІІ століття через село проїжджала княгиня Єлизавета. Вона заїхала в багате село, яке було безіменним, тож на честь даної княгині і назвали. Спочатку воно називалося Єлизаветівка, потім Ялосоветка і в кінцевому результаті - Єлизаветка. В історичних документах село вперше згадується у другій половині XVІІІ століття. До села належало два хутори Стольніково (Петрівка) і Джулинка (Червоний Брід), які розташовані на правому березі р. Вись. Але на сьогодні цих хуторів не існує. Молодь виїхала, а старожили вимерли. Адміністративним центром була сільська управа на чолі з старостою Яременком Василем Андрійовичем, а потім Дроботом Андрієм Матвійовичем, які не мали ніякої освіти. Відтиск великого пальця служив їм за підпис, а іноді заміняв гербову печатку. Село розросталось, тяглось двома рукавами. Після ліквідації кріпосного права в селі було 72 двори. Маючи великі сім’ї, достатньо пасовищ. Зручні схили, що тяглися до струмка, люди відділяли для своїх садиб по 3-4 гектари зелі, зводили будівлі, сіяли, обробляли, збирали і доводили до толку зібране. Деякі сім’ї мали отари овець, по 3-4 корови. Займалися хто чим міг. В селі з’явилися млини (вітряки). Де нині стоїть стадіон і школа стояли 7 вітряків. Селяни дробили зерно, молотили, виготовляли олію. Окремих жителів села є нащадки 3-4 і 5 поколінь. Це Дроботи, Яременки, Олійники, Мельниченки, Шуміленки. Культурний рівень села був дуже низьким. У 1872 році в центрі села за кошти поміщика Лопухіна з Мокрої Калигірки було побудовано церкву. При ній діяла церковно-приходська однокласна школа, в якій працював піп Сікорський. Навчалися лише діти заможних селян. В селі виписувалося тільки 2 газети. Переважна більшість людей не вміли читати, писати, рахувати. Основним багатством села були родючі чорноземні грунти. В північній частині села є поклади білої будівельної глини, жовтий пісок. На хуторах Стольніково і Джулинка відкрито великі поклади граніту.

***Єлизаветка***