Описание
http://uk.wikipedia.org/wiki/Суворовка_(Новоодеський_район) Суво́рівка — село в Україні, Новоодеському районі Миколаївської області. Населення становить 381 осіб. Орган місцевого самоврядування — Сухоєланецька сільська рада.
На південній околиці села знаходяться залишки трьох курганів, розташованих по лінії захід-схід, званих в народі "Трьома братами", нині практично розораних.
Суворівка у сучасному розумінні виникла приблизно у другій половині 1920-х рр. шляхом злиття двох сусідніх поселень - Буденнівки (Дикого хутора) та власне Суворівки (Суворівського селища) під час укрупнення. Колишній Дикий хутір (т.зв. Буденнівка) становить північну частину сучасної Суворівки, своєю чергою, власне "давня" Суворівка - південну половину.
Ці землі століттями становили частину великого "степового коридору", яким пройшли чи не усі відомі степових народів, котрі приходили з Азійських глибин - від кіммерійців і закінчуючи ногайцями. Згідно одного перших історичних повідомлень на кінець 17-початок 18 століття належали до великої нічийної "буферної зони" і знаходилися у спільному користуванні запорожців та очаківських турків (здебільшого в якості пасовиськ). Згодом, незважаючи на протести запорожців, 1705 року трохи на північ від сучасного села офіційно проліг кордон поміж Московією (і Запоріжжям у її складі) та Османською Імперією. В роки сплеску гайдамацького руху (1750-60-ті рр.) на землях довкола прикордоння - надто довкола нижньої течії Громоклії (Аргамакли) знаходився один із головних осередків гайдамацького руху, тут локалізувалася свого роду "Анти-Січ" - сюди прибували та ховалися особи, котрі вчинили на Січі злочини, формувалися ватаги запорізької голоти, котрі ходили на грабунок як до Польщі, так і турецьких володінь. Хоча іще за даними карти Річчі-Дзаннонні 1772 р. на місці теперішньої Суворівки зазначене татарське поселення, зване Селван-Кьойо (тюркською - "селище словян" чи "Словянське селище"), втім в дійсності навряд чи воно існувало насправді (чи було невеликим зимівником). 1775 року ці території відійшли до Росії, увійшли до території Катерининського козацького війська, а зовсім поруч, на Громоклії, свою "дачу" отримав знаменитий козацький отаман Захар Чепіга. Однак ці землі ще тривалий час залишалися пустими та неосвоєними. Наприкінці 18 століття неподалік було прокладено тракт, що сполучив Єлисаветград та новостворений Миколаїв, на якому просто навпроти сучасного села знаходилася дорожня корчма "Ве(й)ландова". Власне земля, на якій розташоване село, станом на середину 19 століття знаходилася при самому східному рубежі Херсонського військового поселення (на початок 1860-х рр. ці землі ще вважалися "запасними") при межі із землями цивільного відомства; згодом вони становили 7 ділянку т.зв. Сухоєланцівскої скарбово-чиншової статті.
Точна дата виникнення поселень невідома. Перше із двох зазначених поселень - хутір Дикий, початково не мало сталої назви, звалося то просто "хутір", то Булгарський хутір та виникло на східній границі одного з округів Херсонського військового поселення, при самій вершині двох балочок, котрі сполучаючись, поступово спускалися до Громоклії. Булгарський хутір виник ймовірно на початку 1860-х років, здогадно в якості поселення, котре контролювало східні практично незалюднені межі Херсонського військового поселення (є дані, що на 1860-ті роки на хуторі вже проживало 18 осіб). Можливо назва Булгарський вказує на походження перших поселенців з військового поселення Щербані або Булгари. За місцевою легендою, першим поселенцем був відлюдник, котрий оселився біля степового вітряка у спорудженій власноруч землянці, через що його нібито прозвали диким, від прізвиська якого ніби-то й пішла назва хутора.
Поселенці, котрі оселилися на Булгарському (Дикому) хуторі, здебільшого походили з південних повітів Київської губернії (наприклад, Устенки, Круцили-Круцилови
