Межиров ( Межирів )

Описание

село в Україні, у Жмеринському районі Вінницької області. Наближаючись до села Межирів, мимоволі захоплюєшся краєвидом міжріччя Рову і Думки, які утворюють глибокий розлогий став з прозорою водою. В ній віддзеркалюються білокорі берези, що ростуть на обривистому березі. Правий берег височіє над ставом своїм оголеним кам'яним чолом. Лівий — шумить осоками і буйними очеретами. Ліворуч, через річку на півострові, як на долоні, видно поселення. Письмові документи про Межирів починаються з XVI ст. На час володіння Барським староством королевою Бонною припадає спорудження в Межирові замку залишки якого й досі називають замчиськом. До кінця XVI ст. Межирів був багатолюдним поселенням, котрому за клопотанням Барського старости Станіслава Гольського було присвоєно назву містечка й даровано у 1591 р. магдебурське право. В період Литовсько-Польського панування ремісники містечка зазнавали феодального тиску. Щоб мати більші прибутки, феодали перевели їх з натурального оброку на грошовий. Це сприяло тому, що Межирів стає на Поділлі впливовим торговельним центром. Ремісники, міщани, ведучи жваву торгівлю, домоглися привілеїв для міста. У 1591р. він отримав магдебурзьке право і право на самоуправління. Місто Вінниця в той час таким правом не користувалось. Це був час найбільшого розквіту міста. У 1612 р. Межирів був розоренний татарами але у майбутньому відновленний київським воєводою Жолкєвським, причому були відновлені колишні привілеї міста і даровані нові. В період турецького панування на Подільській Території фортеця Межирова служила опорним пунктом для турків і кримських татар. Свідками того часу залишились підземні ходи-комори Межирова. До нашого часу трапляються провалля землі на рівних місцях. Старожили розповідають про дотепну свинячу знахідку. Господар випускав свиней пастись на спориш. А з часом помітив, що вони перестали після випасу і прогулянки їсти, хоч росли і поправлялись. Черговий раз, випускаючи їх, він пішов за ними і побачив: свинки зайшли в провалля, куди вів невеликий хід. Господар розкопав хід і виявив комору, в якій куцорилі знайшли для себе поживу. З 1640 р. Межирів стає ареною багатьох битв; ним володіють то козаки, то поляки, то росіяни, то турки. І всякий раз містечко піддавалось значним спустошенням. Під час Визвольної війни 1648—1654 рр. до пов¬сталих селян і козаків приєдналися межирівчани як складова Брацлавського полку. Командував ним прославлений полковник Данило Нечай, який загинув біля містечка Красне Тиврівського району, що за 25 км. від Жмеринки. Після Переяславської Ради Межирів залишився під владою Польщі. Лише з 1674 р. він став російським володінням. У 1659 р. Межирів разом із Барським староством був дарований у довічне володіння козацькому гетьману Івану Виговському, але його син Остап у 1698 р. продав маєток князю Любомирському. Панщина в Межирові і оточуючих селах почала запроваджуватися з 1552 року. Селяни втратили право на перехід до іншого пана або переселення без його волі. Литва запровадила майнові стани. Вони діяли тут із 1566 року. Шляхта і духовенство увійшли до привілейованого стану — вони не оподатковувались. Міщани і селяни відбували панщину чи платили оброк. У Любомирських маєток викупив у 1784 р. Андрій Орловський. Межирів колись був містом, але як понад сто років тому почали будувати залізницю, то вирішили трохи обминути Межирів і збудували залізницю через Жмеринку (в ті часи Жмеринка була селом) і так Жмеринка почала розвиватися і змінюватися в місто, збудували в Жмеринці залізничний вокзал. До 1934р. Межирів був райцентром. Тут були школа, синагога, продуктові та промислові магазини, великий речовий ринок та базар на якому торгували свійською худобою. За постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 7. 03. 1923 р. «Про адміністративно-територіальний поділ» були утворені райони: Станіславчицький: 14 сільських рад, Жмеринський: 11 сільських рад, Межирівський: 13 сільських рад (Біликовецька, Винниковецька, Дубівська, Коро