Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте
Видимость
открытое
Популярность:
У сообщества нет огня Прометея
Домен:
club210578848
Описание
Студия коррекции фигуры и омоложения LAVANDA. Избавим от целлюлита, уберем животик, апельсиновую корку, объемы, бока и обвисшую кожу!
Омоложение лица – эффект виден с первой процедуры.
Работаем на результат!
Наши услуги:
Кавитация
Вакуумный массаж
RF лифтинг лица и тела
Прессотерапия
Пилинг
Релакс массаж лица
Записаться в удобное для вас время и день можно в Директ или WhatsApp
⠀
_____________________
г. Екатеринбург, ул. Мичурина, 21
Вход со двора
Студия LAVANDA
+7 912-679-49-49
![с.Леміщиха. Лемі́щиха — село на Україні в Жашківському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 3 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Жашків і автотраси Київ-Одеса. Населення 859 чоловік (на 2009 рік).
«Леміщиха — село, що в трьох верстах від містечка Жашків на північ, розміщена у глибокому яру, що впадає до струмка Торчі. Жителів обох статей 600, з них 27 католиків, 5 євреїв. Землі в маєтку 2000 десятин. Леміщиха дістала назву від жителя Лемеха і його дружини Леміщихи, які жили в цьому місці з початку ХVІІ століття.
Леміщихою, коли воно стало селом, володів Каменський, що купив його в Закревського — головного конюха графа Острозького. У Каменського на початку ХІХ століття село купив дід нинішнього власника Сігмунда Костянтиновича Підгорського. Церква збудована в 1747 році»[3].
оли навколишня земля була оголошена власністю поміщика, то на це місце переселилися мазури (з Мазурських боліт Полісся), прізвища Мазурок і Мазур є до сьогодні. Переселенці почали рубати дубовий ліс, щоб будувати приміщення для поміщика і житла для себе. На пагорбі була збудована дубова церква в 1734 році [4]. Пізніше, в 1747 році, під церкву було закладено кам'яний підмурок. Скарби Леміша були витрачені на прикраси церкви. Саму церкву освятили в день євангеліста Луки, після чого щороку в цей день 31 (18) жовтня святкують в селі храмове свято.
У селі поселенці селилися вздовж берега річки, яка протікає із заходу на схід. Біля церкви була розташована поміщицька садиба. Селом володів до Жовтневого перевороту 1917 року поміщик Петро Підгорський [5].
Станом на 1900 рік в селі було — дворів 192, жителів 1086, з них чоловіків 536. Село мало 1425 десятин землі, з них належить поміщикові 692 десятини, церкві - 40 десятин, селянам — 693 десятини. У селі були: 1 церква, 1 кузня. Пожежний обоз складався з 2-х бочок[6].
В 1910 році в селі мешкало: православних чоловіків 548, жінок — 548, крім того, 18 католиків, сектантів — 3. Школа була церковно-приходська, стояла ще церква, збудована 1747 року[7].
Революційна хвиля 1905—1906 років не минула і села Леміщиха. Тут в економії поміщика Підгорського вибухнув страйк. Робітники і наймити вимагали 8-годинного робочого дня, збільшення зарплати, покращення умов праці. Організатором страйку був робітник Якимчук Свирид (він же був і головою страйкового комітету). Всі роботи в маєтку припинилися, на полях ніхто не працював, худоба була голодна, воду зі ставків повипускали (щоб виловили рибу селяни). Якимчук Свирид так розповідав про ці події:
«Працювали ми у пана Підгорського у наймах. Примушували нас працювати по 16 годин на добу. Харчували нас гірше, ніж панських собак; рано давали кашу, в обід — кусок хліба з огірком, а вечеряти часто зовсім не доводилося, бо робота виснажувала всі сили — і люди вечорами засинали, забуваючи про їжу. За цю тяжку й нелюдську працю ми одержували 5 карбованців на місяць. У липні (саме в жнива) 1905 року ми покинули роботу і з піснями пішли до садиби поміщика. Пан побоявся вийти, вислав керуючого, але і той зразу ж сховався, злякався розгніваного народу. Цей страйк тягнувся цілий тиждень. Панський хліб осипався не зібраний. Пан викликав стражників, і селян батогами змушували йти на роботу. Мене й моїх товаришів — Струся Трохима, Підопригу Мусія, Якобчука Семена, Клепача Мефодія, Горошка Івана, Щебетуна Прокопа — арештували і відправили в Таращинську тюрму. Після суду над нами всіх відпустили, а Якимчука Свиридона заслали на Сахалін. Вернувся із заслання уже в 1918 році і в селі помер».
У Леміщиці школу грамоти відкрито в 1898 році. Школа містилася в найнятій селянській хаті. Вчив грамоти місцевий дяк. Всього учнів було 6—12. Навчання проводилося взимку. Вчили граматику чи псалтир на церковнослов'янській мові. В 1910 році було створено церковно-парафіяльну школу з трирічним навчанням (три групи). Навчав один учитель, а піп викладав закон Божий. В кожній групі було 5—7 учнів. Навчанн](https://sun9-62.userapi.com/impf/c10012/g21417481/b_c15e3bfe.jpg?quality=96&as=32x32,48x48,72x72&sign=29766b513e784580f7a7c616b3e78f7b&u=M4g47Q5svxzX9qkVzeB9_BqSz6Nv_jwetUp6yZTYB1M&cs=480x480 "с.Леміщиха. Лемі́щиха — село на Україні в Жашківському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 3 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Жашків і автотраси Київ-Одеса. Населення 859 чоловік (на 2009 рік).
«Леміщиха — село, що в трьох верстах від містечка Жашків на північ, розміщена у глибокому яру, що впадає до струмка Торчі. Жителів обох статей 600, з них 27 католиків, 5 євреїв. Землі в маєтку 2000 десятин. Леміщиха дістала назву від жителя Лемеха і його дружини Леміщихи, які жили в цьому місці з початку ХVІІ століття.
Леміщихою, коли воно стало селом, володів Каменський, що купив його в Закревського — головного конюха графа Острозького. У Каменського на початку ХІХ століття село купив дід нинішнього власника Сігмунда Костянтиновича Підгорського. Церква збудована в 1747 році»[3].
оли навколишня земля була оголошена власністю поміщика, то на це місце переселилися мазури (з Мазурських боліт Полісся), прізвища Мазурок і Мазур є до сьогодні. Переселенці почали рубати дубовий ліс, щоб будувати приміщення для поміщика і житла для себе. На пагорбі була збудована дубова церква в 1734 році [4]. Пізніше, в 1747 році, під церкву було закладено кам'яний підмурок. Скарби Леміша були витрачені на прикраси церкви. Саму церкву освятили в день євангеліста Луки, після чого щороку в цей день 31 (18) жовтня святкують в селі храмове свято.
У селі поселенці селилися вздовж берега річки, яка протікає із заходу на схід. Біля церкви була розташована поміщицька садиба. Селом володів до Жовтневого перевороту 1917 року поміщик Петро Підгорський [5].
Станом на 1900 рік в селі було — дворів 192, жителів 1086, з них чоловіків 536. Село мало 1425 десятин землі, з них належить поміщикові 692 десятини, церкві - 40 десятин, селянам — 693 десятини. У селі були: 1 церква, 1 кузня. Пожежний обоз складався з 2-х бочок[6].
В 1910 році в селі мешкало: православних чоловіків 548, жінок — 548, крім того, 18 католиків, сектантів — 3. Школа була церковно-приходська, стояла ще церква, збудована 1747 року[7].
Революційна хвиля 1905—1906 років не минула і села Леміщиха. Тут в економії поміщика Підгорського вибухнув страйк. Робітники і наймити вимагали 8-годинного робочого дня, збільшення зарплати, покращення умов праці. Організатором страйку був робітник Якимчук Свирид (він же був і головою страйкового комітету). Всі роботи в маєтку припинилися, на полях ніхто не працював, худоба була голодна, воду зі ставків повипускали (щоб виловили рибу селяни). Якимчук Свирид так розповідав про ці події:
«Працювали ми у пана Підгорського у наймах. Примушували нас працювати по 16 годин на добу. Харчували нас гірше, ніж панських собак; рано давали кашу, в обід — кусок хліба з огірком, а вечеряти часто зовсім не доводилося, бо робота виснажувала всі сили — і люди вечорами засинали, забуваючи про їжу. За цю тяжку й нелюдську працю ми одержували 5 карбованців на місяць. У липні (саме в жнива) 1905 року ми покинули роботу і з піснями пішли до садиби поміщика. Пан побоявся вийти, вислав керуючого, але і той зразу ж сховався, злякався розгніваного народу. Цей страйк тягнувся цілий тиждень. Панський хліб осипався не зібраний. Пан викликав стражників, і селян батогами змушували йти на роботу. Мене й моїх товаришів — Струся Трохима, Підопригу Мусія, Якобчука Семена, Клепача Мефодія, Горошка Івана, Щебетуна Прокопа — арештували і відправили в Таращинську тюрму. Після суду над нами всіх відпустили, а Якимчука Свиридона заслали на Сахалін. Вернувся із заслання уже в 1918 році і в селі помер».
У Леміщиці школу грамоти відкрито в 1898 році. Школа містилася в найнятій селянській хаті. Вчив грамоти місцевий дяк. Всього учнів було 6—12. Навчання проводилося взимку. Вчили граматику чи псалтир на церковнослов'янській мові. В 1910 році було створено церковно-парафіяльну школу з трирічним навчанням (три групи). Навчав один учитель, а піп викладав закон Божий. В кожній групі було 5—7 учнів. Навчанн")
![[Brovary]. Історія міста
Вперше Бровари згадуються в документальних джерелах за 1630 рік. У той час це був невеликий населений пункт, у якому нараховувалося 46 селянських і 68 козацьких дворів. В основному, селяни займалися землеробством, а більш заможні козаки - виноробством та пивоварінням.
З початком визвольної війни українського народу 1648-1654 років князь Вишневецький укріпив Бровари, зосередив тут великий озброєний загін. Але під ударами повсталих селян цей загін змушений був залишити містечко. В цей час (1648-1649 роки) у Броварах створюється козача сотня, першим сотником якої був Федір Ведмідь. Козаки побудували в містечку церкву святих Петра і Павла, про що свідчив напис на церковному дзвоні: Року 1648 місяця октября сей дзвон до церкви святих и Павла подан от козаков Броварських...
Була в Броварах також церква Святої Трійці, заснована Києво-Печерською лаврою, і храм Вознесіння, збудований Лаврою у 1762 році (місцезнаходження його і подальша доля невідомі). Плани церков не збереглись.
У Броварах знаходились володіння Больнично-Троїцького монастиря Києво-Печерської лаври. Монастир володів 55 дворами і кращими землями. Між броварськими козаками і Лаврою велась гостра боротьба за землю і право на торгівлю.
У 1667 році Броварська сотня увійшла до складу Київської сотні у зв'язку з розширенням меж останньої. У 1668 році Бровари зазнали нападу кримських татар: ...мая 12 день татар человек с двести и то містечко все вирубали, а церков Божию (Петропавловскую) разорили, иконьї, ободрали, искололи ругаясь, и книги изрубали. А посекли де в том мес течке мужского и женского полу человек десять, да живьіх взяли в неволю душ пятьдесят.
За даними Переписаних книг у 1666 році у містечку нараховувалось 68 козацьких і 46 селянських дворів.
У Броварах знаходилась церковно-приходська школа. її випускники мали можливість продовжувати навчання в Києві. Є дані, що полку Киевского местечка Броварів церкви Петра и Павла сьін священника Андрея Лукиян Савицкий навчався у Києво-Могилянській академії в 1761 році, а син священика Свято-Троїцької церкви Петро Захарієвський - у 1789 році.
Після указу російської імператриці Катерини II від 10 квітня 1786 року частина монастирських володінь перейшла у казенне відомство. В документах за 1787 рік записано, що в Броварах проживає 487 мешканців - козаків і казенних селян, тут також знаходиться маєток секунд-майора Кабатова.
1817 року в містечку була побудована поштова станція, яка у 1851 році мала вже 45 коней. У 1836 році розпочато будівництво шосе, яке з'єднало Бровари з лівим берегом Дніпра. Воно простяглось на 13 верст, керував будівництвом поручик Яків Соколиков. З 1868 по 1870 рік у Броварах функціонував Київський залізничний вокзал. Таке інтенсивне будівництво шляхів сполучення було викликане тим, що Бровари лежали на великій коштовно-торговій дорозі з Києва на Санкт-Петербург і Москву.
У 40-х роках XIX сторіччя Бровари і Броварщину кілька разів відвідав Тарас Шевченко, що знайшло відображення у його творах Прогулка с удовольствием и не без морали, Варнак, Близнецьі, Сотник. У поемі Катерина.
А 19 травня 1861 року жителі Броварів відділи останню шану Кобзареві: процесія, що супроводжувала домовину поета, зупинялась у Броварах, її зустрічали студенти та представники інтелігенції міста Києва.
За станом на 1897-1898 роки у Броварах налічувалось 464 двори, де жили 4312 мешканців. У містечку було 70 кустарів: ковалів, шевців, теслярів, бондарів, гончарів. У Броварах щороку відбулося три ярмарки. Діяла церковно-приходська школа, згодом була побудована земська початкова школа, яка у 1896 році перетворена на двокласне сільське училище. Через сім років в ній вже навчалося 208 учнів, викладання велося російською мовою. В 1897 році у Броварах відкрито сільську бібліотеку.](https://sun9-70.userapi.com/impf/c9780/g14997151/b_bdd8b34f.jpg?quality=96&as=32x32,48x48,72x72&sign=497f3ad935b13f531fadad83d1190034&u=D76GXe6hiWbFVdYHaYQOM_86kGfWLEUPmBr6pPtFvL4&cs=480x480 "[Brovary]. Історія міста
Вперше Бровари згадуються в документальних джерелах за 1630 рік. У той час це був невеликий населений пункт, у якому нараховувалося 46 селянських і 68 козацьких дворів. В основному, селяни займалися землеробством, а більш заможні козаки - виноробством та пивоварінням.
З початком визвольної війни українського народу 1648-1654 років князь Вишневецький укріпив Бровари, зосередив тут великий озброєний загін. Але під ударами повсталих селян цей загін змушений був залишити містечко. В цей час (1648-1649 роки) у Броварах створюється козача сотня, першим сотником якої був Федір Ведмідь. Козаки побудували в містечку церкву святих Петра і Павла, про що свідчив напис на церковному дзвоні: Року 1648 місяця октября сей дзвон до церкви святих и Павла подан от козаков Броварських...
Була в Броварах також церква Святої Трійці, заснована Києво-Печерською лаврою, і храм Вознесіння, збудований Лаврою у 1762 році (місцезнаходження його і подальша доля невідомі). Плани церков не збереглись.
У Броварах знаходились володіння Больнично-Троїцького монастиря Києво-Печерської лаври. Монастир володів 55 дворами і кращими землями. Між броварськими козаками і Лаврою велась гостра боротьба за землю і право на торгівлю.
У 1667 році Броварська сотня увійшла до складу Київської сотні у зв'язку з розширенням меж останньої. У 1668 році Бровари зазнали нападу кримських татар: ...мая 12 день татар человек с двести и то містечко все вирубали, а церков Божию (Петропавловскую) разорили, иконьї, ободрали, искололи ругаясь, и книги изрубали. А посекли де в том мес течке мужского и женского полу человек десять, да живьіх взяли в неволю душ пятьдесят.
За даними Переписаних книг у 1666 році у містечку нараховувалось 68 козацьких і 46 селянських дворів.
У Броварах знаходилась церковно-приходська школа. її випускники мали можливість продовжувати навчання в Києві. Є дані, що полку Киевского местечка Броварів церкви Петра и Павла сьін священника Андрея Лукиян Савицкий навчався у Києво-Могилянській академії в 1761 році, а син священика Свято-Троїцької церкви Петро Захарієвський - у 1789 році.
Після указу російської імператриці Катерини II від 10 квітня 1786 року частина монастирських володінь перейшла у казенне відомство. В документах за 1787 рік записано, що в Броварах проживає 487 мешканців - козаків і казенних селян, тут також знаходиться маєток секунд-майора Кабатова.
1817 року в містечку була побудована поштова станція, яка у 1851 році мала вже 45 коней. У 1836 році розпочато будівництво шосе, яке з'єднало Бровари з лівим берегом Дніпра. Воно простяглось на 13 верст, керував будівництвом поручик Яків Соколиков. З 1868 по 1870 рік у Броварах функціонував Київський залізничний вокзал. Таке інтенсивне будівництво шляхів сполучення було викликане тим, що Бровари лежали на великій коштовно-торговій дорозі з Києва на Санкт-Петербург і Москву.
У 40-х роках XIX сторіччя Бровари і Броварщину кілька разів відвідав Тарас Шевченко, що знайшло відображення у його творах Прогулка с удовольствием и не без морали, Варнак, Близнецьі, Сотник. У поемі Катерина.
А 19 травня 1861 року жителі Броварів відділи останню шану Кобзареві: процесія, що супроводжувала домовину поета, зупинялась у Броварах, її зустрічали студенти та представники інтелігенції міста Києва.
За станом на 1897-1898 роки у Броварах налічувалось 464 двори, де жили 4312 мешканців. У містечку було 70 кустарів: ковалів, шевців, теслярів, бондарів, гончарів. У Броварах щороку відбулося три ярмарки. Діяла церковно-приходська школа, згодом була побудована земська початкова школа, яка у 1896 році перетворена на двокласне сільське училище. Через сім років в ній вже навчалося 208 учнів, викладання велося російською мовою. В 1897 році у Броварах відкрито сільську бібліотеку.")
