Поиск
Управление текстом

Управление текстом

Подписчики: 19 подписчиков
ID: 204738964

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

закрытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club204738964

Описание

Коллеги, чтобы ничего не пропустить - включите уведомления! (значок с колокольчиком)

КОХАННЯ-ЯКЕ ВОНО??. Що таке кохання?
Цікаве запитання. Кожен трактує це почуття по – своєму. Кожному здається, що він правий… І дійсно таки, скільки людей – стільки думок. Але давайте серйозно задумаємося що воно таке, кохання?? Це почуття! Ну звісно ж !!!
Кохання – це не тільки, коли ти можеш витерпіти людину 10 хвилин, це дещо більше! Кохати – не означає дивитися один на одного, це значить дивитися в одному напрямку…
Кохання – це почуття на 1 сходинку вище від дружби! Кохання – це значить кричати на весь світ про це, коли знаєш, що слова зайві!
Ви можете бути абсолютно різними, або навпаки, але кохати один одного.
Любит тот горячо, кто ревнует!
Любит тот горячо, кто молчит!
А не тот, кто безумно целует,
И слова я люблю говорит!
Кохання – це не тільки почуття і приємні емоції, це наслідки і обов’язки! Кохання – це прекрасно! Кохання – це вір, довіра, це життя! Кохати – це значить розуміти, підтримувати, допомагати, це значить безкорисливо любити!
Кохання – це отрута: коли в твій організм потрапляє хоч крапля, ти або помираєш ( у разі нерозділеного кохання), або знаходиш протиотруту і живеш як востаннє, але вже не один!
Кохання – це безодня: падаючи вниз, не знаєш що буде далі…
Кохання – це горілка: спочатку гріє, а потім зводить з розуму…
Хіба ж думав той, хто винайшов трикутник, про те, що його використовуватимуть навіть у коханні? Чому часто перетинають ся не ті лінії, які ми хочемо? А чи варто взагалі, що б вони перетиналися?
Ти – річка. Пливеш цим життям між двома берегами… Вони допомагають знайти правильний шля, допомагають долати перешкоди, які зустрічаються на твоєму шляху… Інколи вони самі створюють тобі пороги, яких ти не можеш сама здолати…
Ти – ангел, якому підрізали крила і вигнали на дощ…
Б.О.Г. – ти власник раю, свого життя, в якому важко вижити без друга. Але ти сам спокушаєш друга – ангела із темряви, сам із своєї руки даєш скуштувати плід із дерева добра і зла… Ти ж сам потім виженеш цього ангела з раю на дощ… Знову залишишся сам… Однією рукою ти пестиш, іншою даєш ляпаса…
Б.О.Г. – це берег, якого ти тримаєшся. Пливучи поряд на твоєму шляху ти зустрічаєш менше перешкод… Він увірвався у твоє життя, як стихія і «змітає» все на своєму шлях, аби бути поруч з тобою! Він приніс у ивоє життя впевненість і тривогу. Адже у тебе ще є інший берег, який ти не можеш залишити…
А може, варто спуститися на землю і відповісти за всі свої дива? Може варто залишити свою святу недоторканість і спуститися до грішника, повернути його до раю?!

КОХАННЯ-ЯКЕ ВОНО??

Типічний Деренківець. В часи Київської Русі це було місто Дернов, засноване воно чорними клобуками в часи княжіння Великого князя Володимира «980-1015».Зараз це місце в народі називають Горбинчине. На Дереновій горі було збудоване укріплення. Основним обов’язком чорних клобуків була охорона південних кордонів Київської Русі. Крім цього чорні клобуки займалися землеробством і тваринництвом та вирошували ягоди дерену (кизилу). Ягоди сушили для воїнів Русі, як ліки, а з деревини виготовляли держаки для списів, кору використовували для красіння овчин, з яких виготовляли одяг для воїнів Русі.
Князь Із’яслав (1054-1068) просив допомоги у війську чорних клобуків для примирення міжусобної боротьби серед князів. Коли напали в 1240 році на Київську Русь монголо-татари військо чорних клобуків ніякого опору не чинило,тому воно й далі стало розширятися у сторону річки Рось на віддалі 5 км. До нашого часу збереглися частини укріплення на горі Деренові на полях горбинченого часто виорюють гончарні вироби тих часів, ніяких слідів знахідок тих часів зброї не виявлено.В кінці 14 ст село стало називатися Деренківець.
Першими жителями нашого села були ще люди камяного віку. Про це свідчать рештки кам'яних знарядь праці, які часто зустрічаються у верхніх шарах землі. Свідками цього є декілька могил на околицях села, що слугували спостережно-сторожовими пунктами. На території села було декілька поселень : Водяне, Замковище, Гончариха. Саме тут було знайдено багато знарядь праці: стріли, камяні бурила, скребки, та інше Знайдено випадково кам'яні сокири. Сокира з с. Деренківець орнаментована насічками, що утворюють ялинку. На думку окремих істориків, зокрема М. Максимовича село є літописним Двереном. Щодо походження самої назви села то одна із версій, що ця назва походить від відомої нам назви гори Деренової, яка називається замковищем. Сама назва і рештки знайденої цегли, які знаходять тут, на горі, свідчать про те, що тут був укріплений замок
Дерновий.
Середньовіччя
Вперше наше село в історії згадується в літописі 1192 року. Фортеця Дверн була заснована князем Ярославом Мудрим і служила для захисту Київської Русі від нападів кочівників. Після нападу монголо-
татар фортеця Дверен була зруйнована. Невелика кількість вцілілих людей шукали притулку на руїнах міста, але монголо-татари не давали відбудувати його. Тому населення селились по лісах вище р. Рось. Виникло нове поселення поблизу р. Рось. Спочатку його жителі називались дерновщанами- тобто вихідцями з Дернового, а пізніше поселення почало називатись Деренківцем. 242 роки томилась Русь під монголо-татарським ігом. Прииною цього була велика роздробленість та міжусобиці між самими князями. Видатний російський історик С.М. Соловйов посилаючись на літописні джерела пише, що одного разу всі жителі Поросся покликали І зяслава князювати в Києві замість невгодного їм Ігоря. Ізяслав послухав їх і пішов до міста Дернового. Тут обєдналися
з ним всі жителі Поросся і всі тюрські племена, що жили на берегах Росі, а саме: горні клобухи, тюрки, берендеї та інші. Ці
інородні племена рятуючись від диких половців приєдналися до Київської Русі і
мирно жили на Пороссі, допомагаючи боротися з половецькими загарбниками. В Дерновий до Ізяслава прийшли васильківці і білородці. З Дернового Ізяслав повів військо на Київ, скинув Ігоря і став у 1146 році київським князем.
Нові часи
За С. Освєцином, у 1643 році Деренківцем називалось Березківці, а також (Вольського Воля?). Від Деренківця у напрямку Городища йшли Деренківські гори, висотою від 121,92 метрів до 182,88 метрів. Письмові згадки про Деренківець як сотинне містечко є під 1654
роком. У ньому проживали: 1 сотник, 1 отаман, 1 осавул, 179 козаків, 17 міщан, які прийняли присягу московському царю. Після Переяславської ради 1654 року генеральний обозний Тимофій Носач отримав грамоту на Деренківець. З 1776 року власником села був
князь Л

Типічний Деренківець

Драгасимів the best. Драга́симів — село Снятинського району Івано-Франківської області.
Площа населеного пункту - 261,40 га. Населення (на 2010 рік) — 541 чол. Віддаль до Снятина — 14 км, до Івано-Франківська — 110 км. Село Драгасимів розкинулося над лівим берегом річки Черемош, південно-західніше Снятина. Пошт. інд. 78361.
Село Драгасимів межує на заході з Тучапами, на сході – з Княжем. На півдні село омиває ріка Черемош, на півночі його облягають пологі схили з красивим лісом, за якими – поля. В селі є три великі вулиці, які з центральної дороги тягнуться аж під береги Черемоша.

Драгасимів the best

BeregFest 2010. Офіційна група міжнародного фестивалю BEREG FEST
Фестиваль BEREG FEST 2010 започатковано у 1963 році у рамках святкування днів добросусідства між Українською РСР та Угорщиною, як фестиваль Дружба без кордонів, тодішнім керівником Берегівщини Миколою Семенюком. Протягом майже п'яти десятиліть фестиваль кілька разів змінював формат та місце проведення. Цього року, з ініціативи Берегівської РДА та за підтримки Берегівської районної ради у основу його формату було покладено принцип відкритої участі, головною ідеєю стало відродження давніх народних традицій краю. Разом з тим фестиваль отримав нову назву, символіку та оновлену програму.
Місце проведення фестивалю:
м. Берегово, спорткомплекс СК «Берегвідейк»
Початок о 10:30 к.ч.
Партнери «BEREG FEST 2010»
Офіційний партнер фестивалю – Завод віконних конструкцій «Nобілекс» (www.nobilex.com.ua)
Офіційний інформаційний партнер фестивалю – Інтернет-портал «Mukachevo.net» (www.mukachevo.net)
Офіційний перевізник фестивалю – компанія «ХустАвтоСклад»
Партнер фестивалю – ТМ «Пивний барон»
Поселяє – комплекс відпочинку «Quelle Polyana»
Рекламна підтримка - студія «АРТРЕК»
Оргкомітет «BEREG FEST 2010»:
-------------------------------------------------------------
тел: +38 050 655 85 39 (Гвоздьо Володимир)
e-mail: beregfest@gmail.com
За перебігом підготовки фестивалю читайте в офіційному блозі на порталі Мукачево.нет http://www.mukachevo.net/ua/blogs/view/68-блог-ber

***Єлизаветка***. Група про найкраще село!
>Єлизаве́тка — село в Україні, в Катеринопільському районі Черкаської області. Населення становить 560 осіб.
Єлизаветка – село, центр сільської ради розташоване на правому березі річки Велика Вись, притоки річки Синюхи, за 30 км від районного центру смт Катеринопіль, за 105 км від обласного центру, за 30 км від залізничної станції Шпола. Колись річка Велика Вись була глибокою і широкою по ній снували козацькі чайки. Лівий берег річки Вись і вся його територія була розкинута в непроглядних степах, які до ХVІІ ст. були малозаселені і належали татаро-монголам та турецьким магнатам. Останні здійснювали часті набіги на лісостепову зону, щоб пограбувати населення, що тут проживало, дівчат забрати в гареми, а хлопців – у неволю. А щоб захистити дану правобережну територію та її жителів, то по праву сторону р. Вись створювалися сторожові пости, так звані караули. Ось такий караул і створився в даному селі. Тут селилися вихідці з козацького роду. Існують різні легенди, щодо походження назви села. Згідно легенди назва села походить від імені шинкарки Єлизавети, яка відкрила шинок на землях села, а навколо нього почали поселятися козаки. Знайшовши зручне місце для землеробства, вони відділяли собі певні ділянки землі, зводили будівлі і заселяли дану територію. Тож на честь шинкарки і назвали село. А інша легенда розповідає, що назва села виникла тоді, коли в 50-60 роках ХVІІІ століття через село проїжджала княгиня Єлизавета. Вона заїхала в багате село, яке було безіменним, тож на честь даної княгині і назвали. Спочатку воно називалося Єлизаветівка, потім Ялосоветка і в кінцевому результаті - Єлизаветка. В історичних документах село вперше згадується у другій половині XVІІІ століття. До села належало два хутори Стольніково (Петрівка) і Джулинка (Червоний Брід), які розташовані на правому березі р. Вись. Але на сьогодні цих хуторів не існує. Молодь виїхала, а старожили вимерли. Адміністративним центром була сільська управа на чолі з старостою Яременком Василем Андрійовичем, а потім Дроботом Андрієм Матвійовичем, які не мали ніякої освіти. Відтиск великого пальця служив їм за підпис, а іноді заміняв гербову печатку. Село розросталось, тяглось двома рукавами. Після ліквідації кріпосного права в селі було 72 двори. Маючи великі сім’ї, достатньо пасовищ. Зручні схили, що тяглися до струмка, люди відділяли для своїх садиб по 3-4 гектари зелі, зводили будівлі, сіяли, обробляли, збирали і доводили до толку зібране. Деякі сім’ї мали отари овець, по 3-4 корови. Займалися хто чим міг. В селі з’явилися млини (вітряки). Де нині стоїть стадіон і школа стояли 7 вітряків. Селяни дробили зерно, молотили, виготовляли олію. Окремих жителів села є нащадки 3-4 і 5 поколінь. Це Дроботи, Яременки, Олійники, Мельниченки, Шуміленки. Культурний рівень села був дуже низьким. У 1872 році в центрі села за кошти поміщика Лопухіна з Мокрої Калигірки було побудовано церкву. При ній діяла церковно-приходська однокласна школа, в якій працював піп Сікорський. Навчалися лише діти заможних селян. В селі виписувалося тільки 2 газети. Переважна більшість людей не вміли читати, писати, рахувати. Основним багатством села були родючі чорноземні грунти. В північній частині села є поклади білої будівельної глини, жовтий пісок. На хуторах Стольніково і Джулинка відкрито великі поклади граніту.

***Єлизаветка***