Поиск
турник.брусья.акрострит.паркур.фриран.

турник.брусья.акрострит.паркур.фриран.

Подписчики: 180 подписчиков
ID: 19740803

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club19740803

Описание

вступай в нашу группу и зови своих друзей))))

с.Богдашів. Богда́шів — село у Здолбунівському районі Рівненської області.
Село Богдашів відділяє від міста Здолбунова лише шосе, збудоване у 1980-1981 роках. При побудові шосе частина села була приєднана до міста. У селі немає власної школи — учні навчаються у Здолбунівській середній школі N6 або N4.
Покидаючи Лідаву, повертаємось до Здолбунова, звідки вступаємо до майже примкнувшого від заходу села Богдашова, котре тепер має 417 дворів, 1078 мешканців, сільраду, клуб, бібліотеку, крамницю, бригаду КСП «Хлібороб». На північно-східному краю села стоїть діюча церква Воздвиження Чесного Хреста. Її оновили в 1866 році. У ній зберігалися цінні стародруки, рукописи, копії метричних книг, хроніки подій, опис церковної землі шющею понад ЗО десятин, реліквії церковних ритуалів.
Околиця Богдашова приховує сліди оолостей глибокої давнини. Тут на віддалі 500 метрів від правого берега річки виявлено рештки старовинної зброї, черепки посуду староруської доби, монети раннього середньовіччя, сліди давніх могильників.
Перші вісті про Богдашів відбиті актом 1491 року, коли «имение Богдашево» належало Петрові Олехновичу й було продане княгині Марії Збаразькій (Рівненській), яка тут розширила посівні площі, зменшила податки, збільшила сінокосні займи, а також оновила ставкові греблі Восени, 30 вересня 1497 року, в замкові біля Топорищ на Житомирщині була вручена від литовського князя Олександра грамота гетьманові Костянтинові Острозькому, за якою він отримав у дар «двор й село Богдашов», де посесором був Загоров. Навесні 1518 р. возний сповістив про руйнівну повінь, котра спричинила багато шкоди «богдашовским крестьянам». Були затоплені посіви, господарські забудови, ушкоджені греблі, мости. У наступному році околиця села зазнала спустошень від ураганів.За описом майна Луцького замку 1545 року, «село Богдашев» платило від 20 димів, 2-ох млинових коліс, вносило данину за рибоставкові, звірині лови, виконувало сезонні шарваркові повинності, вносило для костелу Рівного 40 «гарців» меду.
Акти 1651-1654 років згадують «Богдашевский бор», де каральний загін польської шляхти під час сутички з козаками зазнав великих втрат і змушений був відійти. У 1710 році протоієрей Федір Сахнович оскаржує дворян Дорухівських, котрі в «селе Богдашеве», захопивши його землі, почали грабувати, обкладати контрибуціями священика Стефана Крута (Крента), котрий був змушений покинути село, а коли прибув сюди здійснити «требу», його обікрали, поранили. З 1-ої половини XVII століття «Богдашев» відходить до калуського старости Яна Замойського, а з 1759 року стає власністю князя Любомирського, де управителем був Зорій. Поземельні плани 1880—1887 р.р. зарисовують «Богдашев» як мале прирічкове село, примикаюче з півдня до смуги лісів. За даними 1893 р., «село Богдашев волости Дятковичской» мало 55 дворів, 439 мешканців, водяний млин, ставки, кушнірну майстерню, корчму, смолокурню, глиняний кар'єр. Назва Богдашів кінцевим «ів» указує на приналежність («чий?») і походить від прізвиська (прізвища) Богдаш, котре від мені Богдан («Богом даний») з нарощеним суфіксальним «аш» для ознаки зменшення, фамільярності У записах особова назва Богдаш виринає уже з XIV—XV століття («Мартин Богдаш, кметь г. Острога», 1378 рік). Існують похідні як Богдащук, Богдашко, Богдош, Богдашенко, Богдашівський.

с.Богдашів

Межиров ( Межирів ). село в Україні, у Жмеринському районі Вінницької області. Наближаючись до села Межирів, мимоволі захоплюєшся краєвидом міжріччя Рову і Думки, які утворюють глибокий розлогий став з прозорою водою. В ній віддзеркалюються білокорі берези, що ростуть на обривистому березі. Правий берег височіє над ставом своїм оголеним кам'яним чолом. Лівий — шумить осоками і буйними очеретами. Ліворуч, через річку на півострові, як на долоні, видно поселення.
Письмові документи про Межирів починаються з XVI ст. На час володіння Барським староством королевою Бонною припадає спорудження в Межирові замку залишки якого й досі називають замчиськом.
До кінця XVI ст. Межирів був багатолюдним поселенням, котрому за клопотанням Барського старости Станіслава Гольського було присвоєно назву містечка й даровано у 1591 р. магдебурське право.
В період Литовсько-Польського панування ремісники містечка зазнавали феодального тиску. Щоб мати більші прибутки, феодали перевели їх з натурального оброку на грошовий. Це сприяло тому, що Межирів стає на Поділлі впливовим торговельним центром. Ремісники, міщани, ведучи жваву торгівлю, домоглися привілеїв для міста. У 1591р. він отримав магдебурзьке право і право на самоуправління. Місто Вінниця в той час таким правом не користувалось. Це був час найбільшого розквіту міста.
У 1612 р. Межирів був розоренний татарами але у майбутньому відновленний київським воєводою Жолкєвським, причому були відновлені колишні привілеї міста і даровані нові.
В період турецького панування на Подільській Території фортеця Межирова служила опорним пунктом для турків і кримських татар. Свідками того часу залишились підземні ходи-комори Межирова. До нашого часу трапляються провалля землі на рівних місцях. Старожили розповідають про дотепну свинячу знахідку. Господар випускав свиней пастись на спориш. А з часом помітив, що вони перестали після випасу і прогулянки їсти, хоч росли і поправлялись. Черговий раз, випускаючи їх, він пішов за ними і побачив: свинки зайшли в провалля, куди вів невеликий хід. Господар розкопав хід і виявив комору, в якій куцорилі знайшли для себе поживу.
З 1640 р. Межирів стає ареною багатьох битв; ним володіють то козаки, то поляки, то росіяни, то турки. І всякий раз містечко піддавалось значним спустошенням.
Під час Визвольної війни 1648—1654 рр. до пов¬сталих селян і козаків приєдналися межирівчани як складова Брацлавського полку. Командував ним прославлений полковник Данило Нечай, який загинув біля містечка Красне Тиврівського району, що за 25 км. від Жмеринки. Після Переяславської Ради Межирів залишився під владою Польщі. Лише з 1674 р. він став російським володінням.
У 1659 р. Межирів разом із Барським староством був дарований у довічне володіння козацькому гетьману Івану Виговському, але його син Остап у 1698 р. продав маєток князю Любомирському.
Панщина в Межирові і оточуючих селах почала запроваджуватися з 1552 року. Селяни втратили право на перехід до іншого пана або переселення без його волі. Литва запровадила майнові стани. Вони діяли тут із 1566 року. Шляхта і духовенство увійшли до привілейованого стану — вони не оподатковувались. Міщани і селяни відбували панщину чи платили оброк.
У Любомирських маєток викупив у 1784 р. Андрій Орловський.
Межирів колись був містом, але як понад сто років тому почали будувати залізницю, то вирішили трохи обминути Межирів і збудували залізницю через Жмеринку (в ті часи Жмеринка була селом) і так Жмеринка почала розвиватися і змінюватися в місто, збудували в Жмеринці залізничний вокзал.
До 1934р. Межирів був райцентром. Тут були школа, синагога, продуктові та промислові магазини, великий речовий ринок та базар на якому торгували свійською худобою.
За постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 7. 03. 1923 р. «Про адміністративно-територіальний поділ» були утворені райони: Станіславчицький: 14 сільських рад, Жмеринський: 11 сільських рад, Межирівський: 13 сільських рад (Біликовецька, Винниковецька, Дубівська, Коро

Межиров ( Межирів )

♥Найкраще село у світі - ДЕНИШІ♥. Дениші. Природа створила тут дивовижні скели прямо в лісі та на березі річки Тетерів. Саме сюди на відпочинок приїжджають не тільки мешканці району, а і люди з інших областей України. А на тренування з'їзджаються і з сусідньої Білорусії та Росії.
Але мало кому (сподіваюсь ненадовго) відомо, що в селі, напроти дитячого будинку, біля лісу стоять руїною рештки палацу Терещенка. Колись це була власність одного з найбагатійших родів в Україні - цукрових магнатів, щедрих меценатів Терещенків.
Але повернимося на пару десятків років назад. Побудований палац за кресленням архітектора П.І.Голандського. Будинки Терещенків можна побачити в повному розмаїтті в Києві, а в будинку, що на перехресті вул. Льва Толстого та Горького, збереглися інтер'єри, по яким приблизно можна уявити інтер’єри і палацу в Денишах. Так як родина була дуже багата, до нашого часу дійшло декілька легенд.
Перша про те, як магнат хотів в Денишах підлогу зробити з золотих, але прочувся про це імператор і висловив своє незадоволення, мовляв негарно ходитипо гербах державних. Тому Терещенко не знайшов нічого кращого за те, щоб поставити гроші ребром, і підлога засяяла золотом. Друга легенда про те, як влітку в денишівський маєток завітав імператор, а Терещенко вирішив потішити його. Недарма ж він був цукровим магнатом, і зробив зиму посеред літа - вся дорога була засипана снігом з цукру, і проїхався на санях по снігу імператор до самого входу в палац. Ці легенди про незліченні багатства родини Терещенків не дають спокою шукачам скарбів..
Не тільки дивовижна природа спокусила родину Терещенків побудувати тут палац. Дениші в XIXст. були значним промисловим центром. Тут були чувунолітейний завод та завод по виробництву залізав, вироблялася руда, а також вогнестійка глина для виробки цегли, кварц для доменої печі та решта іншої сировини для промислового вииробництва.
Промисловість Денишів поступилася вічному - природі. Дениші відомі насамперед активним відпочинком, та й не активним теж (в лісі, біля дороги стоїть купа авто, під деревами намети, люди готують їсти, бігти з великого міста, щоб все одно жити бік о бік з купою народу.). Неподалік від села розташований санаторій. Змішаний ліс дарує легеням кисень, шлунку свої щедрі дари у вигляді ягід та грибів, красива ріка Тетерів бавить око своїми скелястими берегами.
Якщо Ви полюбляєте гарно проводити час, відпочивати, милуватися пейзажами живої природи то Дениші - саме те місце...
Не будь байдужим - приєднуйся :)

♥Найкраще село у світі - ДЕНИШІ♥

Клуб любителей села Великий Карашин. Из истории:
Згідно краєзнавчих матеріалів про селище зазначено наступне.
«Карашин село, що розташоване за 10 верст на захід від Фасової, на правій високій стороні р. Здвиж; у місцевості оточеної з трьох сторін річкою, а з четвертої — струмком Карашинкою. Ця, за природним розташуванням місцевість є зручна до захисту від ворожої навали, і де за всією ймовірністю колись тут існувало древнє городище з переправою через Здвиж, береги якого тут звужуються, і місцевість ця була укріплена в древні часи валами і ровами, що і нині сліди яких можна побачити навкруги церковної садиби. За народними переказами побудова цих укріплень належить якомусь давньому татарському власникові околишніх сіл*, ґрунтуючись на татарській назві села. Частина Карашина, що розкинулось трохи вище по р. Здвиж, відокремлювана полем за півтори версти, називається Малим Карашином. В обох Карашинах жителів проживає православних 950, римокатоликів 22, євреїв. 11.(дані на 1887 р.) На початку XVI століття Карашин належав до маєтностей Ласскіх (мали володіння також в селищі Демидів). У нотатках за 1636 р. зазначено, власником Карашина Вацлава Жмієвського, ловчого Київського; потім Карашин належав до Макарівського ключа Макаревичів. З початку XVIII століття ним володіють шляхтичі Сапеги, що уже відступили від православ'я. У1749 році: Ігнатій граф на Кодні, Вишничах, Несухочах, Надвірної та Величці, Сапега — підскарбний надвірний великого князівства Литовського і його дружина Ганна. Після них маєток належав Харленським до 1808 р., коли Карашин, Червона Слобода, Коптієвка, Юрів і інші селища були продані Павлу Сабанському. Після смерті Ліберія Павловича залишилося 3 сини: Костянтин, Конрад і Станіслав та дочка Іполітка, за чоловіком Комаровичева, які всі свої успадковані в Карашині землі, у кількості 898 десятин, польової і 536 лісової, продали в 1876 р. дійсному штатському раднику Василю Борисову. Частина ж земель Конрада Сабанського: Малий Карашин, у кількості 214 десят. польовий і 262 лісової землі, за участь його в заколоті, яка була також обтяжена боргом сестри Іполітки Комаровичової, визнана в 1864 р. що підлягає конфіскації, згідно з нею в 1874 р. була конфіскована, а гроші, за продану Михайлові Івановичу Курдюмову землю, пішли згідно ухвали на сплату боргових зобов'язань сестри заколотника.
До Карашинского церковного приходу зараховуються:
Жмурівка село, в Брусилівській волості, Радомишльського повіту, на лівій стороні Здвижа, навпроти Карашина. Жителів проживає 63; Гребля на Здвижі з'єднує це село з Карашином.
Червона Слобода село, на правій стороні Здвижа, яка є кордоном між повітами: Київським і Радомишльським, навпроти міста Рожів й у 3 верстах від Карашина. Жит. проживає 287; Це село з землею власника у кількості 419 десятин польової і 50 лісової продали в 1858 р. Сабанські Єремєеву за 18 000 руб.; а він через кілька років, секретареві Київської Консисторії Хижнякову, за смерті якого маєтність успадковував його син, нині (1887 рік) чернігівський міський голова Василь Михайлович Хижняков.
Мар'янівка, або Мервін хутір, за 5 верст на дорозі до Грузького. У цьому хуторі з 216 десятин землі, які належали 4 родичам, міщанам Мегедам, які живуть там та кількох робітників з сім'ями у числі 46 душ.»

Клуб любителей села Великий Карашин

Breaking Bad (Пуститися берега)|Better Call Saul. Пуститися берега (англ. Breaking Bad) — американський драматичний телесеріал, написаний Вінсом Ґілліганом. Продюсерами шоу стали Sony Pictures Television. Серіал транслюється у США і Канаді на кабельному телеканалі АМС. Серіал номінувався на «Еммі» і виграв по дві номінації в 2008, 2009 і 2010 роках, включаючи престижну «Найкращий актор драматичного серіалу». Перша серія першого сезону вийшла в ефір 20 січня 2008 року. Всього серіал складається з п'яти сезонів. 29 вересня 2013 року вийшов останній епізод.
Дія серіалу відбувається в Альбукерке, штат Нью-Мексико. Пуститися берега — це історія Уолтера Вайта (Браян Кренстон), шкільного вчителя хімії, якому діагностують невиліковний рак легень на початку серіалу. Він зривається і йде на дно бажаючи фінансово забезпечити майбутнє своєї родини, виробляє метамфетамін, який продає його колишній учень Джессі Пінкман (Аарон Пол).
Восени 2013 року стало відомо, що творці серіалу вирішили створити спіноф, який отримав назву Краще подзвоніть Солу (Better Call Saul). Головна роль дісталася Солу Гудмену
Серіал продовжений на другий сезон.

Breaking Bad (Пуститися берега)|Better Call Saul