Поиск
Маски тканевые многоразовые |Самара.

Маски тканевые многоразовые |Самара.

Подписчики: 12 подписчиков
ID: 194402868

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club194402868

Описание

Пошив тканевых масок на заказ. Так же есть маски в наличии!

САМАРСЬКА ПАЛАНКА. ЗНАХОДИТЬСЯ НА СТАДІЇ РОЗРОБКИ...
Поглиблення знаннь з історії рідного краю ,вшанування пам`яті про славне козацьке минуле Самарської паланки, відродження козацьких звичаїв ,обрядів та українських національних традицій, збереження козацької самобутності та основ моральності, звязок поколінь .
Це є наша історія і ми повинні її шанувати!
________________________________________ САМАРСЬКА ПАЛАНКА — адміністративно-територіальна одиниця Запорізької Січі у 18 столітті. Центр паланки — місто Нова Самарь (сучасне місто Новомосковськ) — новий козацький центр лівобережжя Дніпра після будівництва московського замку у старому козацькому і ще бродницькому і улицькому (виселки Пересіченя) центрі — Самарь (сучасне селище Шевченко в Дніпропетровську) і її залишення козаками.
Паланка була розташована по обидва боки річки Самари, вгору від лівого берега Дніпра, в майбутніх Новомосковському, Павлоградському й частково Олександрівському повітах Катеринославської губернії.
1732 року вздовж Орелі будується російська військова Українська лінія. Офіційне призначення якої була загорода шляху для татарських набігів на Україну і углиб Росії. Проте вона відокремлювала Запорожжя від України. Вже 1740 року до її складу входило 18 фортець. Тут були розселені Дніпровський і Донецький полки. 1764 року тут оселений Молдавський гусарський полк з Києва, який переіменували на Самарський гусарський полк. Його включено до Новоросійської губернії до якої входила Українська лінія.
1766 року з Самарської паланки Запорожжя, по причині швидко зрісшего населення, виділено Протовчанську і Орельську паланки.
До паланки належали села: Чаплі, Піщана Самарь, Переметівка, Кам'янка, Сокольський редут, Бригадирівка, Ревівка, Бардаківка, Адамківка, Пишнівка, Військове, Чернече, Підгородне, Спаське та інші.
1775 року Самарська паланка скасована з руйнацією Запорозької Січі. На її місці був утворений Новомосковський повіт з центром у перейменованій Самарі — Новомосковську.
(Полковий писар)---Іванів Йосип — син Сербинова, почав служити у Запорозькому Низовому Війську з 1743 року в Полтавському курені.
В атестаті відзначається сумлінне виконання ним усіх доручень Коша. В 1756 р. Йосипа Сербинова було обрано полковим писарем Кальміуської паланки, а в 1759 р. полковим писарем Самарської паланки.

САМАРСЬКА ПАЛАНКА

Рихта. Краєвиди рідного села. Рихта (Rychta, Rychty Humiecki) — невеличке село, що розкинулось на обох берегах річки Жванчик. До середини XVII ст. село мало назву Новосілка. В середині XVI ст. селом володів пан Радецький, потім пани Лянцькоронські. На його північній околиці, на правому березі р. Жванчик (при шляху на Кам'янець) Лянцкоронські 1507 року спорудили укріплений замок. Про дату його заснування засвідчив напис (інскрипція) на кам'яній таблиці, знайденій під час пізнішої реставрації однієї з замкових будівель. В 1596(1569) році Єлизавета (Ельжбета) Лянцкоронська продала Новосілку з іншими маєтками Войцеху Гумецькому (Wojciech Humiecki польською мовою, поляки переклали як — Войтек Хамецкий), стольнику подільському і писарю городському кам'янецькому. Це поселення було розташоване на високому скелястому березі р. Жванчик і являло собою зручне місцеположення для укріплення. Тому Гумецький збодував тут невеликий замок і це село стало гніздом та родовим маєтком роду Гумецьких, котрі протягом півтора століття жили та існували на Поділлі.

Рихта. Краєвиди рідного села

Межиров ( Межирів ). село в Україні, у Жмеринському районі Вінницької області. Наближаючись до села Межирів, мимоволі захоплюєшся краєвидом міжріччя Рову і Думки, які утворюють глибокий розлогий став з прозорою водою. В ній віддзеркалюються білокорі берези, що ростуть на обривистому березі. Правий берег височіє над ставом своїм оголеним кам'яним чолом. Лівий — шумить осоками і буйними очеретами. Ліворуч, через річку на півострові, як на долоні, видно поселення.
Письмові документи про Межирів починаються з XVI ст. На час володіння Барським староством королевою Бонною припадає спорудження в Межирові замку залишки якого й досі називають замчиськом.
До кінця XVI ст. Межирів був багатолюдним поселенням, котрому за клопотанням Барського старости Станіслава Гольського було присвоєно назву містечка й даровано у 1591 р. магдебурське право.
В період Литовсько-Польського панування ремісники містечка зазнавали феодального тиску. Щоб мати більші прибутки, феодали перевели їх з натурального оброку на грошовий. Це сприяло тому, що Межирів стає на Поділлі впливовим торговельним центром. Ремісники, міщани, ведучи жваву торгівлю, домоглися привілеїв для міста. У 1591р. він отримав магдебурзьке право і право на самоуправління. Місто Вінниця в той час таким правом не користувалось. Це був час найбільшого розквіту міста.
У 1612 р. Межирів був розоренний татарами але у майбутньому відновленний київським воєводою Жолкєвським, причому були відновлені колишні привілеї міста і даровані нові.
В період турецького панування на Подільській Території фортеця Межирова служила опорним пунктом для турків і кримських татар. Свідками того часу залишились підземні ходи-комори Межирова. До нашого часу трапляються провалля землі на рівних місцях. Старожили розповідають про дотепну свинячу знахідку. Господар випускав свиней пастись на спориш. А з часом помітив, що вони перестали після випасу і прогулянки їсти, хоч росли і поправлялись. Черговий раз, випускаючи їх, він пішов за ними і побачив: свинки зайшли в провалля, куди вів невеликий хід. Господар розкопав хід і виявив комору, в якій куцорилі знайшли для себе поживу.
З 1640 р. Межирів стає ареною багатьох битв; ним володіють то козаки, то поляки, то росіяни, то турки. І всякий раз містечко піддавалось значним спустошенням.
Під час Визвольної війни 1648—1654 рр. до пов¬сталих селян і козаків приєдналися межирівчани як складова Брацлавського полку. Командував ним прославлений полковник Данило Нечай, який загинув біля містечка Красне Тиврівського району, що за 25 км. від Жмеринки. Після Переяславської Ради Межирів залишився під владою Польщі. Лише з 1674 р. він став російським володінням.
У 1659 р. Межирів разом із Барським староством був дарований у довічне володіння козацькому гетьману Івану Виговському, але його син Остап у 1698 р. продав маєток князю Любомирському.
Панщина в Межирові і оточуючих селах почала запроваджуватися з 1552 року. Селяни втратили право на перехід до іншого пана або переселення без його волі. Литва запровадила майнові стани. Вони діяли тут із 1566 року. Шляхта і духовенство увійшли до привілейованого стану — вони не оподатковувались. Міщани і селяни відбували панщину чи платили оброк.
У Любомирських маєток викупив у 1784 р. Андрій Орловський.
Межирів колись був містом, але як понад сто років тому почали будувати залізницю, то вирішили трохи обминути Межирів і збудували залізницю через Жмеринку (в ті часи Жмеринка була селом) і так Жмеринка почала розвиватися і змінюватися в місто, збудували в Жмеринці залізничний вокзал.
До 1934р. Межирів був райцентром. Тут були школа, синагога, продуктові та промислові магазини, великий речовий ринок та базар на якому торгували свійською худобою.
За постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 7. 03. 1923 р. «Про адміністративно-територіальний поділ» були утворені райони: Станіславчицький: 14 сільських рад, Жмеринський: 11 сільських рад, Межирівський: 13 сільських рад (Біликовецька, Винниковецька, Дубівська, Коро

Межиров ( Межирів )

ANNA ASTI. Анна Дзюба родилась 24 июня 1990 года в Украинском городе Черкассы живописно расположившемся на берегу Днепра. Девушка любит свою малую родину – здесь на душе становится уютно.
Выросшая в творческой семье девочка прониклась магией музыкой с пеленок. Вместе со старшей сестрой она постоянно выдумывала различные сценки, которые охотно демонстрировала родителям и соседям, устраивала импровизированные спектакли и показы мод. В школе Аня не пропускала ни одного музыкального мероприятия, с удовольствием участвовала в концертах, а кассеты Уитни Хьюстон и Марайи Кери, принадлежавшие сестре, были заслушаны до дыр. Ей всегда нравилась сцена и внимание публики, поэтому уже в подростковом возрасте она всерьез решила стать певицей.
Правда, девушка не знала, как сможет добиться успеха в шоу-бизнесе, ей казалось, что для этого нужны деньги и связи, которых у нее тогда не было.
С ранних детских лет девушка, увлекаюсь музыкой, но мечты о карьере певицы казались ей призрачными. Поэтому , дабы не терять время после школы , девушка сразу начала работать. Она пробовала силы в визаже, помощником юриста, но музыка продолжала манить Анну. Параллельно с работой девушка записывала песни и помещала их в сеть с надеждой, что её кто-то услышат её голос и разглядит талант. Ожидание длилось до 2010 года, когда поздно вечером Анне позвонил молодой человек,представившийся как Юрий Баранш. До то предопределяющего звонка Аня знала, кто такой Артик, но не верила, что этот популярный исполнитель зовёт её в совместный проект. Проделав страх перед неизвестностью , девушка отправилась навстречу мечте.
Так возник дуэт Artik & Asti, который уже через год громко заявил о себе треком «Моя последняя надежда». Клип на эту песню за месяц просмотрели около полутора миллиона человек. Artik&Asti – Моя последняя надежда (первый клип группы) Вскоре дуэт перебрался в Москву, где у молодых исполнителей началась совершенно другая жизнь, состоящая из плотной студийной работы, интенсивной концертной деятельности и частых гастрольных поездок. Artik&Asti – Артем Умрихин и Анна Дзюба Ане было непросто сразу адаптироваться к такому ритму, но рядом всегда был Артем, который стал не только партнером по сцене, но и верным соратником, лучшим другом и советчиком. К тому же, непередаваемые словами эмоции от выхода на сцену, энергетика зрительного зала и ощущения наконец сбывшейся мечты с лихвой компенсировали все сложности. Артик и Асти ворвались в музыкальный мир как ураган Девушка вспоминала, что на заре карьеры была довольно упитанной особой. Ее сильно ранили статьи в таблоидах, где ее упрекали в лишнем весе, и комментарии подписчиков, которые называли ее откровенно жирной. Похудеть певице помогла йога, мед.
2 ноября 2021 стало известно что Аня покинула популярную группу Артик Асти в которой была 10 лет, но Аня решила строить сольную карьеру.
24 декабря 2020 года Аня вышла замуж за своего мужа Станислава Юркина
Дата создания группы 15 декабря 2021 года
дата создания сообщества
Анна Асти 21 декабря 2022 года

Історико-культурний заповідник Більськ. Історико-культурний заповідник «Більськ» створений 19 травня 2005 року. До складу археологічної території увійшли більша частина Більського городища скіфського часу, а також пам'ятки його округи, розташовані у межах Полтавської області. Північна частина городища і Куземинське укріплення розташовані у межах Сумської області.
У складі заповідника працює археологічна експедиція, яка займається в основному археологічними розвідками і створенням планів пам'яток археології Більського городища і його округи.
Городище має площу близько 5 тис. га, воно простягається з півночі на південь на 11,5 км, найбільша відстань між крайніми західними і східними точками — 6 км. На території городища знаходиться с. Більськ і південна частина с. Куземин. Городище складається з Великого укріплення, а також Східного, Західного і Куземинського городищ. Останні займають миси на корінних берегах Ворскли і Сухої Груні (басейн Псла).
Археологічні дослідження Більського городища і пам'яток його широкої округи (території, віддаленої на 30—40 км від Більського городища) тривають понад 100 років. Розпочав їх у 1906 році провідний археолог Росії кінця XIX — середини XX століть В. О. Городцов. Найавторитетнішим дослідником городища є професор Харківського національного університету Б. А. Шрамко.
Серед пам'яток округи Більського городища — найбільші майдани України — Розрита Могила та Скоробір. На території Більського городища і його округи знаходяться десятки поселень доби каменю, бронзи, раннього залізного віку, римського часу, раннього і розвинутого Середньовіччя. З околиць і території городища походять не лише масова продукція, насамперед посуд, а й численні знахідки унікальних речей, багато з яких с продукцією античних майстрів (золотий перстень, посуд, дзеркало та ін.). Частина прикрас скіфського часу вироблялись на городищі місцевими майстрами (хрестоподібні бляхи, ромбічні бляшки).

Історико-культурний заповідник "Більськ"