Поиск
RZAKOS

RZAKOS

Подписчики: 22 подписчиков
ID: 189554608

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club189554608

Студия йоги Камала. Правый берег. Внимание!!! Для общего удобства сообщества правого и левого берега Красноярска объединены, вся актуальная информация по ссылке
https://vk.com/kamala_studio

Студия йоги "Камала". Правый берег

BeregFest 2010. Офіційна група міжнародного фестивалю BEREG FEST
Фестиваль BEREG FEST 2010 започатковано у 1963 році у рамках святкування днів добросусідства між Українською РСР та Угорщиною, як фестиваль Дружба без кордонів, тодішнім керівником Берегівщини Миколою Семенюком. Протягом майже п'яти десятиліть фестиваль кілька разів змінював формат та місце проведення. Цього року, з ініціативи Берегівської РДА та за підтримки Берегівської районної ради у основу його формату було покладено принцип відкритої участі, головною ідеєю стало відродження давніх народних традицій краю. Разом з тим фестиваль отримав нову назву, символіку та оновлену програму.
Місце проведення фестивалю:
м. Берегово, спорткомплекс СК «Берегвідейк»
Початок о 10:30 к.ч.
Партнери «BEREG FEST 2010»
Офіційний партнер фестивалю – Завод віконних конструкцій «Nобілекс» (www.nobilex.com.ua)
Офіційний інформаційний партнер фестивалю – Інтернет-портал «Mukachevo.net» (www.mukachevo.net)
Офіційний перевізник фестивалю – компанія «ХустАвтоСклад»
Партнер фестивалю – ТМ «Пивний барон»
Поселяє – комплекс відпочинку «Quelle Polyana»
Рекламна підтримка - студія «АРТРЕК»
Оргкомітет «BEREG FEST 2010»:
-------------------------------------------------------------
тел: +38 050 655 85 39 (Гвоздьо Володимир)
e-mail: beregfest@gmail.com
За перебігом підготовки фестивалю читайте в офіційному блозі на порталі Мукачево.нет http://www.mukachevo.net/ua/blogs/view/68-блог-ber

Клуб любителей села Великий Карашин. Из истории:
Згідно краєзнавчих матеріалів про селище зазначено наступне.
«Карашин село, що розташоване за 10 верст на захід від Фасової, на правій високій стороні р. Здвиж; у місцевості оточеної з трьох сторін річкою, а з четвертої — струмком Карашинкою. Ця, за природним розташуванням місцевість є зручна до захисту від ворожої навали, і де за всією ймовірністю колись тут існувало древнє городище з переправою через Здвиж, береги якого тут звужуються, і місцевість ця була укріплена в древні часи валами і ровами, що і нині сліди яких можна побачити навкруги церковної садиби. За народними переказами побудова цих укріплень належить якомусь давньому татарському власникові околишніх сіл*, ґрунтуючись на татарській назві села. Частина Карашина, що розкинулось трохи вище по р. Здвиж, відокремлювана полем за півтори версти, називається Малим Карашином. В обох Карашинах жителів проживає православних 950, римокатоликів 22, євреїв. 11.(дані на 1887 р.) На початку XVI століття Карашин належав до маєтностей Ласскіх (мали володіння також в селищі Демидів). У нотатках за 1636 р. зазначено, власником Карашина Вацлава Жмієвського, ловчого Київського; потім Карашин належав до Макарівського ключа Макаревичів. З початку XVIII століття ним володіють шляхтичі Сапеги, що уже відступили від православ'я. У1749 році: Ігнатій граф на Кодні, Вишничах, Несухочах, Надвірної та Величці, Сапега — підскарбний надвірний великого князівства Литовського і його дружина Ганна. Після них маєток належав Харленським до 1808 р., коли Карашин, Червона Слобода, Коптієвка, Юрів і інші селища були продані Павлу Сабанському. Після смерті Ліберія Павловича залишилося 3 сини: Костянтин, Конрад і Станіслав та дочка Іполітка, за чоловіком Комаровичева, які всі свої успадковані в Карашині землі, у кількості 898 десятин, польової і 536 лісової, продали в 1876 р. дійсному штатському раднику Василю Борисову. Частина ж земель Конрада Сабанського: Малий Карашин, у кількості 214 десят. польовий і 262 лісової землі, за участь його в заколоті, яка була також обтяжена боргом сестри Іполітки Комаровичової, визнана в 1864 р. що підлягає конфіскації, згідно з нею в 1874 р. була конфіскована, а гроші, за продану Михайлові Івановичу Курдюмову землю, пішли згідно ухвали на сплату боргових зобов'язань сестри заколотника.
До Карашинского церковного приходу зараховуються:
Жмурівка село, в Брусилівській волості, Радомишльського повіту, на лівій стороні Здвижа, навпроти Карашина. Жителів проживає 63; Гребля на Здвижі з'єднує це село з Карашином.
Червона Слобода село, на правій стороні Здвижа, яка є кордоном між повітами: Київським і Радомишльським, навпроти міста Рожів й у 3 верстах від Карашина. Жит. проживає 287; Це село з землею власника у кількості 419 десятин польової і 50 лісової продали в 1858 р. Сабанські Єремєеву за 18 000 руб.; а він через кілька років, секретареві Київської Консисторії Хижнякову, за смерті якого маєтність успадковував його син, нині (1887 рік) чернігівський міський голова Василь Михайлович Хижняков.
Мар'янівка, або Мервін хутір, за 5 верст на дорозі до Грузького. У цьому хуторі з 216 десятин землі, які належали 4 родичам, міщанам Мегедам, які живуть там та кількох робітників з сім'ями у числі 46 душ.»

Клуб любителей села Великий Карашин

♥ Побережне ,, Рулить ♥. Побережне - невеличке село в Україні у Вінницькій області Вінницького району. За інформаційними даними село засноване у 1600 р. Через Побережне протікає річка Воронка,. Загальна площа Побережного 1,586 км².Своє літочислення село веде з 17-го століття. За словами старожилів, які набули свої знання з розповідей попередніх поколінь, село в глибоку давнину було дуже маленьке. І в народі носило назву «Чайка», тому, що було розташоване на березі невеличкої річки і мало птахоподібну форму (два крила і хвіст).
Наступна назва, що згадується в історичних документах - Зарудинці. Назва ця пов'язана з прізвищем старшини Заруди, який тут оселився і був на чолі общини, яка існувала в селі.
У 1969р. село Зарудинці було перейменовано на Побережне. Зміна назви була викликана тим, що село спочатку належало до Обіднянської волості Брацлавського уїзду, потім стало частиною Немирівського р-ну. А в цьому районні уже було село, яке також носило назву Зарудинці. І тому виникла необхідність змінити назву. Село Зарудинці було перейменовано на Побережне, оскільки воно розміщене на берегах річки, яка протікає через нього.
Побережне розташоване на відстані 30 км від обласного центру - м. Вінниці, за 5 км від селища Вороновиця, в 4-х км від села знаходиться залізнична станція Вороновиця, Степанівський . цукровий завод.
У 1867р. в селі відкрилась школа грамоти, яку очолив старший приходський священик Доміон Бабецький.
На даний час на території села Побережне розташована середня загальноосвітня школа І – ІІ ступенів, в якій навчається 80 учнів.
Навпроти школи збудоване приміщення дитячого садочку «Світанок». Назва його походить від назви колгоспу, який виділив кошти на будівництво. В 1992 році садок розпочав свою роботу. На другому поверсі дитячого садка розташована початкова школа.
Неподалік від школи височіє будівля Будинку культури. На даний часу ньому працює сільська бібліотека, гуртки художньої самодіяльності.
Не забувають в селі і про духовність. На стадії завершення знаходиться будівництво нової церкви в центрі села, так як стара церква двічі руйнувалася (за козацьких та радянських часів)
Особливу увагу приділено вшануванню пам’яті учасникам Великої Вітчизняної війни. З цією метою в селі збудовано пам’ятник та Алея слави. На гранітних стелах навічно викарбовано прізвища односельців, які віддали своє життя в ім’я Перемоги.

♥ Побережне ,, Рулить "♥

Святкуємо Івана Купала. СВЯТО ІВАНА КУПАЛА
Коли духмяне українське літо в
самому розпалі, з квітчаститми
вінками і яскравими вогнищами-
приходить свято Івана Купала.
Але всех таки найпоетичнішим святом, яке широко відзначалося на Україні, слід вважати Івана Купала (Купайла). Починалось воно в ніч на 24 червня.
Це день літнього сонцевороту, що збігається з Різдвом Івана Хрестителя. Ім'я ж святу дав Купало - поганський бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб - головний дар української землі. Та вже багато літ цього ідола ніхто не вшановує, про його божественну суть забули, а самого перетворили на опудало.
Головні атрибути свята - це Купало й Марена. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх “Мареною” або “Купалом”), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні.
Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.
Увечері чи вже пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці - доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, з тієї сторони й прийде наречений дівчини.
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко зазделегіть домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
Хлопці приносять щойно зрубану розлогу вербу. Це -- Купайло, що поступово перетворюється у Марену: Коло Мареноньки ходили дівоньки...” Є й дещо пізніша традиція, коли роль Купайла виконує вродлива дівчина у вінку, що роздає вінки іншим дівчатам, які танцюють навколо неї та ворожать. Потім дівчата втікають від Купайла над воду --заворожувати собі красу. Відтак настає найцікавіший для парубків, що притаїлися неподалік, момент. Головне -- не поспішати... Дівчата роздягаються й, співаючи, обливаються водою. Після чого пускають на воду вінки й стежать: в який бік попливе, звідти буде суджений.
Ввечері, коли за обрієм ховалося сонце, а на небі з’являлися діаманти зірок, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо “марени” починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їх виконують дівчата й хлопці разом. Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.
Танцююче полум'я цього літнього вечора виглядає казково. Купальське вогнище згідно переказів має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал ощищення. Пари, які кохаються, мають стрибати вдвох. Вважається, що та пара, яка не розніме рук, перестрибуючи через багаття, згодо і побреться.
Про виконання петрівчаних пісень та хороводів у ніч під Івана Купала Є. Ліньова писала: “Нарешті починає смеркатися: легкий туман спускається на гори. Окремі групи дівчат з’являються на горах, на різній висоті. Ось молодий, сильний і низький голос заспівує пісню:
Та малая нічка Петрівочка,
Не виспалася наша дівочка.
Заспів підхоплюють інші голоси, дзвінкі, чисті, нескінченної сили і енергії. Співа вже не одна група, — своєрідна мелодія, від якої віє чимось архаїчним, начебто викликала у відповідь другу пісню, третю, четверту. Тепер уже співають всюди, на горах, до самих вершин, які губляться в лісі. Оригінальною багатоголосною фугою звучить пісня... в тумані на горах групи молоді рухаються і співають.
Ті хороводи, які виконувала молодь на свято Купала, відзначаються однією важливою особливіс

"Святкуємо Івана Купала"