Поиск
ЗАЩИТИМ ДЕТЕЙ

ЗАЩИТИМ ДЕТЕЙ

Подписчики: 257 подписчиков
ID: 18518045

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club18518045

Описание

Для тех,кому не безразлична судьба сирот,и детей,или с которыми жестоко обращаются!

ANNA ASTI. Анна Дзюба родилась 24 июня 1990 года в Украинском городе Черкассы живописно расположившемся на берегу Днепра. Девушка любит свою малую родину – здесь на душе становится уютно.
Выросшая в творческой семье девочка прониклась магией музыкой с пеленок. Вместе со старшей сестрой она постоянно выдумывала различные сценки, которые охотно демонстрировала родителям и соседям, устраивала импровизированные спектакли и показы мод. В школе Аня не пропускала ни одного музыкального мероприятия, с удовольствием участвовала в концертах, а кассеты Уитни Хьюстон и Марайи Кери, принадлежавшие сестре, были заслушаны до дыр. Ей всегда нравилась сцена и внимание публики, поэтому уже в подростковом возрасте она всерьез решила стать певицей.
Правда, девушка не знала, как сможет добиться успеха в шоу-бизнесе, ей казалось, что для этого нужны деньги и связи, которых у нее тогда не было.
С ранних детских лет девушка, увлекаюсь музыкой, но мечты о карьере певицы казались ей призрачными. Поэтому , дабы не терять время после школы , девушка сразу начала работать. Она пробовала силы в визаже, помощником юриста, но музыка продолжала манить Анну. Параллельно с работой девушка записывала песни и помещала их в сеть с надеждой, что её кто-то услышат её голос и разглядит талант. Ожидание длилось до 2010 года, когда поздно вечером Анне позвонил молодой человек,представившийся как Юрий Баранш. До то предопределяющего звонка Аня знала, кто такой Артик, но не верила, что этот популярный исполнитель зовёт её в совместный проект. Проделав страх перед неизвестностью , девушка отправилась навстречу мечте.
Так возник дуэт Artik & Asti, который уже через год громко заявил о себе треком «Моя последняя надежда». Клип на эту песню за месяц просмотрели около полутора миллиона человек. Artik&Asti – Моя последняя надежда (первый клип группы) Вскоре дуэт перебрался в Москву, где у молодых исполнителей началась совершенно другая жизнь, состоящая из плотной студийной работы, интенсивной концертной деятельности и частых гастрольных поездок. Artik&Asti – Артем Умрихин и Анна Дзюба Ане было непросто сразу адаптироваться к такому ритму, но рядом всегда был Артем, который стал не только партнером по сцене, но и верным соратником, лучшим другом и советчиком. К тому же, непередаваемые словами эмоции от выхода на сцену, энергетика зрительного зала и ощущения наконец сбывшейся мечты с лихвой компенсировали все сложности. Артик и Асти ворвались в музыкальный мир как ураган Девушка вспоминала, что на заре карьеры была довольно упитанной особой. Ее сильно ранили статьи в таблоидах, где ее упрекали в лишнем весе, и комментарии подписчиков, которые называли ее откровенно жирной. Похудеть певице помогла йога, мед.
2 ноября 2021 стало известно что Аня покинула популярную группу Артик Асти в которой была 10 лет, но Аня решила строить сольную карьеру.
24 декабря 2020 года Аня вышла замуж за своего мужа Станислава Юркина
Дата создания группы 15 декабря 2021 года
дата создания сообщества
Анна Асти 21 декабря 2022 года

Типічний Деренківець. В часи Київської Русі це було місто Дернов, засноване воно чорними клобуками в часи княжіння Великого князя Володимира «980-1015».Зараз це місце в народі називають Горбинчине. На Дереновій горі було збудоване укріплення. Основним обов’язком чорних клобуків була охорона південних кордонів Київської Русі. Крім цього чорні клобуки займалися землеробством і тваринництвом та вирошували ягоди дерену (кизилу). Ягоди сушили для воїнів Русі, як ліки, а з деревини виготовляли держаки для списів, кору використовували для красіння овчин, з яких виготовляли одяг для воїнів Русі.
Князь Із’яслав (1054-1068) просив допомоги у війську чорних клобуків для примирення міжусобної боротьби серед князів. Коли напали в 1240 році на Київську Русь монголо-татари військо чорних клобуків ніякого опору не чинило,тому воно й далі стало розширятися у сторону річки Рось на віддалі 5 км. До нашого часу збереглися частини укріплення на горі Деренові на полях горбинченого часто виорюють гончарні вироби тих часів, ніяких слідів знахідок тих часів зброї не виявлено.В кінці 14 ст село стало називатися Деренківець.
Першими жителями нашого села були ще люди камяного віку. Про це свідчать рештки кам'яних знарядь праці, які часто зустрічаються у верхніх шарах землі. Свідками цього є декілька могил на околицях села, що слугували спостережно-сторожовими пунктами. На території села було декілька поселень : Водяне, Замковище, Гончариха. Саме тут було знайдено багато знарядь праці: стріли, камяні бурила, скребки, та інше Знайдено випадково кам'яні сокири. Сокира з с. Деренківець орнаментована насічками, що утворюють ялинку. На думку окремих істориків, зокрема М. Максимовича село є літописним Двереном. Щодо походження самої назви села то одна із версій, що ця назва походить від відомої нам назви гори Деренової, яка називається замковищем. Сама назва і рештки знайденої цегли, які знаходять тут, на горі, свідчать про те, що тут був укріплений замок
Дерновий.
Середньовіччя
Вперше наше село в історії згадується в літописі 1192 року. Фортеця Дверн була заснована князем Ярославом Мудрим і служила для захисту Київської Русі від нападів кочівників. Після нападу монголо-
татар фортеця Дверен була зруйнована. Невелика кількість вцілілих людей шукали притулку на руїнах міста, але монголо-татари не давали відбудувати його. Тому населення селились по лісах вище р. Рось. Виникло нове поселення поблизу р. Рось. Спочатку його жителі називались дерновщанами- тобто вихідцями з Дернового, а пізніше поселення почало називатись Деренківцем. 242 роки томилась Русь під монголо-татарським ігом. Прииною цього була велика роздробленість та міжусобиці між самими князями. Видатний російський історик С.М. Соловйов посилаючись на літописні джерела пише, що одного разу всі жителі Поросся покликали І зяслава князювати в Києві замість невгодного їм Ігоря. Ізяслав послухав їх і пішов до міста Дернового. Тут обєдналися
з ним всі жителі Поросся і всі тюрські племена, що жили на берегах Росі, а саме: горні клобухи, тюрки, берендеї та інші. Ці
інородні племена рятуючись від диких половців приєдналися до Київської Русі і
мирно жили на Пороссі, допомагаючи боротися з половецькими загарбниками. В Дерновий до Ізяслава прийшли васильківці і білородці. З Дернового Ізяслав повів військо на Київ, скинув Ігоря і став у 1146 році київським князем.
Нові часи
За С. Освєцином, у 1643 році Деренківцем називалось Березківці, а також (Вольського Воля?). Від Деренківця у напрямку Городища йшли Деренківські гори, висотою від 121,92 метрів до 182,88 метрів. Письмові згадки про Деренківець як сотинне містечко є під 1654
роком. У ньому проживали: 1 сотник, 1 отаман, 1 осавул, 179 козаків, 17 міщан, які прийняли присягу московському царю. Після Переяславської ради 1654 року генеральний обозний Тимофій Носач отримав грамоту на Деренківець. З 1776 року власником села був
князь Л

Типічний Деренківець

Сходи в небеса™. Ласкаво просимо!
Режисер: Григорій Любомиров
У ролях: Мікаел Арамян, Віра Житницька,
Ніл Кропалов, Катерина Сімаходська,
Яніна Соколовська, Олександр Пєсков,
Оксана Дорохіна, Михайло Полосухін,
Ігор
Карташов, Дмитро Сотіріаді, Дені
Аласанія, Ольга (Леля) Баранова, Максим
Бичков, Вероніка Амірханова, Артем
Мурадов.
-- Опис:
Ось уже 10 років, як Артем приходить на
берег моря і згадує історію свого
першого
кохання. Аня - так звуть дівчинку, з якою
пройшло дитинство Артема. Їхня дитяча
дружба переросла в чисте юнацьке
кохання. Кохання сильне і світле, що
ніби зійшло з небес. Люди навколо —
жадібні, заздрісні і злі, не зрозуміли
глибини їхніх почуттів, тому, що були
занадто земні. І вони зробили все, щоб
це кохання не вижило на Землі. Але
Небеса, що подарували їм це кохання,
взяли його у свої обійми...
У дитинстві Артем обіцяв Ганні
побудувати сходи в небеса і виконав
свою обіцянку. Дитяча дружба була дуже
міцною. Вони майже не розлучалися, і їм
було добре вдвох. А потім прийшла біда.
Спочатку померла мама Ані. Потім в
автокатастрофі загинув батько Артема.
Горе дітей було велике і зблизило їх ще
більше.
Час ішов — вони дорослішали. Дружба
стала переростати в перше почуття.
Вони
готові були провести все життя на
улюбленому березі їхнього дитинства,
але у життя на них були свої плани...

Сходи в небеса™

Моя рідна домівка ― село Баранівка. Село Баранівка розташоване в Шишацькому районі Полтавськой області. Його координати 49°56′58″ пн. ш. 34°00′03″ сх. д. Населення становить 616 осіб. Орган місцевого самоврядування — Баранівська сільська рада.
Історія
Перша згадка про село відноситься до першої половини ХVІІ століття.Розташоване понад річкою Пслом, оточене лісами.Перші поселенці були вихідцями з Москви та Литви.За часів Богдана Хмельницького Баранівка входила в Сорочинську сотню Миргородського полку і по ревізії 1730 року налічувала 112 дворів. Відомий історик Бодянський зазначав, що в 1863 році в Баранівці нараховувалося 250 дворів,в яких мешкало 886 чоловіків і 995 жінок. У 1883 році Баранівка значиться як волосний центр. Селу належало 5437 десятин ріллі, 93 десятин вигону, 31 десятин лісу, 198 сінокосів. В 1900 році із 252 господарств - 198 були козацькими, 36 селянських, 13 привілегійованих. Над самим берегом річки в густих насадженнях ховався великий поміщицький будинок з широкою верандою. Він мав позолочені меблі, дзеркала, кришталеві люстри. За будинком розташовувались контора, каретна, а трохи далі - корівник, свинарник, кухня. В дубовому лісі - лісопильний завод. В 1904 році земство побудувало школу.
Жителі села протягом багатьох років виступали проти самодержавства і поміщицького свавілля. У грудні 1905 року вони гаряче підтримували антипоміщицький виступ селян Великих Сорочинців. Виходець із села Баранівки моряк Балтійського флоту С.Г. Кремянський був учасником Кронштадтського повстання у 1906 році. Після поразки повстання його заарештували і заточили в одиночну камеру тюрми Кресты на Виборзькій стороні, де він відбував покарання. У зв'язку з 50-річчям першої Російської революції як активного учасника революційного руху його нагороджено орденом Леніна. Під час громадянської війни у Баранівці та інших навколишніх селах діяв партизанський загін, командиром якого був Д.М. Ярош. В 1913 році для поміщика Іванова був збудований на річці Псьол триповерховий водяний турбінний вальцьований млин, який виробляв борошно на експорт. Другий двоповерховий млин молов просте борошно, вальцьову крупчатку для місцевого заможного населення. Поруч з млинами стояли величезна сукновальня, крупорушка, складські приміщення для зберігання зерна, борошна. Поміщик Іванов побудував для своєї другої дружини двоповерховий в східному стилі будинок. Посеред села височіла церква, поблизу неї, у великому будинку під бляхою ррозташовувалися волосний суд, урядник із стражниками, сільський староста із писарем, волосний старшина із писарем. У кімнаті з гратами на вікнах. яка називалася чорною, урядник садовив непокірних селян. Напроти волості побудував магазин крамар Водяник.
Тричі на рік проводилася ярмарка. На острові, утвореному двома рукавами Псла, під віковими осокорами та вербами збирався багатолюдний ярмарок. Таборами стояли цигани. На ярмарок приїжджали управителі поміщицьких економій, куркулі - набирати робочу силу на літні роботи. Тут збиралися люди в бригади, щоб разом іти на заробітки в Таврію, на Дон. Так в пошуках кращої долі 46 родин покинуло Баранівку. З сім'ями ходили по світу в пошуках заробітків Вакула Піхота, Іван Видря, Йосип Колотай та інші. Здавна славилося село високою свідомістю його мешканців. ...Неподалік Баранівки є озеро, яке має назву Татарка. За переказами дівчина з цього села завела монгольський загін під час татарської навали у трясовину озера. Вороги загинули., а озеро століттями зберігає цю таємницю. Біля нього любив гуляти юний Іван Фесенко, і перший пропагандист марксизму на Україні. Він народився в Баранівці, в сім'ї сільського священника 27 травня 1847 року. Навчаючись в Полтавській духовній семінарії, часто приїздив в рідне село, розмовляв з товаришами про тяжке життя народу, читав їм книжки Писарева, Чернишевського, Добролюбова.

Моя рідна домівка ― село Баранівка

САМАРСЬКА ПАЛАНКА. ЗНАХОДИТЬСЯ НА СТАДІЇ РОЗРОБКИ...
Поглиблення знаннь з історії рідного краю ,вшанування пам`яті про славне козацьке минуле Самарської паланки, відродження козацьких звичаїв ,обрядів та українських національних традицій, збереження козацької самобутності та основ моральності, звязок поколінь .
Це є наша історія і ми повинні її шанувати!
________________________________________ САМАРСЬКА ПАЛАНКА — адміністративно-територіальна одиниця Запорізької Січі у 18 столітті. Центр паланки — місто Нова Самарь (сучасне місто Новомосковськ) — новий козацький центр лівобережжя Дніпра після будівництва московського замку у старому козацькому і ще бродницькому і улицькому (виселки Пересіченя) центрі — Самарь (сучасне селище Шевченко в Дніпропетровську) і її залишення козаками.
Паланка була розташована по обидва боки річки Самари, вгору від лівого берега Дніпра, в майбутніх Новомосковському, Павлоградському й частково Олександрівському повітах Катеринославської губернії.
1732 року вздовж Орелі будується російська військова Українська лінія. Офіційне призначення якої була загорода шляху для татарських набігів на Україну і углиб Росії. Проте вона відокремлювала Запорожжя від України. Вже 1740 року до її складу входило 18 фортець. Тут були розселені Дніпровський і Донецький полки. 1764 року тут оселений Молдавський гусарський полк з Києва, який переіменували на Самарський гусарський полк. Його включено до Новоросійської губернії до якої входила Українська лінія.
1766 року з Самарської паланки Запорожжя, по причині швидко зрісшего населення, виділено Протовчанську і Орельську паланки.
До паланки належали села: Чаплі, Піщана Самарь, Переметівка, Кам'янка, Сокольський редут, Бригадирівка, Ревівка, Бардаківка, Адамківка, Пишнівка, Військове, Чернече, Підгородне, Спаське та інші.
1775 року Самарська паланка скасована з руйнацією Запорозької Січі. На її місці був утворений Новомосковський повіт з центром у перейменованій Самарі — Новомосковську.
(Полковий писар)---Іванів Йосип — син Сербинова, почав служити у Запорозькому Низовому Війську з 1743 року в Полтавському курені.
В атестаті відзначається сумлінне виконання ним усіх доручень Коша. В 1756 р. Йосипа Сербинова було обрано полковим писарем Кальміуської паланки, а в 1759 р. полковим писарем Самарської паланки.

САМАРСЬКА ПАЛАНКА