Описание
Коли влітку підеш назустріч вітру, то він обнімає теплим дотиком, легенько б’є в обличчя і біжить широким полем, прокладаючи собі дорогу серед густого буйноцвіття, серед моря синіх голівок, які слухняно вклоняються природній силі. Ідеш і радієш. Багатим буде урожай льону. Адже це діда-прадіда займалися у Чудлі вирощуванням «поліського шовку».
Починаючи від сохи і кінчаючи потужніми тракторами, все використовували селяни, аби виростити хороші врожаї і при цьому не згубити краси надслучанського села.
Саме за чудові краєвиди і назвали село Чудель.
…Колись, давним-давно, навесні, коли води красеня Случа виходили з берегів, вони затоплювали все. Вода брала в полон багато хат. Привертала увагу одна споруда, що одиноко стояла на горі. Води затопили навколо неї все, і здалеку здавалось, що вона «пливе» серед моря. Це було ніби чудо. Ця картина дивувала всіх.
Адже коли на цьому підвищенні посилився перший рибалка, знайомі, прийшовши на відвідини до нього, також вигукнули: «Чудове місце!».
Багато гадають, що звідси і пішла назва Чудель.
Село відоме з 1577-го року. А перші документи-згатки відносяться до середини XX століття.
Село Чудель з прилеглими до нього територіями: Мурашинець, Дубняки, Зарів’я розкинулось на мальовничих берегах ріки Случа за 16-ть кілометрів від районного центру Сарни.
Убогі похилені хатки, а в центрі дерев’яна церква, побудована в 1870-му році. Їй належало 32-ва десятки орної землі і 20-ть десятків сінокосу. Велика частина орної землі, лісів і пасовищ належала поміщикам Аролю, Шулеру і великому землевласнику Брану.
Справжній проект про забезпечення населення землею був загублений у воді в березні 1860-го року.
В школі була церковно-приходська школа, в якій навчались тільки хлопці, більшість населення була неписьменною.
Не покращало життя чудлян і за часів панської Польщі. На 500-от селянських дворів припадало 800-от га землі, з яких 30-ять га найкращої орної землі належало панові, ліси і пасовища - теж панові.
Добре пам’ятають селяни, коли останнє пасовище «Скородне» відсудив пан Богушевський.
Нестача коней і сільськогосподарських знарядь праці, високі ціни на промислові товари, великі податки, постійні штрафи середньовічні пережитки збільшували злиденність селянства, його залежність від куркуля і поміщика. Польські пани теж принижували гідність українських селян, називали їх «бидлом» і «хлопами». Ніде селяни не могли знайти захисту, були позбавлені будь-яких політичних справ. Соціальний гніт доповнювався національним. Презирливо ставились до української мови й культури пани. В 1920-му році українська школа була закрита.
В селі Чудель чудові краєвиди, й живуть тут чудові люди. І хоч на долю їх випали важкі випробування перших років колгоспного життя, воєнного лихоліття, років відбудови народного господарства, вони живуть і радіють життю, хоч починали тяжко. Напівголодні, напіводягнуті, трудились вони з раннього ранку до пізнього вечора.
Відпочивали тоді, коли обідали. А що було їсти? Дехто брав з собою на цілий день один борщ. Тільки ті, що жили трішки багатше, приносили з собою хліб та сало, молоко. Ділилися. У господарстві було 24-и пари коней і 4-и пари волів. На возах прикріплювалися бірки на яких були написані прізвища, імена та по-батькові їздових. Якщо чийогось воза не було на ніч – їздового штрафували, знімали в нього один трудодень.
Йшли роки.
Уже з’явилась сивина у перших колгоспників. Проте любові до землі, до праці у них не поменшало.
І раптом … війна. Хто пережив її, той знає, скільки горя і страждань, людських трагедій і страхіть принесла вона на нашу землю. Ще й досі важким болем пам’яті озиваються до нас оті далекі, скривавлені ворогом дні і ночі.
Село Чудель було майже дощенту спалене фашистами в роки війни…
На початку червня приїхав до села Мельда, комендант Клесова, в супроводі 45-ти німців і 2-х перекладачів. Набравши яєць, курей, гусей вертались назад. І ось біля урвища Мицак їх перестріли партизани. Всіх побили, закопал
