Поиск
РЕДБЛУГРИНН

РЕДБЛУГРИНН

Подписчики: 25 подписчиков
ID: 138018545

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club138018545

Описание

смешные видео

Межиров ( Межирів ). село в Україні, у Жмеринському районі Вінницької області. Наближаючись до села Межирів, мимоволі захоплюєшся краєвидом міжріччя Рову і Думки, які утворюють глибокий розлогий став з прозорою водою. В ній віддзеркалюються білокорі берези, що ростуть на обривистому березі. Правий берег височіє над ставом своїм оголеним кам'яним чолом. Лівий — шумить осоками і буйними очеретами. Ліворуч, через річку на півострові, як на долоні, видно поселення.
Письмові документи про Межирів починаються з XVI ст. На час володіння Барським староством королевою Бонною припадає спорудження в Межирові замку залишки якого й досі називають замчиськом.
До кінця XVI ст. Межирів був багатолюдним поселенням, котрому за клопотанням Барського старости Станіслава Гольського було присвоєно назву містечка й даровано у 1591 р. магдебурське право.
В період Литовсько-Польського панування ремісники містечка зазнавали феодального тиску. Щоб мати більші прибутки, феодали перевели їх з натурального оброку на грошовий. Це сприяло тому, що Межирів стає на Поділлі впливовим торговельним центром. Ремісники, міщани, ведучи жваву торгівлю, домоглися привілеїв для міста. У 1591р. він отримав магдебурзьке право і право на самоуправління. Місто Вінниця в той час таким правом не користувалось. Це був час найбільшого розквіту міста.
У 1612 р. Межирів був розоренний татарами але у майбутньому відновленний київським воєводою Жолкєвським, причому були відновлені колишні привілеї міста і даровані нові.
В період турецького панування на Подільській Території фортеця Межирова служила опорним пунктом для турків і кримських татар. Свідками того часу залишились підземні ходи-комори Межирова. До нашого часу трапляються провалля землі на рівних місцях. Старожили розповідають про дотепну свинячу знахідку. Господар випускав свиней пастись на спориш. А з часом помітив, що вони перестали після випасу і прогулянки їсти, хоч росли і поправлялись. Черговий раз, випускаючи їх, він пішов за ними і побачив: свинки зайшли в провалля, куди вів невеликий хід. Господар розкопав хід і виявив комору, в якій куцорилі знайшли для себе поживу.
З 1640 р. Межирів стає ареною багатьох битв; ним володіють то козаки, то поляки, то росіяни, то турки. І всякий раз містечко піддавалось значним спустошенням.
Під час Визвольної війни 1648—1654 рр. до пов¬сталих селян і козаків приєдналися межирівчани як складова Брацлавського полку. Командував ним прославлений полковник Данило Нечай, який загинув біля містечка Красне Тиврівського району, що за 25 км. від Жмеринки. Після Переяславської Ради Межирів залишився під владою Польщі. Лише з 1674 р. він став російським володінням.
У 1659 р. Межирів разом із Барським староством був дарований у довічне володіння козацькому гетьману Івану Виговському, але його син Остап у 1698 р. продав маєток князю Любомирському.
Панщина в Межирові і оточуючих селах почала запроваджуватися з 1552 року. Селяни втратили право на перехід до іншого пана або переселення без його волі. Литва запровадила майнові стани. Вони діяли тут із 1566 року. Шляхта і духовенство увійшли до привілейованого стану — вони не оподатковувались. Міщани і селяни відбували панщину чи платили оброк.
У Любомирських маєток викупив у 1784 р. Андрій Орловський.
Межирів колись був містом, але як понад сто років тому почали будувати залізницю, то вирішили трохи обминути Межирів і збудували залізницю через Жмеринку (в ті часи Жмеринка була селом) і так Жмеринка почала розвиватися і змінюватися в місто, збудували в Жмеринці залізничний вокзал.
До 1934р. Межирів був райцентром. Тут були школа, синагога, продуктові та промислові магазини, великий речовий ринок та базар на якому торгували свійською худобою.
За постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 7. 03. 1923 р. «Про адміністративно-територіальний поділ» були утворені райони: Станіславчицький: 14 сільських рад, Жмеринський: 11 сільських рад, Межирівський: 13 сільських рад (Біликовецька, Винниковецька, Дубівська, Коро

Межиров ( Межирів )

Днепр-Игрень. Те кто жили и живут Днепропетровске и на Игрени!
Ігрень (укр.), Игрень (рус.)
Также: Огрінь, Огрень.
Северо-восточная часть левобережья Самары. Часто под районом Игрени понимают все поселки в черте города к северу от Приднепровска: Старая Игрень, Рыбальское или Красноармейск, Одинковка, Ксеньевка, Новая Игрень (Игрень).
Старая Игрень - южная часть Игрени вокруг залива Шиянка, возле Усть-Самарского моста. Новая Игрень (Игрень) - район вокруг ж/д ст. Игрень.
Поселение основано в 1780 г., с 1959 - город, с 1977 г - входит в Днепропетровск.
Од лівого берега річки Самари геть униз уздовж Дніпра тяглося с. Огрінь або Ігрень. Воно недавнього віку: заснував його в 1780-1781 році князь Олександр Андрійович Прозоровський, і славилось воно своєю лісною пристанню та виробом українських скринь, німецьких бричок.
(Д.І. Яворницький, Дніпрові пороги)
Название Игрень (Огринь), по самой популярной версии, произошло от татарского Огринь - проклятое. Проклятое после крупного поражения татарского войска.
...По существующим сведениям, именно здесь, в Самарском устье, на полуострове и нескольких прилегающих островах, произошла в 1660 г. кровопролитная битва казацкого атамана Ивана Сирко с татарами. Десятитысячная орда возвращалась в Крым с добычей - ясырем - пленными людьми, которых продавали потом на невольничьих рынках. Среди пленных оказались и московский воевода Василий Борисович Шереметев со своими людьми.
Очень удобным показалось татарам это место для переправы. Однако здесь татарское войско встретилось с казацким, которое укрылось в зарослях камыша и на берегах окрестных островов. В результате кровопролитной битвы на днепровско-самарских берегах отряды Ивана Сирко нанесли орде сокрушительный разгром. Народ Крыма на целую неделю погрузился в траур.
После той битвы осталось предание - что кровь убитых пропитала песок глубиной на целый аршин (70 сантиметров)... (Максим Кавун).
История Старой и Новой Игрени:
...В 1736 г. во время русско-турецкой войны на Игрени соорудили Усть-Самарский ретраншемент (тип крепости) по приказу фельдмаршала Миниха. Со временем рядом с крепостью возникла и слобода. После 1783 г. крепость эта была ликвидирована. А сейчас территория бывшей крепости затоплена Днепровским водохранилищем.
В начале XIX в. от устья Самары вниз по течению Днепра уже тянулось село Огрень или Игрень.
С 1859 г. Игрень стала местечком. Середина - вторая половина XIX в. - время экономического расцвета Игрени. Отмена крепостного права в 1861 г., относительная свобода предпринимательства и выгодное географическое положение способствовало тому, что Игрень стала крупнейшим центром лесной торговли. В 1863 г. Игрень имела 90 дворов и 776 человек населения.
Более свободный экономический климат в Игрени (по сравнению с окрестными районами) стал приносить свои плоды. Так, например, крестьянин из Новых Кайдак Соболянов, проработав девять лет на кирпичном заводе купца Рыбакова в Екатеринославе, с 1851 г. открыл собственное дело: стал производить кирпич и черепицу в местечке Игрень. Наиболее богатыми предпринимателями в Игрени считались во второй половине XIX в. купцы Минаковы. Здесь процветали ремесла: колеса, оконные рамы, брички, корзины. К концу XIX в. Игрень особенно славилась своей лесной пристанью, производством украинских сундуков - скрынь и немецких бричек.
В период расцвета в Игрени появляются православная церковь и 4-х классная церковно-приходская школа; еврейское училище и синагога; аптека, почта. Самая обширная Минаковская лесопилка размещалась в районе слияния Саамары и Шиянки (Щемиловки). Здесь же, на главной площади, проходили базары и ярмарки.
В начале ХХ века лесная пристань была перенесена в село Чапли. Экономическая жизнь Игрени понемногу теряет обороты. В книге По Екатерининской железной дороге (1903 г.) сообщалось, что

Днепр-Игрень

♥Наше рідне село Побережне ♥. Побережне - невеличке село в Україні у Вінницькій області Вінницького району. За інформаційними даними село засноване у 1600 р. Через Побережне протікає річка Воронка,. Загальна площа Побережного 1,586 км².Своє літочислення село веде з 17-го століття. За словами старожилів, які набули свої знання з розповідей попередніх поколінь, село в глибоку давнину було дуже маленьке. І в народі носило назву «Чайка», тому, що було розташоване на березі невеличкої річки і мало птахоподібну форму (два крила і хвіст).
Наступна назва, що згадується в історичних документах - Зарудинці. Назва ця пов'язана з прізвищем старшини Заруди, який тут оселився і був на чолі общини, яка існувала в селі.
У 1969р. село Зарудинці було перейменовано на Побережне. Зміна назви була викликана тим, що село спочатку належало до Обіднянської волості Брацлавського уїзду, потім стало частиною Немирівського р-ну. А в цьому районні уже було село, яке також носило назву Зарудинці. І тому виникла необхідність змінити назву. Село Зарудинці було перейменовано на Побережне, оскільки воно розміщене на берегах річки, яка протікає через нього.
Побережне розташоване на відстані 30 км від обласного центру - м. Вінниці, за 5 км від селища Вороновиця, в 4-х км від села знаходиться залізнична станція Вороновиця, Степанівський . цукровий завод.
У 1867р. в селі відкрилась школа грамоти, яку очолив старший приходський священик Доміон Бабецький.
На даний час на території села Побережне розташована середня загальноосвітня школа І – ІІ ступенів, в якій навчається 80 учнів.
Навпроти школи збудоване приміщення дитячого садочку «Світанок». Назва його походить від назви колгоспу, який виділив кошти на будівництво. В 1992 році садок розпочав свою роботу. На другому поверсі дитячого садка розташована початкова школа. Неподалік від школи височіє будівля Будинку культури. На даний часу ньому працює сільська бібліотека, гуртки художньої самодіяльності.
Не забувають в селі і про духовність. На стадії завершення знаходиться будівництво нової церкви в центрі села, так як стара церква двічі руйнувалася (за козацьких та радянських часів)
Особливу увагу приділено вшануванню пам’яті учасникам Великої Вітчизняної війни. З цією метою в селі збудовано пам’ятник та Алея слави. На гранітних стелах навічно викарбовано прізвища односельців, які віддали своє життя в ім’я Перемоги.

♥Наше рідне село "Побережне "♥

Про життя акторів Сходи в небеса))). Ласкаво просимо!
Режисер: Григорій Любомиров
У ролях: Мікаел Арамян, Віра
Житницька,
Ніл Кропалов, Катерина
Сімаходська, Яніна Соколовська,
Олександр Пєсков, Оксана
Дорохіна, Михайло Полосухін, Ігор
Карташов, Дмитро Сотіріаді, Дені
Аласанія, Ольга (Леля) Баранова,
Максим
Бичков, Вероніка Амірханова,
Артем
Мурадов.
-- Опис:
Ось уже 10 років, як Артем
приходить на
берег моря і згадує історію свого
першого
кохання. Аня - так звуть дівчинку, з
якою
пройшло дитинство Артема. Їхня
дитяча
дружба переросла в чисте юнацьке
кохання. Кохання сильне і світле,
що ніби зійшло з небес. Люди
навколо — жадібні, заздрісні і злі,
не зрозуміли глибини їхніх
почуттів, тому, що були занадто
земні. І вони зробили все, щоб це
кохання не вижило на Землі. Але
Небеса, що подарували їм це
кохання, взяли його у свої обійми...
У дитинстві Артем обіцяв Ганні
побудувати сходи в небеса і
виконав свою обіцянку. Дитяча
дружба була дуже
міцною. Вони майже не
розлучалися, і їм
було добре вдвох. А потім прийшла
біда.
Спочатку померла мама Ані. Потім
в автокатастрофі загинув батько
Артема.
Горе дітей було велике і зблизило
їх ще
більше.
Час ішов — вони дорослішали.
Дружба
стала переростати в перше
почуття. Вони
готові були провести все життя на
улюбленому березі їхнього
дитинства, але у життя на них були
свої плани...

Про життя акторів Сходи в небеса)))

Йога-семинар на базе отдыха Парус 4-6 августа. 4-6 августа 2017 г. на Базе Отдыха «Парус» состоится семинар по йоге.
Владимир Митюков - преподаватель йоги по методу Айенгара (Junior I).
База отдыха находится в живописном уголке Ленинградской области, на берегу Суходольского озера вблизи Лосевских порогов Карельского перешейка

Йога-семинар на базе отдыха "Парус" 4-6 августа