Поиск
МБОУ СОШ № 119 3"Б" класс

МБОУ СОШ № 119 3"Б" класс

Подписчики: 11 подписчиков
ID: 127613798

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club127613798

Підвисоке. Це група яка створена для мешканців цього прекрасного куточку , та гостей нашого селища , які побувавши в цих краях запам'ятають його на все життя ! В цій групі ви знайдете багато фото.
Це край де переплітаються традиції предків із сучасним стилем життя мешканців селища! Це насправді найчарівніший куточок на всій планеті !!!
У глибину тисячоліть сягає неписана історія рідного краю. Археологи виявили на території району залишки давніх людських стоянок, яким майже 40 тисяч років. Знайдено сліди проживання первісної людини і в околиці с. Верхня Липиця, три кілометри від Підвисокого. Первісні люди селились близько річок, на високих заліснених сухих схилах. Знайдено і первісні знаряддя праці (різці, скребки, ножеподібні пластинки, переважно з кременю). Село Підвисоке розкинулось над берегами річки Нараївки, між пологими горбами, оточене мішаними лісами. По правій стороні річки Нараївки тягнеться асфальтована дорога, що сполучає два обласні центри — Тернопіль та Івано-Франківськ, по лівій — залізниця, що з'єднує Тернопіль та м. Ходорів Львівської області, яка була прокладена за часів Австрії у 1885-1886 роках. Село Підвисоке разом із селами Демня і Гутисько належить до Підвисоцької сільської Ради, утвореної у 1992 році. В населених пунктах сільської Ради проживає 561 жителів і нараховується 225 дворів. Назва села Підвисоке показує, що село лежить під пологими горбами. Про Підвисоке згадується в документах як про місто XVI століття, а дальше як помістя поміщика Яна Дупіковського (Джерела історії України-Руси, 1938, Варшава, ст. 20). Село славилося майстрами, що тесали хрести з каменю. Люди займалися землеробством і риболовством. Рибу продавали аж у Львові. В 1649 році внаслідок татарського нападу, села були спалені та пограбовані, загинуло багато людей. Було три напади татар (Джерела до історії України-Руси, т. 5, Варшава, 1938, ст. 205). В ХУІІ-ХУШ століттях і до першої половини XIX ст. вся земля, навколишні ліси і пасовища належали поміщикам. Селяни відробляли панщину, платили оброк поміщикові і десятину церкві. Безпросвітна нужда, злидні і голод призводили до великої смертності населення. Багато вмирало на туберкульозу. Особливо велика смертність була в час Першої світової війни від епідемії тифу та холери. В 1920 р. на територію сіл Підвисоке, Демня, Куряни вступила Червона Армія. Радянська влада проіснувала близько двох місяців. З відходом Червоної Армії в село прийшли польські окупанти, які жорстоко помстилися тим селянам, котрі підтримували «червоних». Почалися важкі роки польської окупації. Кращі землі в селі належали поміщикам. В селі Демня був фільварок поміщика Вольфарта. (Він похоронений в склепі на цвинтарі в Підвисокому. Жінка з дочкою виїхали за кордон). Населення змушене було сплачувати багато різних податків: за нерухоме майно, ґрунтовий податок, натуральний, особистий, прибутковий, шляховий, за знаки на вози, за собаку, на утримання пана, церкви і т. д. (у зв'язку з тим, що села були окуповані Польщею, багато матеріалів нема, — вони знищені або вивезені в Польщу). Особливо тяжко відбилася на становищі людей криза 1929-1933 рр. Постійно знижували ціни на продукти сільського господарства, а ціни на промислові товари залишалися без змін. 24 липня 1944 року в село вступила Червона Армія. Була створена Підвисоцька сільська Рада, головою якої став Михайло Яцків. В 1959 р. її приєднано до Курян. Восени 1945 р. в села приїхали переселенці з Польщі, в основному жителі Ярославського і Перемиського повітів, а польське населення вивезли в Польщу. В 1949 році засновано в с. Підвисоке колгосп ім. Гречухи, першим головою якого став Броніслав Тимків. Пізніше протягом 1949-1950 рр. головою був Іван С. Феничук (з переселенців). Селяни до колгоспу не хотіли вступати. Але в село приїжджали опергрупи, кликали селян в сільську Раду, погрожували, залякували, катували. Тут же розміщався і Гарнізон «яструбків». В с. Гутисько був теж створений колгосп. В 1959 р. він був приєднаний до Курян .

Підвисоке

Патріоти Тисмениці=))). Вперше древнє місто Тисмениця, що на Івано-Франківщині згадується в Іпатіївському літописі в 1064 році, коли Галицький князь Володимирко “вийшов із Галича в Тисменицю на лови”. Мальовнича долина, круті береги двох річок та якась невідома надприродна сила, роблять це містечко особливо гарним.
В часи середньовіччя через Тисменицю проходив відомий волоський шлях зі Львова до Молдавії та Волощини. В 1448 році польський король Казимир Ягайлончик надав місту Магдебурзьке право. В другій половині XVI ст. до Тисмениці прибули вірменські поселенці, які привезли секрети кушнірства, виготовлення сап’яну та замшу. Поступово це ремесло перейшло до місцевих майстрів. У вересні 1592 року відбулося об’єднання тисменичан із ремісниками-вірменами в організацію кушнірства та білошкірів. Це стало своєрідним початком нового відліку в історії міста, міста, яке зажило доброї слави умілих майстрів по всій Європі. Тисменицькі ремісники конкурували навіть з “королівським цехом” Галича. Сьогодні, коли ринок товарів різко збільшився і перед нами відкрито широке розмаїття хутрових закордонних виробів, сучасні модниці продовжують надавати перевагу тисменицьким майстрам та їх розкішним і якісним виробам.
Але як кажуть, немає лиха без добра, а добра без лиха. Проблеми управління сучасним містом пов’язані з цілим комплексом складних аспектів. Для малих міст найбільш болючими є проблеми інженерної та соціальної інфраструктури.
В 1970 році на базі кушнірського ремесла в Тисмениці було побудовано одну з найбільших в колишньому радянському союзі хутрових фабрик. Для забезпечення сировиною, поблизу збудовано дві звіроферми. Об’єми виробництва фабрики потребували величезної кількості води, оскільки технологія виправи шкіри є доволі складною. Тому в цей час, із сусіднього Тлумацького району, від Дністра було прокладено 35–ти кілометровий трубопровід, який забезпечив достатньою кількістю води і фабрику і тисменичан.
В 1982 році місто стало адміністративним центром Тисменицького району. Розпочався його інтенсивний розвиток, збільшилась кількість промислових підприємств, збудовано понад 10 багатоповерхових та кількасот індивідуальних будинків. Час спливав непомітно. Здавалося б, що питання із забезпеченням Тисмениці водою в далекому 1970 році було вирішене раз і на завжди. Але, відпрацювавши понад 35 років, сам водогін фізично застарів. Труби прогнили, позаростали, через тверді солі діаметр відчутно зменшився. По всій довжині пропуски, величезні втрати води. Ось тоді перед владою та жителями постало доволі складне питання – “Що робити далі, як вийти із цієї складної ситуації?” Звичайно, що перше найпростіше рішення, яке напрошувалося – знову прокласти новий 35-ти кілометровий водопровід від Дністра. Але це були вже не ті роки, коли вартість електроенергії оцінювалася копійками. В 1996 –1997 роках вже почали вчитися рахувати та оцінювати свої фінансові можливості. Тому, порахувавши прийшли до висновку, що перекачування води з такої далекої відстані було б дуже дорогим задоволенням як для фабрики, так і для жителів міста. А оскільки об’єми виробництва на фабриці з роками почали зменшуватися, то від запропонованого надто дорогого проекту вирішили відмовилися. Почалися пошуки нових ідей та пропозицій, роздуми над тим, як вийти з цього складного становища. Жителі міста, на той час, вже почали відчувати кризу з водою: подача води по обмеженому графіку викликала серйозні обурення громади.
Друга ідея, яка була дуже цікавою, полягала в тому, щоб пробурити свердловини і шукати підземні запаси води в районі Тисмениці. Сьогодні стає очевидним той факт, що майже ввесь цивілізований світ користується питною водою в основному з підземних джерел. На превеликий жаль в нас ситуація зовсім інша. Воду для споживання ми беремо із відкритих водойм – річок та озер, а через їх значну забрудненість це доволі часто приносить нам серйозні проблеми та захворювання. Тому нова ідея з пошуками підземних запасів води, виглядала на перший погляд доволі цікавою та

Патріоти Тисмениці=)))

TECH-A-TECH FAMILY. Дата створення: 18 лютого 2011
Резиденція: Tech-a-tech FAMILY
Унікальний проект представляє такий модний і ефектний стиль, як Tech house, продемонструє його у всій пишності, явить вам незвідані сторони цього стилю, який, зародившись в 90-і роки на берегах Туманного Альбіону, швидко завоював величезну популярність серед клаберів і зайняв гідне місце серед інших напрямків клубної музики.
Багато знаменитих лейбли випускали релізи майстрів Tech house, починаючи з його засновників Eddie Річ

TECH-A-TECH FAMILY

holmowood. Это случилось на полуострове Крым в Золотом городе однажды осенью. Когда Веселую бухту покинули толпы обывателей, а вместе с ними не стало слышно криков торговцев. На берег вдруг выплеснуло совсем другой люд. Яркие и пестрые, но почти голые, запыленные и просоленные, но чистые. То были посланники Света - музыканты и художники, скоморохи и ремесленники, огнеметатели и йоги. Девять дней и ночей они продолжали своё веселое камлание, наполняя пространство и души теплом перед долгой зимой.
А над самым морем, на крутом обрыве, какой-то мим выложил магические буквы из белых камней. Говорят - хотел привлечь стаю дельфинов. Ему на помощь пришли трубадуры и стали играть под буквами. Девушки украсили берег разноцветными лентами. По ночам горел костер.
Ни кто до сих пор не знает, что означает это слово из белых камней, но он продолжает собирать людей не обременённых суетой, свободных от пут лукавства и корысти.
HOLMOWOOD. Новые люди. Новая эпоха.

██████(((Ukraine ShuToChkY)))██████. 2014 рік. Кінець епохи «братства» з люмпен-державою Росією
Росія сьогодні – це держава суцільної імітації. Росіяни настільки звикли за роки правління Путіна до імітування незалежних судів, свободи слова, свободи зборів, боротьби з корупцією, що ще недавнє імітування братерської дружби між росіянами і українцями цілком лягало у цей логічний ряд.
Російські «дружбісти», запустивши в інформаційний оббіг новітній лексикон гігантської пропагандистської машини, зі словами і висловами типу: київська хунта, бандерівці, фашисти, нацисти, карателі, правий сектор, крім всього іншого, намагаються приховати справжню суть розриву, так званої «дружби», між народом, який підкорили і імперією, яка століттями його знищувала і пригноблювала.
Тобто «фашистами» і «нацистами» автоматично стають усі, хто не визнає того факту, що московська окупація не була благом для України.
Але кінець епохи «братства» України з люмпен-державою Росією – це не тільки нарешті шлях до цивілізації. Це і повний крах ідеї «братньої дружби всіх прогресивних народів світу», під шумок якої Москва удавлювала сусідні країни у своїх міцних «їжакових обіймах».
Наразі терористичний напад Кремля на Україну – це наслідок 360 років перебування української території під повним і частковим (як у 1991-2014 роках) контролем Росії над Україною.
Чого хоче від українців держава «рабопутів»?
Яка Росія хоче поглинути Україну? Останні п’ять місяців переконливо довели: Росія хвора на політичний «рак» і його метастази швидко поширюються по всьому її тілу. А в управлінні країною очевидний перехід до швидкого саморуйнування. Попереду – жорстока криза.
Росію вигнали з G-7, Світового банку, ЄБРР, усунули зі світової торгівлі зброєю і літаками. Російська автомобільна та авіабудівна промисловість – знищені, як і будівництво ракетних двигунів та ракет для виведення супутників на орбіту.
І якщо Путін не поступиться «принципами» і не виведе свої війська з України, то банківська система Росії через півроку взагалі перестане існувати.
Адже, що це за банк, який не має доступу до світового позикового ринку? Попереду – обвальне падіння російського ринку цінних паперів, закриття та розорення багатьох підприємств і велике безробіття.
Чого хоче від українців російська терористична держава? Путін прагнув, використовуючи Україну, як політичний важіль, швидко переформувати на свою користь існуючий досі світовий порядок.
А «рабопути», в яких за 15 років путінського правління в Росії, вдалося перетворити колишніх совків, стали найкращим матеріалом для реалізації цієї збоченої путінської геополітичної забаганки.
Але Путін входить у стан неконтрольованої істерики, в психічний ступор. У нього ось-ось можуть відмовити нерви. Як картярський гравець, котрий зарвався, він фактично поставив на кін не тільки своє політичне майбутнє, а й своє фізичне життя та існування Російської Федерації, як країни.
Путін веде Росію до серйозної катастрофи, яка буде здатна створити такі умови для зміни влади, у порівнянні з якими крах СРСР буде видаватися просто забавкою.
Росія дружити не здатна, і сама страждає від цієї своєї нездатності. Найкраще вона вміє створювати проблеми іншим державам.
Своєю агресією проти України Росія досягла зовсім протилежного результату. Для громадян України Росія – це не тільки чужа, але й повністю ворожа територія.
Нинішня Росія хвилює більшість пересічних українців не більше, ніж якийсь віддалений острів у Тихому океані. Адже береги України і Росії розійшлися тепер вже назавжди.
Останнім аргументом російських шовіністів є те, що неможливо по живому розривати численні родинні зв’язки, які об’єднують сім’ї, що проживають в обох країнах. Тому Росія має поглинути Україну?
Подібні змішані шлюби – не лише результат наявності українсько-російського прикордоння. У Європі подібне сприймається, як цілком нормальне явище. Та ніхто з цієї причини ні до кого приєднуватися не збирається.

██████(((Ukraine ShuToChkY)))██████