Поиск
happy little pill

happy little pill

Подписчики: 25 подписчиков
ID: 125891960

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club125891960

Описание

Осуши мои глаза Верни цвет моим небесам Моя сладкая маленькая таблетка

YOGA HALL Белая Дача. Приглашаем, всех на занятие йогой Айенгара в студию YOGA HALL на Белой Даче.
Кон.тел. : (495) 647-85-60 ; (926) 234-40-98
Разовое занятие - 500 руб.
Абонемент на 4 занятия - 1600 руб.
Абонемент на 8 занятий - 3000 руб.
Абонемент на 12 занятий - 3600 руб.
Индивидуальные занятия проводятся в удобное для Вас время.
Адрес : 14 км мкад г. Котельники , мкр. Силикат , конноспортивный клуб Белая Дача , Полевой проезд 3В

YOGA HALL Белая Дача

Inner Peace Challenge. Ребята!
у мировых юва появилась очень крутая задумка устроить игру среди юва-шакти!
Официально всё начнется 1 мая и каждую неделю ребята будут высылать для нас задания)
1) Суть в том, чтобы в каждой стране это задание выполнило как можно больше людей и выложили фотографию в фейсбук вот в эту группу: https://www.facebook.com/pages/Inner-Peace-Challenge/..
2) Все фото должны быть с двумя хештегами #innerpeacechallenge и #russia
3) Если у вас нет фейсбука или вы не любите им пользоваться, можете выкладывать фотографии сюда и мы сразу разместим их на facebook
4) В игре участвуют йоги в командах их стран или регионов, за каждое фото команда получает один балл
5) и самое интересное (!!!) Человек из команды, набравшей наибольшее кол-во баллов, и приславший сюда: http://vk.com/innerpeacechallenge или в группу на фейсбук наибольшее кол-во фото будет отправлен на мировой юва-тур дачи реализации, и все юва-шакти будут собирать средства, чтобы оплатить эту поездку.
Love,
Team Inner Peace Challenge

Inner Peace Challenge

Півче Forever. Історія
Найдавніші вілі про Півче містить 1322 року акт, за яким 8 грудня луцько-волинський князь Любарт Гедимінович відписує Луцькійсоборній церкві Іоана Богослова маєтності кількох сіл, серед которих називається після Будеража «Пивче», але, видно, помилково в записі «Пичеви».
Дарча грамота 1478 року в описі «будорожских дворищ» згадує якусь «Певчанскую грань», що, можливо, стосується границі майнових володінь двох суміжних осель. У наступному році зринає «Певчанский пруд», де споруджували на мсці прорваної нову висотну греблю.
За поборовим актом 1571 року, «на Певчем» брали повинності від звіриних ловів, лкових пасік, за поетапні зруби й корчунки. Крім того, «певчане» були зобов'язані навесні й восени виконувати шарваркові роботи. Скарга 1572 року звинувачує «певческих крестьян», котрі в урочищі «Дубраве» вдруге вирили звіриш пастки, висікли в молодняку 2 просіки. Під кінець 1583 року «Певче» сплачувало за 7 димів, 2 городи, обслуговувало змінно одну замкову городню Острога.
Поземельний акт 1596 року називає «в Певческом имении» околишні урочища «Важилово», «Каменка», «Ренче», «Дубраву», де здійснено розподіл визначених для «сервітутних» селян (утримуючих сирітських дітей) дводесятинні культивовані займи. Документи (скарги, донесення) 1648—1654 років кілька разів називають «Певче» («Пивче», «Пивча»), в околиці якого діяли козацько-селянські збройні загони, вступаючі в сутички з каральними шляхетськими наїздами.
За «трасакпією» (угодою) 1753 року, «село Пивче» переходить у володіння коронного канцлера Яна Малахівського, котрий збільшує тут відробітки на панщині забороняє безкоштовно збирати в лісі ягоди, гриби, викошувати галявини.
У поземельних планах, ескізах лсових дач 1770—1808 років село під іменем «Певче» (зрідка — «Пивче») зарисовують уздовж вулички з півночі на південь, що примикає до надрічкової низини, звідки її відгалуження здіймається на пологу висоту й крізь діброву прямує до забудов фільварку. За даними 1889 року, «с(ело) Певче при реч. Збьітенке волости Будеражской» мало 80 дворів, 688 мешканців, водяний млин, корчму, став, деревообробну майстерню.Походження назвиІ так, Півче — це документоване «Певче» («Пивче», «Певча»), що, як у ряді Більче, «Гольче» (Гільча), Кухче, має прикінцеве «ч», котре, розвинувшись із «к», разом з «е» вказує на приналежність, вимагаючи ніби запитання «чиє». З тих міркувань вихідним для назви могло стати «Півч(о)», що з «Півк(о)», котре допустимо трактувати як ім'я людини, похідне із старовинних формувань типу Пев(о)благ, Пев(о)рад чи новішого «Певень», засвідченого із XIV століття («Федько Певень, слуга Виленского тіуна», 1508 рік), «й бил нам челом ИгнатПевко», 1600 рік).
Але що означало таке «Півч(о), Певч(о)» («Півко», «Певко»)? Очевидно, «син Піва (Лева)», втіливши поняття «співучий», «з протяжним голосом» чи навіть «запальний», «задерикуватий», «буйний», «нападаючий».
Колишнє Певне закономірно дало Півче, де «і» розвинулось з «е». Проте важче з'ясувати документоване «Пивче», де «й» помилкове або «говіркове». І якщо останнє, то закономірно повинно би дати наше «й», формуюче назву «Пивче», що з «Пивко», котре легко зіставити з існуючим прізвищем Пиво («Степан Пиво, каневский мещанин», 1552 рік). А воно з ряду Пивовар, Пивоварко, Пивоварчук, де первісна ідея «пивовар» («броварник»). Допустимо це «й» трактувати говірковим.
Отже, Півче є певнішою історичною назвою, ніж допустиме Пивче, й означає «населений пункт, заснований Півком».
За фрагментами оповідей, тут, де Півче, куток Лісовики, у далекі часи осів на горі знаменитий будеразький півчий Озар, який на схилі літ залишив городищенську громаду й посвятив себе у схимники. Околишні поселяни любили й шанували схимника, не раз слухали його божественний спів, кажучи: „Стала гора «півчою», бо живе тут півчий“. Від того, мовляв, і назвали село Півче.

Півче "Forever"

Суворовка ). http://uk.wikipedia.org/wiki/Суворовка_(Новоодеський_район) Суво́рівка — село в Україні, Новоодеському районі Миколаївської області. Населення становить 381 осіб. Орган місцевого самоврядування — Сухоєланецька сільська рада.
На південній околиці села знаходяться залишки трьох курганів, розташованих по лінії захід-схід, званих в народі Трьома братами, нині практично розораних.
Суворівка у сучасному розумінні виникла приблизно у другій половині 1920-х рр. шляхом злиття двох сусідніх поселень - Буденнівки (Дикого хутора) та власне Суворівки (Суворівського селища) під час укрупнення. Колишній Дикий хутір (т.зв. Буденнівка) становить північну частину сучасної Суворівки, своєю чергою, власне давня Суворівка - південну половину.
Ці землі століттями становили частину великого степового коридору, яким пройшли чи не усі відомі степових народів, котрі приходили з Азійських глибин - від кіммерійців і закінчуючи ногайцями. Згідно одного перших історичних повідомлень на кінець 17-початок 18 століття належали до великої нічийної буферної зони і знаходилися у спільному користуванні запорожців та очаківських турків (здебільшого в якості пасовиськ). Згодом, незважаючи на протести запорожців, 1705 року трохи на північ від сучасного села офіційно проліг кордон поміж Московією (і Запоріжжям у її складі) та Османською Імперією. В роки сплеску гайдамацького руху (1750-60-ті рр.) на землях довкола прикордоння - надто довкола нижньої течії Громоклії (Аргамакли) знаходився один із головних осередків гайдамацького руху, тут локалізувалася свого роду Анти-Січ - сюди прибували та ховалися особи, котрі вчинили на Січі злочини, формувалися ватаги запорізької голоти, котрі ходили на грабунок як до Польщі, так і турецьких володінь. Хоча іще за даними карти Річчі-Дзаннонні 1772 р. на місці теперішньої Суворівки зазначене татарське поселення, зване Селван-Кьойо (тюркською - селище словян чи Словянське селище), втім в дійсності навряд чи воно існувало насправді (чи було невеликим зимівником). 1775 року ці території відійшли до Росії, увійшли до території Катерининського козацького війська, а зовсім поруч, на Громоклії, свою дачу отримав знаменитий козацький отаман Захар Чепіга. Однак ці землі ще тривалий час залишалися пустими та неосвоєними. Наприкінці 18 століття неподалік було прокладено тракт, що сполучив Єлисаветград та новостворений Миколаїв, на якому просто навпроти сучасного села знаходилася дорожня корчма Ве(й)ландова. Власне земля, на якій розташоване село, станом на середину 19 століття знаходилася при самому східному рубежі Херсонського військового поселення (на початок 1860-х рр. ці землі ще вважалися запасними) при межі із землями цивільного відомства; згодом вони становили 7 ділянку т.зв. Сухоєланцівскої скарбово-чиншової статті.
Точна дата виникнення поселень невідома. Перше із двох зазначених поселень - хутір Дикий, початково не мало сталої назви, звалося то просто хутір, то Булгарський хутір та виникло на східній границі одного з округів Херсонського військового поселення, при самій вершині двох балочок, котрі сполучаючись, поступово спускалися до Громоклії. Булгарський хутір виник ймовірно на початку 1860-х років, здогадно в якості поселення, котре контролювало східні практично незалюднені межі Херсонського військового поселення (є дані, що на 1860-ті роки на хуторі вже проживало 18 осіб). Можливо назва Булгарський вказує на походження перших поселенців з військового поселення Щербані або Булгари. За місцевою легендою, першим поселенцем був відлюдник, котрий оселився біля степового вітряка у спорудженій власноруч землянці, через що його нібито прозвали диким, від прізвиська якого ніби-то й пішла назва хутора.
Поселенці, котрі оселилися на Булгарському (Дикому) хуторі, здебільшого походили з південних повітів Київської губернії (наприклад, Устенки, Круцили-Круцилови

Суворовка )

семинар на йога-даче 6-9 июля.

семинар на йога-даче 6-9 июля