Поиск
12345q

12345q

Подписчики: 43 подписчиков
ID: 125262073

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club125262073

Описание

1

OSHOANIC. Бар-ресторан OSHOANIC (Ошоаник) на берегу индийского океана - Арамболь, Гоа. Душевное место для теплых встреч с друзьями за чашечкой пикантного чая Масала или бокалом хорошего вина. Здесь ты сможешь отдохнуть и расслабиться от повседневных забот, поработать под пальмами, попивая свежевыжатый ананасовый сок (бесплатный вай-фай прилагается), насладиться концертом с мистической музыкой и суфийскими кружениями, поучаствовать в различных мероприятиях для развития души и тела: йога, шаманские практики, свитлодж, контактные танцы, суфийские практики и многое другое. Наши профессиональные повара с большим опытом приготовят для тебя и твоих друзей особые блюда любой из кухонь: индийская, гоанская, китайская, европейская, русская. Ну и в завершении дополнительный приятный бонус: только у нас во всем Арамболе совершенно особый бар :-) Празднуй как Зорба, медитируй, как Будда с нами!!

БоРиСлАв. В цій групі лише Бориславці!
Бориславський міський голова – Іваницький Олег Євгенович, 1946 року народження. Освіта вища. У 1973 році закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу. Спеціальність за освітою – технологія і комплексна механізація розробки нафтових і газових родовищ. Трудову діяльність розпочав в НПУ „Бориславнафта”. З 1965 року по 2006 рік працював в управлінні бурових робіт. Обіймав посади інженера, майстра. З 1991 по 2006 рік начальник підприємства. Член виконавчого комітету Бориславської міської ради трьох демократичних скликань Позапартійний. 26 березня 2006 року обраний міським головою м. Борислава. В 2007 році нагороджений грамотою Львівської обласної ради за вагомий внесок у розвиток місцевого самоврядування та багатолітню працю на користь міській громаді.
2Борислав – це один із промислових центрів регіону, який свого часу був колискою українського нафтовидобування.
Місто Борислав свою назву одержало від монастиря, навколо якого пізніше виникло однойменне село. Його південну частину назвали „Потоком”, а північну – „Новим світом”. На території колишнього села дуже швидко виріс „ліс” нафтових веж, також вежі для озокеритовидобутку. Завдяки своїй всесвітній славі, як одного з найбільших центрів нафто – і озокеритовидобутку та повісті І.Франка „Борислав сміється”, одного з перших великих художніх творів у світовій літературі на виробничу тематику, місто здобуло популярність та розголос далеко за межами краю. Борислав дав світові імена, якими гордяться і гордитимуться нащадки. Це Лаврентій і Стефан Зизанії – відомі діячі української культури кінця шістнадцятого століття – першої половини сімнадцятого ст. Більш як сорок років (1879-1920 р.р.) працював директором української школи відомий педагог і письменник Стефан Ковалів. З Борислава походять генерал – хорунжий армії УНР Роман Дашкевич, відомий український мистецтвознавець Михайло Драган, генерал південного фронту Армії УНР Трифон Янів, відомі громадсько-політичні діячі першої половини минулого століття Антін Максимович, Филип Левицький, Євстахій Сасик, Микола Терлецький, Іван Калинович, організаційний референт крайової екзекутиви ОУН Мирослав Тураш... У новітній час із Бориславом пов’язано багато імен відомих людей, які робили і роблять вклад у науку й культуру. Це –доктор геолого-мінералогічних наук Георгій Бойко, академік, доктор хімічних наук Юрій Паздерський, доктор технічних наук Михайло Старчевський. Із Борислава походить відома в українському світі поетеса Віра Вовк-Селянська (Бразилія). У нашому місті живе Світова героїня, поетеса Ірина Сеник. Наша група допоможе Вам дізнатись про місто Борислав більше. Ви переконаєтесь на його сторінках легко орієнтуватися і зручно працювати. Ми вдячні за Вашу увагу до нашого сайту, цінуємо Ваші зауваження та пропозиції.
Відлік часу існування Борислава історики ведуть від першої писемної згадки про нього - документа польської королеви Ядвіги, датованого 19 березня 1387 року. У 15 -17 ст.ст. Борислав був одним з центрів солеваріння на Україні. Звідси сіль возили в Литву, Польщу, Угорщину, Румунію. В кінці 18 ст. наступає занепад солеваріння і Борислав стає маленьким непримітним селом. Так триває до початку нафтовидобутку. З другої пол. 19 ст., із швидким розвитком техніки і промисловості, нафта стає основним джерелом енергії. У зв’язку з розвитком нафтовидобутку, вздовж правого берега р. Тисмениці почалося будівництво вулиці Панської (зараз Шевченка) – головної магістралі майбутнього міста. Початково видобуток нафти здійснювався шляхом копання криниць, але з впровадженням передових на той час методів буріння починається її інтенсивний видобуток. За рахунок заробітчан, котрі стікалися на нафтопромисли, зростає чисельність населення Борислава та навколишніх сіл. Формально місто існує всього 78 років. 26 липня 1933 року розпорядже

БоРиСлАв

<<< Куземин - столиця світу >>>. Легенда про Куземин
На околиці давнього міста Гелона на березі Ворскли жив собі самотньо вродливий скіф на імення Кузьма. Мав він добру хату, багатий садок, розумно змайстрованого човна. Часто ходив на полювання, ловив рибу, займався господарством. І вродою хлопець визначався неописаною, і душею добрий і руки мав золоті. А очі - сумні. Не зустрічалася йому на дорозі та, що могла звеселити ті очі, запалити в серці вогник кохання. Постійно широкою повноводною Ворсклою пропливали мимо садиби Кузьми грецькі торгові галери. Не раз зупинялися греки в цім місці, сходили на берег, та й завели знайомство з одинаком - господарем. Той пригощав їх соковитими яблуками, пахучим хлібом, в’яленою рибою та міцною слив’янкою. Гості дарували йому рибні снасті, інший крам. Їх дружба тривала не одне літо. І греки звали хлопця просто й коротко: «Куз». Не раз пізніми вечорами з’являлися греки на човнах і гукали радісно: «Куз!...» Одного весняного ранку, коли цвіли сади, гули бджоли і серце співало від приємності природи, коли сонце позолотило тихі води ріки на березі з’явився човен давніх приятелів скіфа. Чоловіки зійшли на берег і попрямували до знайомої садиби. Поруч з власником галери йшла його донька - кароока, довгокоса, струнка й приваблива гречанка. Кузьма радо зустрів гостей, але чомусь відразу його серце стрілою пронизала якась незвичайно приємна, але ще незнана хвилька. Очі сором’язливо опустилися, а обличчя зблідло: « Що ж це? Що зі мною?». А перед ним стояла усміхнена красуня - гречанка, в карих очах якої, засвітилися промені українського кохання і блискавкою пронизали все тіло молодого одинака. «Куз», - простіг руку хлопець, оволодівши собою. «Ема», - ніжно відповіла дівчина. В їх поглядах греки побачили те, що не могли не побачити бували купці. «КУЗ - ЕМИН», - тихо сказав батько молодої красуні, з радістю за знайдене кохання доньки і з сумом про неминучу розлуку. Він знав, що його донька може покохати любов’ю вірною лише один раз. Минуло літ чимало. На околиці Гелона на березі Ворскли КУЗ - ЕМИН збудував з синами не одну оселю, посадив сади цілющих грецьких горіхів, яблунь, груш, слив, черешень... І відтоді це поселення всі стали називати: Куземин
Легенду склала вчитель - пенсіонер Добряк Ганна Павлівна
Матеріал надала завідуюча Куземинською сільською бібліотекою - філією Кирій К.О.

<<< Куземин - столиця світу >>>

Червоноград (Кристинопіль). Iсторiя нашого мiста починається з другої половини XVII ст. Тодi на берегах тихоплинного Захiдного Бугу було закладено мiстечко назване Кристинополем. Географiчне положення мiста зумовило його iсторичну долю, таку ж непросту, величну i трагiчну як i долю всiєї держави. Тут тiсно переплелися його минуле i сьогодення. Червоноград є найбiльшим мiстом на пiвночi Львiвщини. Воно росте, розвивається i стає все кращим. Тому ми прагнемо, щоб наше мiсто стало мiстом європейського рiвня. Адже пiсля входу Польщi до Євросоюзу, воно фактично набуло статусу прикордонного мiста України на кордонi з Європейською спiльнотою. Враховуючи добре розвинуту транспортну мережу, наявнiсть iнфраструктури, Червоноград є привабливим для залучення iноземних iнвестицiй. А це вимагає вiд нас постiйного пошуку, щоденної наполегливої працi. В такому ритмi живе i працює наш рiдний Червоноград.

Червоноград (Кристинопіль)

!Реальний_Карашин ((:. Из истории:
Згідно краєзнавчих матеріалів про селище зазначено наступне.
«Карашин село, що розташоване за 10 верст на захід від Фасової, на правій високій стороні р. Здвиж; у місцевості оточеної з трьох сторін річкою, а з четвертої — струмком Карашинкою. Ця, за природним розташуванням місцевість є зручна до захисту від ворожої навали, і де за всією ймовірністю колись тут існувало древнє городище з переправою через Здвиж, береги якого тут звужуються, і місцевість ця була укріплена в древні часи валами і ровами, що і нині сліди яких можна побачити навкруги церковної садиби. За народними переказами побудова цих укріплень належить якомусь давньому татарському власникові околишніх сіл*, ґрунтуючись на татарській назві села. Частина Карашина, що розкинулось трохи вище по р. Здвиж, відокремлювана полем за півтори версти, називається Малим Карашином. В обох Карашинах жителів проживає православних 950, римокатоликів 22, євреїв. 11.(дані на 1887 р.) На початку XVI століття Карашин належав до маєтностей Ласскіх (мали володіння також в селищі Демидів). У нотатках за 1636 р. зазначено, власником Карашина Вацлава Жмієвського, ловчого Київського; потім Карашин належав до Макарівського ключа Макаревичів. З початку XVIII століття ним володіють шляхтичі Сапеги, що уже відступили від православ'я. У1749 році: Ігнатій граф на Кодні, Вишничах, Несухочах, Надвірної та Величці, Сапега — підскарбний надвірний великого князівства Литовського і його дружина Ганна. Після них маєток належав Харленським до 1808 р., коли Карашин, Червона Слобода, Коптієвка, Юрів і інші селища були продані Павлу Сабанському. Після смерті Ліберія Павловича залишилося 3 сини: Костянтин, Конрад і Станіслав та дочка Іполітка, за чоловіком Комаровичева, які всі свої успадковані в Карашині землі, у кількості 898 десятин, польової і 536 лісової, продали в 1876 р. дійсному штатському раднику Василю Борисову. Частина ж земель Конрада Сабанського: Малий Карашин, у кількості 214 десят. польовий і 262 лісової землі, за участь його в заколоті, яка була також обтяжена боргом сестри Іполітки Комаровичової, визнана в 1864 р. що підлягає конфіскації, згідно з нею в 1874 р. була конфіскована, а гроші, за продану Михайлові Івановичу Курдюмову землю, пішли згідно ухвали на сплату боргових зобов'язань сестри заколотника.
До Карашинского церковного приходу зараховуються:
Жмурівка село, в Брусилівській волості, Радомишльського повіту, на лівій стороні Здвижа, навпроти Карашина. Жителів проживає 63; Гребля на Здвижі з'єднує це село з Карашином.
Червона Слобода село, на правій стороні Здвижа, яка є кордоном між повітами: Київським і Радомишльським, навпроти міста Рожів й у 3 верстах від Карашина. Жит. проживає 287; Це село з землею власника у кількості 419 десятин польової і 50 лісової продали в 1858 р. Сабанські Єремєеву за 18 000 руб.; а він через кілька років, секретареві Київської Консисторії Хижнякову, за смерті якого маєтність успадковував його син, нині (1887 рік) чернігівський міський голова Василь Михайлович Хижняков.
Мар'янівка, або Мервін хутір, за 5 верст на дорозі до Грузького. У цьому хуторі з 216 десятин землі, які належали 4 родичам, міщанам Мегедам, які живуть там та кількох робітників з сім'ями у числі 46 душ.»
.
Веб-сайт:
http://Країна Україна Область Київська Район/міськрада Макарівський Рада Великокарашинська сільська рада

!Реальний_Карашин ((: