Поиск
кривые рожи

кривые рожи

Подписчики: 10 подписчиков
ID: 101422863

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club101422863

██████(((Ukraine ShuToChkY)))██████. 2014 рік. Кінець епохи «братства» з люмпен-державою Росією
Росія сьогодні – це держава суцільної імітації. Росіяни настільки звикли за роки правління Путіна до імітування незалежних судів, свободи слова, свободи зборів, боротьби з корупцією, що ще недавнє імітування братерської дружби між росіянами і українцями цілком лягало у цей логічний ряд.
Російські «дружбісти», запустивши в інформаційний оббіг новітній лексикон гігантської пропагандистської машини, зі словами і висловами типу: київська хунта, бандерівці, фашисти, нацисти, карателі, правий сектор, крім всього іншого, намагаються приховати справжню суть розриву, так званої «дружби», між народом, який підкорили і імперією, яка століттями його знищувала і пригноблювала.
Тобто «фашистами» і «нацистами» автоматично стають усі, хто не визнає того факту, що московська окупація не була благом для України.
Але кінець епохи «братства» України з люмпен-державою Росією – це не тільки нарешті шлях до цивілізації. Це і повний крах ідеї «братньої дружби всіх прогресивних народів світу», під шумок якої Москва удавлювала сусідні країни у своїх міцних «їжакових обіймах».
Наразі терористичний напад Кремля на Україну – це наслідок 360 років перебування української території під повним і частковим (як у 1991-2014 роках) контролем Росії над Україною.
Чого хоче від українців держава «рабопутів»?
Яка Росія хоче поглинути Україну? Останні п’ять місяців переконливо довели: Росія хвора на політичний «рак» і його метастази швидко поширюються по всьому її тілу. А в управлінні країною очевидний перехід до швидкого саморуйнування. Попереду – жорстока криза.
Росію вигнали з G-7, Світового банку, ЄБРР, усунули зі світової торгівлі зброєю і літаками. Російська автомобільна та авіабудівна промисловість – знищені, як і будівництво ракетних двигунів та ракет для виведення супутників на орбіту.
І якщо Путін не поступиться «принципами» і не виведе свої війська з України, то банківська система Росії через півроку взагалі перестане існувати.
Адже, що це за банк, який не має доступу до світового позикового ринку? Попереду – обвальне падіння російського ринку цінних паперів, закриття та розорення багатьох підприємств і велике безробіття.
Чого хоче від українців російська терористична держава? Путін прагнув, використовуючи Україну, як політичний важіль, швидко переформувати на свою користь існуючий досі світовий порядок.
А «рабопути», в яких за 15 років путінського правління в Росії, вдалося перетворити колишніх совків, стали найкращим матеріалом для реалізації цієї збоченої путінської геополітичної забаганки.
Але Путін входить у стан неконтрольованої істерики, в психічний ступор. У нього ось-ось можуть відмовити нерви. Як картярський гравець, котрий зарвався, він фактично поставив на кін не тільки своє політичне майбутнє, а й своє фізичне життя та існування Російської Федерації, як країни.
Путін веде Росію до серйозної катастрофи, яка буде здатна створити такі умови для зміни влади, у порівнянні з якими крах СРСР буде видаватися просто забавкою.
Росія дружити не здатна, і сама страждає від цієї своєї нездатності. Найкраще вона вміє створювати проблеми іншим державам.
Своєю агресією проти України Росія досягла зовсім протилежного результату. Для громадян України Росія – це не тільки чужа, але й повністю ворожа територія.
Нинішня Росія хвилює більшість пересічних українців не більше, ніж якийсь віддалений острів у Тихому океані. Адже береги України і Росії розійшлися тепер вже назавжди.
Останнім аргументом російських шовіністів є те, що неможливо по живому розривати численні родинні зв’язки, які об’єднують сім’ї, що проживають в обох країнах. Тому Росія має поглинути Україну?
Подібні змішані шлюби – не лише результат наявності українсько-російського прикордоння. У Європі подібне сприймається, як цілком нормальне явище. Та ніхто з цієї причини ні до кого приєднуватися не збирається.

██████(((Ukraine ShuToChkY)))██████

Тинна. Координати: 49°01′38″ пн. ш. 26°43′43″ сх. д.
Понад 700 жителів. Якщо їхати з Кам'янця на Хмельницький старою розбитою трасою, через Нігин на Ярмолинці, неодмінно потрапите в це село, що тихенько лежить довгі століття на обох берегах річки Тарнавки, притоки Дністра. Башти місцевого костелу ледве-ледве видно з боку траси, тому будьте уважними і не проминіть їх.
Більш ніж впевнена: про це село ви нічого не знали. Немає його ані в чотиритомнику Пам'ятки містобудівництва та архітектури УРСР, ані в інших краєзнавчих фоліантах. Хоча - ні, де-не-де зустріти згадки про Тинну все ж можна: наприклад, в польському Tygodniku ilustrowanomu середини ХІХ століття.
Вже тоді в тижневику писали, що єдина і велика хвала сучасній Тинній - це прегарний костел, який славиться дивами. Продовжимо цитату: Село заселялося долиною, з півдня його вінчає ліс, а з півночі, на лівому берегу річки, царює над селом костел. Тинна знаходиться (...) на самій поштовій дорозі, в 4 милях (?) від Кам'янця та 2 милях від Ярмолинець.
Коли саме виникло село, невідомо, але була згадка у костельному архіві, що Тинна, Тарнава, Тарнавка та Томашів у 1607р., за часів польського короля Зигмунда Вази були спадком подільського ловчего Томаша Гумецького, а до того часу протягом 200 років це були королівські землі. Ця згадка дає підстави стверджувати, що Тинна могла бути заснована у кінці 14 - на початку 15ст. Був то часОльгерда та Владислава Ягеллончика, коли подільське жито сплавлялося Дністром аж до Візантії та Кіпру, тож не дивно, що Тинна невдовзі стала відома завляки своїм ярмаркам. Тоді Тинна була немалим містечком, що лежало на обох берегах Тарнавки. На лівому березі, навпроти постоялого двору, який виконував також функції ратуші, ще у середині ХІХ століття показували місце, де стояв перший, ще дерев'яний костел св. Катерини.
Близько 1590-го року, трохи вище від дерев'яного, зводиться коштами Томаша Гумецького новий мурований храм. На початку XVII сторіччя папа Урбан VIІІ видав привілей місцевому костелу, з відпустом на всі марійні (присвячені діві Марії) свята. В цьому документі храм називають ecclesia primae fundationis ловчего Гумецького (наскільки дозволяє мінімальне знання латини, це щось про першокласне відпустове місце. Виправте мене, якщо я помиляюсь). Певно, саме від Гумецького у дарунок храм отримав образ богородиці, який прославився багатьма дивами.
У 1656р. татари пограбували містечко та костел, а чудодійний образ розітнули палашем над лівим оком Марії, пошрамувавши обличчя богородиці. Коли турки у 1672р. сараною покотилися нашою землею, цінний образ перенесено у Кам'янецьку Катедру, а коли впав навіть головний фортпост Поділля, пані Гумецька першою справою подумала не про врятування своїх дітей, а про образ, який було перевезено до Львова (ось що з людьми релігія робить!).
Лише у 1730р., коли всі яничарські лихоліття були далеко позаду, образ повернувся у рідну Тинну. А костел... костел у 1706 р. був вже зовсім у руїні, тому храм зруйнували до фундаменту, на якому його й відновлено Катериною та Стефаном Гумецькими, воєводою подільським. 10 листопада 1717р. кам'янецький біскуп Стефан Рупнєвський храм освячує, про що свідчить меморіальний камінь з написом, який прикрашав колись закристію. Костел до пари до Марії отримує ще одного патрона - мученика та святого Войцеха.
1734р. тинська святиня пережила напад волохів та циганів. А про її славу говорить хоча б той факт, що, скажімо, 2 липня 1743р. поклонитися образу прийшло 30 000 вірних.
Після смерті у 1736р. подільського воєводи Стефана Гумецького Тинна перейшла у власність його сина Ігнація, коронного стольника. Ігнацій, виконуючи останню волю батька, розпочав будівництво нового костелу. Процес зведення храму завершила вже вдова Ігнація, Тереза. Храм стоїть на невеликому горбку, він прямокутний у плані. Колись його фасад прикрашали скульптури святих Ігнація та Терези (

MAGIA DE OXUM: Afro Heels |6-9 октября|АБХАЗИЯ. Мы приглашаем вас в женское пространство, где все только для женщины и о женщине.
- Полное погружение в танец. Основы, техники, подготовки, хореографии, крутые педагоги, практики, йога.
- Погружение в женскую энергию, знакомство с внутренней Богиней и взаимная любовь.
- Атмосферное пространство на берегу моря, красивые детали... для полного погружения в танец всем телом. И полноценного отдыха душой.
Время для вашей БОГИНИ!

MAGIA DE OXUM: Afro Heels |6-9 октября|АБХАЗИЯ

Набутів класне село. Набутів — село в Україні, Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області. У селі мешкає 875 людей.
Набутів - село, підпорядковане Нетеребській сільській раді. У селі проживають 784 жителі, з них 361 — чоловіки.
Назва села Набутів пішла від великих каменів-валунів, що підіймалися внизу, біля монастиря, а нині аграрного ліцею. Ці великі камені височіли над широкою, на той час судноплавною, річкою Россю. Називали їх бути. Лише тут можна було переходити Рось на той бік до Двереня (нині село Деренковець). Тому перехожі говорили: Іду на бути, а село, що розташувалося вище за бутами та понад бутами уздовж берега річки, стали називати Набутів. Існує ще багато припущень щодо історичної назви села.
У селі працюють дільнична лікарня, яка обслуговує майже 6000 осіб жителів навколишніх сіл; діє цукровий завод ТОВ Приват Агро-Черкаси, який був збудований ще в 1850 р. князем П.П. Лопухіним; функціонують сільський клуб, бібліотека, торговельні установи, відділення зв’язку.
На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 68 односельців. На їх честь встановлено пам’ятник загиблим воїнам біля сільського клубу та на місцевому цвинтарі. Село було звільнене від фашистських окупантів 11.02.1944 р. У селі народився і постійно проживав Герой Соціалістичної Праці Завертайло Іван Демидович (07.07.1922-22.07.2001), який нагороджений орденом Леніна.
[ред.]
Історія
Село Набутів розташоване на лівому березі річки Рось. Межує із селом Деренківець, засноване село при княжінні Великого князя Володимира у 1009 році. До цього тут було велике укріплення, яке називалось Бут. Укріплення мало розміри: довжина 7 км, ширина 5 км.
Сюди під верховенством Великого князя збиралися війська «Світлих князів» , тут проходило відповідне формування військ і підготовка для далеких походів. Коли у 988 році було прийняте князем Володимиром християнство як державна релігія , на місці майбутнього міста Дверен в резиденції Великого князя Володимира проводилися гостинні зустрічі з візантійським духовенством, які прибували в Київську Русь для надання допомоги в запровадженні християнства. Майбутнє місто Дверен стало бурхливо розвиватися, як у політичному, економічному значеннях. Тут вперше стали виготовляти мечі і іншу зброю для воїнів Київської Русі, при княжінні Великого князя Володимира.Знахідки решток зброї тих часів були виявлені при вивезенні землі з території Набутівського цукрового заводу на будівництво греблі для дороги Набутів-Драбівка. Крім цього тут були знайдені золоті монети часів Київської Русі. А в підвальних ямах зберігалася меляса до 50-х років минулого століття.
На честь двадцятиріччя прийняття християнства було розпочато будівництво Свято-Михайлівсього храму, яке закінчили у 1009 році. Цей день, за наказом князя Володимира, було започатковано як заснування міста Дверен.Дата заснування збереглась і на сьогодні, як храмовий день села, 21 листопада. Велику роль відіграла для заснування міста дружина князя Володимира візантійка Анна. Місто Дверен стало гостинними дверима Київської Русі. У Свято-Михайлівському храмі проводилися відповідні молебені, для воїнів і висвячувалася зброя. На храмі було встановлено потужній дзвін, привезений з Візантії, як подарунок місту. Дзвін було чути на дуже далекій віддалі.
У 1240 році під час монголо-татарської навали, воїни міста героїчно обороняли його ,майже два тижні вороги штурмували місто,після його зруйнування були вбиті всі жителі незалежно від віку й статі. Свято-Михайлівський храм згорів , а дзвін зкотився,впав в озеро де зараз насипана гребля при будівництві мосту. Протягом 300 років тут була безлюдна пустиня,лише під час гетьманства Дмитра Вишневецького (1550-1563) на місці укріплення , яке називається зараз в народі Очаків було сформовано козацький кіш. Тут виготовляли бойові човни чайки , заготовляли ліс (в основному дуб) для будувництва фортеці Запорізької Січі, а також проводили підготовку козаків для служби в За

Набутів класне село

COUNTRY OF CHUDEL'.
Коли влітку підеш назустріч вітру, то він обнімає теплим дотиком, легенько б’є в обличчя і біжить широким полем, прокладаючи собі дорогу серед густого буйноцвіття, серед моря синіх голівок, які слухняно вклоняються природній силі. Ідеш і радієш. Багатим буде урожай льону. Адже це діда-прадіда займалися у Чудлі вирощуванням «поліського шовку».
Починаючи від сохи і кінчаючи потужніми тракторами, все використовували селяни, аби виростити хороші врожаї і при цьому не згубити краси надслучанського села.
Саме за чудові краєвиди і назвали село Чудель.
…Колись, давним-давно, навесні, коли води красеня Случа виходили з берегів, вони затоплювали все. Вода брала в полон багато хат. Привертала увагу одна споруда, що одиноко стояла на горі. Води затопили навколо неї все, і здалеку здавалось, що вона «пливе» серед моря. Це було ніби чудо. Ця картина дивувала всіх.
Адже коли на цьому підвищенні посилився перший рибалка, знайомі, прийшовши на відвідини до нього, також вигукнули: «Чудове місце!».
Багато гадають, що звідси і пішла назва Чудель.
Село відоме з 1577-го року. А перші документи-згатки відносяться до середини XX століття.
Село Чудель з прилеглими до нього територіями: Мурашинець, Дубняки, Зарів’я розкинулось на мальовничих берегах ріки Случа за 16-ть кілометрів від районного центру Сарни.
Убогі похилені хатки, а в центрі дерев’яна церква, побудована в 1870-му році. Їй належало 32-ва десятки орної землі і 20-ть десятків сінокосу. Велика частина орної землі, лісів і пасовищ належала поміщикам Аролю, Шулеру і великому землевласнику Брану.
Справжній проект про забезпечення населення землею був загублений у воді в березні 1860-го року.
В школі була церковно-приходська школа, в якій навчались тільки хлопці, більшість населення була неписьменною.
Не покращало життя чудлян і за часів панської Польщі. На 500-от селянських дворів припадало 800-от га землі, з яких 30-ять га найкращої орної землі належало панові, ліси і пасовища - теж панові.
Добре пам’ятають селяни, коли останнє пасовище «Скородне» відсудив пан Богушевський.
Нестача коней і сільськогосподарських знарядь праці, високі ціни на промислові товари, великі податки, постійні штрафи середньовічні пережитки збільшували злиденність селянства, його залежність від куркуля і поміщика. Польські пани теж принижували гідність українських селян, називали їх «бидлом» і «хлопами». Ніде селяни не могли знайти захисту, були позбавлені будь-яких політичних справ. Соціальний гніт доповнювався національним. Презирливо ставились до української мови й культури пани. В 1920-му році українська школа була закрита.
В селі Чудель чудові краєвиди, й живуть тут чудові люди. І хоч на долю їх випали важкі випробування перших років колгоспного життя, воєнного лихоліття, років відбудови народного господарства, вони живуть і радіють життю, хоч починали тяжко. Напівголодні, напіводягнуті, трудились вони з раннього ранку до пізнього вечора.
Відпочивали тоді, коли обідали. А що було їсти? Дехто брав з собою на цілий день один борщ. Тільки ті, що жили трішки багатше, приносили з собою хліб та сало, молоко. Ділилися. У господарстві було 24-и пари коней і 4-и пари волів. На возах прикріплювалися бірки на яких були написані прізвища, імена та по-батькові їздових. Якщо чийогось воза не було на ніч – їздового штрафували, знімали в нього один трудодень.
Йшли роки.
Уже з’явилась сивина у перших колгоспників. Проте любові до землі, до праці у них не поменшало.
І раптом … війна. Хто пережив її, той знає, скільки горя і страждань, людських трагедій і страхіть принесла вона на нашу землю. Ще й досі важким болем пам’яті озиваються до нас оті далекі, скривавлені ворогом дні і ночі.
Село Чудель було майже дощенту спалене фашистами в роки війни…
На початку червня приїхав до села Мельда, комендант Клесова, в супроводі 45-ти німців і 2-х перекладачів. Набравши яєць, курей, гусей вертались назад. І ось біля урвища Мицак їх перестріли партизани. Всіх побили, закопал

COUNTRY OF CHUDEL'