Поиск
АТаШол

АТаШол

Подписчики: 23 подписчиков
ID: 101397122

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club101397122

♥ Побережне ,, Рулить ♥. Побережне - невеличке село в Україні у Вінницькій області Вінницького району. За інформаційними даними село засноване у 1600 р. Через Побережне протікає річка Воронка,. Загальна площа Побережного 1,586 км².Своє літочислення село веде з 17-го століття. За словами старожилів, які набули свої знання з розповідей попередніх поколінь, село в глибоку давнину було дуже маленьке. І в народі носило назву «Чайка», тому, що було розташоване на березі невеличкої річки і мало птахоподібну форму (два крила і хвіст).
Наступна назва, що згадується в історичних документах - Зарудинці. Назва ця пов'язана з прізвищем старшини Заруди, який тут оселився і був на чолі общини, яка існувала в селі.
У 1969р. село Зарудинці було перейменовано на Побережне. Зміна назви була викликана тим, що село спочатку належало до Обіднянської волості Брацлавського уїзду, потім стало частиною Немирівського р-ну. А в цьому районні уже було село, яке також носило назву Зарудинці. І тому виникла необхідність змінити назву. Село Зарудинці було перейменовано на Побережне, оскільки воно розміщене на берегах річки, яка протікає через нього.
Побережне розташоване на відстані 30 км від обласного центру - м. Вінниці, за 5 км від селища Вороновиця, в 4-х км від села знаходиться залізнична станція Вороновиця, Степанівський . цукровий завод.
У 1867р. в селі відкрилась школа грамоти, яку очолив старший приходський священик Доміон Бабецький.
На даний час на території села Побережне розташована середня загальноосвітня школа І – ІІ ступенів, в якій навчається 80 учнів.
Навпроти школи збудоване приміщення дитячого садочку «Світанок». Назва його походить від назви колгоспу, який виділив кошти на будівництво. В 1992 році садок розпочав свою роботу. На другому поверсі дитячого садка розташована початкова школа.
Неподалік від школи височіє будівля Будинку культури. На даний часу ньому працює сільська бібліотека, гуртки художньої самодіяльності.
Не забувають в селі і про духовність. На стадії завершення знаходиться будівництво нової церкви в центрі села, так як стара церква двічі руйнувалася (за козацьких та радянських часів)
Особливу увагу приділено вшануванню пам’яті учасникам Великої Вітчизняної війни. З цією метою в селі збудовано пам’ятник та Алея слави. На гранітних стелах навічно викарбовано прізвища односельців, які віддали своє життя в ім’я Перемоги.

♥ Побережне ,, Рулить "♥

Мости над Россю. Чи щастило вам, любі читачі, коли-небудь бувати у мальовничому містечку Корсунь-Шевченківський, що на Черкащині? Кому ж випадала така нагода, той неодмінно милувався перлиною цього міста – річкою Россю. ЇЇ краєвиди захоплюють, полонять душу, а бурхливий потік води, мелодійний шум дозволяє розслабитися, забути про буденні турботи і замислитися над сенсом життя. Річка Рось є однією з найбільших приток Дніпра, а її течія перетинає чимало міст і сіл та декілька областей. З її назвою часто пов’язують виникнення назви держави наших пращурів – Київської Русі. Без сумніву, саме Рось є окрасою старовинного Корсуня, безцінним діамантом, що виблискує чистотою своїх вод на всю Україну.
Коли сама бувала у Корсуні-Шевченківському, не змогла відмовити собі у задоволенні прогулятися духмяними бузковими алеями та послухати шум швидкоплинної, як сам час, ріки. Дивувалася, бо щоразу на цих алеях поблизу Росі та на похилих берегах зустрічала переважно захоплених туристів, а корсунців майже не було. Навіть на мить здалося, що жителі міста настільки звикли до краси, яка їх оточує, що тепер зовсім не помічають її.
Виявляється, не все так просто. Звикнути-то вони звикли, але і по цей час не розгубили любов до своєї малої батьківщини, зберегли повагу до мальовничої природи краю, вболівання за її чистоту та первозданність, а також не втратили безмежної прихильності до української пісні. Підтвердженням цьому є проведення традиційних культмасових заходів, таких як «Бузковий бал» у замку Лопухіних-Давидових та європейської акції «Ніч музеїв». А у червні цього року відбувся ІV традиційний міжобласний екологічний фестиваль-конкурс української народної, козацької, української естрадної та аматорської пісні «Мости над Россю».
Цікавою є історія створення фестивалю. Як завжди «спочатку було Слово»: Мости над Россю зачаровано стоять,
Бузковим цвітом заплелися, мов колоссям.
Величні скелі зачаровано мовчать,
Бо закохалися у вас, мости над Россю!
Це слова із пісні, що написав Володимир Оніщенко, людина творча і безмежно закохана в рідний край. Він автор ідеї, один із засновників фестивалю та режисер. Музику до пісні «Мости над Россю» створив автор ідеї та виконавчий директор фестивалю, композитор Сергій Калініченко. У його виконанні пісня стала символом цього заходу. Але всім відомо, що ідеї втілювати, особливо у наш час, не просто. Фестиваль не відбувся би без фінансової підтримки, яку надала районна і міська адміністрації, підприємці та районний будинок культури.
Важливим є те, що віднедавна до назви фестивалю додалося ще одне слово: екологічний. Організатори намагаються звернути увагу суспільства та змусити людей не бути байдужими до проблем навколишнього середовища.На жаль, сьогодні Рось терпить екологічне лихо. Греблі та водосховища, побудовані вздовж ріки, різко збільшують площу випаровування. Водозабори та водоводи призводять до уповільнення течії. А постійне забруднення красуні Росі відходами з численних фабрик та заводів у майбутньому може мати непередбачені наслідки. Мости, мости… Тільки в Корсуні береги Росі з’єднують 16 мостів. А скільки ж їх по всій течії річки? Мости творчості та натхнення об’єднали кращі колективи з мальовничих міст і сіл Черкаської та Київської областей, де протікає рідна кожному серцю ріка. Як Рось із потічка починається і набирає сили, так і фестиваль стає з кожним роком потужнішим. У відбірковому турі шановне журі прослухало 47 обдарованих солістів-аматорів та гуртів з Великого Поросся і визначило переможців конкурсу та учасників гала-концерту. Ними стали колективи та солісти із с. Владиславка Миронівського району Київської обл., с. Сигнаївка Шполянського району Черкаської обл., м. Узин Київської обл. та багато ін. Гран-прі фестивалю виборов ансамбль народної пісні «Ярославна» із Черкас. Віртуози зі стародавнього козацького міста показали справжнє дійство. Поєднання неперевершеного вокалу та мелодійного звучання кількох

"Мости над Россю"

Патріоти Тисмениці=))). Вперше древнє місто Тисмениця, що на Івано-Франківщині згадується в Іпатіївському літописі в 1064 році, коли Галицький князь Володимирко “вийшов із Галича в Тисменицю на лови”. Мальовнича долина, круті береги двох річок та якась невідома надприродна сила, роблять це містечко особливо гарним.
В часи середньовіччя через Тисменицю проходив відомий волоський шлях зі Львова до Молдавії та Волощини. В 1448 році польський король Казимир Ягайлончик надав місту Магдебурзьке право. В другій половині XVI ст. до Тисмениці прибули вірменські поселенці, які привезли секрети кушнірства, виготовлення сап’яну та замшу. Поступово це ремесло перейшло до місцевих майстрів. У вересні 1592 року відбулося об’єднання тисменичан із ремісниками-вірменами в організацію кушнірства та білошкірів. Це стало своєрідним початком нового відліку в історії міста, міста, яке зажило доброї слави умілих майстрів по всій Європі. Тисменицькі ремісники конкурували навіть з “королівським цехом” Галича. Сьогодні, коли ринок товарів різко збільшився і перед нами відкрито широке розмаїття хутрових закордонних виробів, сучасні модниці продовжують надавати перевагу тисменицьким майстрам та їх розкішним і якісним виробам.
Але як кажуть, немає лиха без добра, а добра без лиха. Проблеми управління сучасним містом пов’язані з цілим комплексом складних аспектів. Для малих міст найбільш болючими є проблеми інженерної та соціальної інфраструктури.
В 1970 році на базі кушнірського ремесла в Тисмениці було побудовано одну з найбільших в колишньому радянському союзі хутрових фабрик. Для забезпечення сировиною, поблизу збудовано дві звіроферми. Об’єми виробництва фабрики потребували величезної кількості води, оскільки технологія виправи шкіри є доволі складною. Тому в цей час, із сусіднього Тлумацького району, від Дністра було прокладено 35–ти кілометровий трубопровід, який забезпечив достатньою кількістю води і фабрику і тисменичан.
В 1982 році місто стало адміністративним центром Тисменицького району. Розпочався його інтенсивний розвиток, збільшилась кількість промислових підприємств, збудовано понад 10 багатоповерхових та кількасот індивідуальних будинків. Час спливав непомітно. Здавалося б, що питання із забезпеченням Тисмениці водою в далекому 1970 році було вирішене раз і на завжди. Але, відпрацювавши понад 35 років, сам водогін фізично застарів. Труби прогнили, позаростали, через тверді солі діаметр відчутно зменшився. По всій довжині пропуски, величезні втрати води. Ось тоді перед владою та жителями постало доволі складне питання – “Що робити далі, як вийти із цієї складної ситуації?” Звичайно, що перше найпростіше рішення, яке напрошувалося – знову прокласти новий 35-ти кілометровий водопровід від Дністра. Але це були вже не ті роки, коли вартість електроенергії оцінювалася копійками. В 1996 –1997 роках вже почали вчитися рахувати та оцінювати свої фінансові можливості. Тому, порахувавши прийшли до висновку, що перекачування води з такої далекої відстані було б дуже дорогим задоволенням як для фабрики, так і для жителів міста. А оскільки об’єми виробництва на фабриці з роками почали зменшуватися, то від запропонованого надто дорогого проекту вирішили відмовилися. Почалися пошуки нових ідей та пропозицій, роздуми над тим, як вийти з цього складного становища. Жителі міста, на той час, вже почали відчувати кризу з водою: подача води по обмеженому графіку викликала серйозні обурення громади.
Друга ідея, яка була дуже цікавою, полягала в тому, щоб пробурити свердловини і шукати підземні запаси води в районі Тисмениці. Сьогодні стає очевидним той факт, що майже ввесь цивілізований світ користується питною водою в основному з підземних джерел. На превеликий жаль в нас ситуація зовсім інша. Воду для споживання ми беремо із відкритих водойм – річок та озер, а через їх значну забрудненість це доволі часто приносить нам серйозні проблеми та захворювання. Тому нова ідея з пошуками підземних запасів води, виглядала на перший погляд доволі цікавою та

Патріоти Тисмениці=)))

Святкуємо Івана Купала. СВЯТО ІВАНА КУПАЛА
Коли духмяне українське літо в
самому розпалі, з квітчаститми
вінками і яскравими вогнищами-
приходить свято Івана Купала.
Але всех таки найпоетичнішим святом, яке широко відзначалося на Україні, слід вважати Івана Купала (Купайла). Починалось воно в ніч на 24 червня.
Це день літнього сонцевороту, що збігається з Різдвом Івана Хрестителя. Ім'я ж святу дав Купало - поганський бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб - головний дар української землі. Та вже багато літ цього ідола ніхто не вшановує, про його божественну суть забули, а самого перетворили на опудало.
Головні атрибути свята - це Купало й Марена. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх “Мареною” або “Купалом”), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні.
Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.
Увечері чи вже пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці - доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, з тієї сторони й прийде наречений дівчини.
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко зазделегіть домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
Хлопці приносять щойно зрубану розлогу вербу. Це -- Купайло, що поступово перетворюється у Марену: Коло Мареноньки ходили дівоньки...” Є й дещо пізніша традиція, коли роль Купайла виконує вродлива дівчина у вінку, що роздає вінки іншим дівчатам, які танцюють навколо неї та ворожать. Потім дівчата втікають від Купайла над воду --заворожувати собі красу. Відтак настає найцікавіший для парубків, що притаїлися неподалік, момент. Головне -- не поспішати... Дівчата роздягаються й, співаючи, обливаються водою. Після чого пускають на воду вінки й стежать: в який бік попливе, звідти буде суджений.
Ввечері, коли за обрієм ховалося сонце, а на небі з’являлися діаманти зірок, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо “марени” починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їх виконують дівчата й хлопці разом. Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.
Танцююче полум'я цього літнього вечора виглядає казково. Купальське вогнище згідно переказів має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал ощищення. Пари, які кохаються, мають стрибати вдвох. Вважається, що та пара, яка не розніме рук, перестрибуючи через багаття, згодо і побреться.
Про виконання петрівчаних пісень та хороводів у ніч під Івана Купала Є. Ліньова писала: “Нарешті починає смеркатися: легкий туман спускається на гори. Окремі групи дівчат з’являються на горах, на різній висоті. Ось молодий, сильний і низький голос заспівує пісню:
Та малая нічка Петрівочка,
Не виспалася наша дівочка.
Заспів підхоплюють інші голоси, дзвінкі, чисті, нескінченної сили і енергії. Співа вже не одна група, — своєрідна мелодія, від якої віє чимось архаїчним, начебто викликала у відповідь другу пісню, третю, четверту. Тепер уже співають всюди, на горах, до самих вершин, які губляться в лісі. Оригінальною багатоголосною фугою звучить пісня... в тумані на горах групи молоді рухаються і співають.
Ті хороводи, які виконувала молодь на свято Купала, відзначаються однією важливою особливіс

"Святкуємо Івана Купала"

FITNESS DAY Чайковский. Проведение масштабного фитнес дня в городе Чайковский. На берегу Камы, в прекрасном месте! Несколько площадок, классы от опытных тренеров нашего города и соседних городов, интенсивы, танцы, аква, йога, пилатес и многое другое! Следите за информацией в группе!

FITNESS DAY Чайковский