Поиск
Apple . Mac . iPod . iPhone . iPad

Apple . Mac . iPod . iPhone . iPad

Подписчики: 33 подписчиков
ID: 36254217

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

applefromsteev

Маленька та хороша моя Золотоноша. Назву Золотоноша пов'язують із назвою річки: її піщане дно, покрите шаром золотавої слюди, сяяло, мов золото. Назва Золотоноша викликала цілий цикл золотих легенд... Згідно з однією з них, у другій чверті XVII ст. Золотоноша була замком Яреми Вишневецького і збірним місцем податків, сплачуваних з його величезного феоду - так званої Вишневеччини. Зосередження в місті податків - золотих грошей - нібито й дало привід назвати його Золотоношею, тобто золотою ношею. Проте, як свідчать писемні згадки, таке твердження хибне, бо Вишневецький прибув на Лівобережжя на початку 30-х років XVII ст., а назва міста з коренем золот з'явилася за 60 років до того. За другою легендою, черкаські козаки придбане вогнем і мечем золото складали в напівпрохідних, болотяних заводях річки Золотоноші.
Третя легенда пов'язує назву міста з подіями часів монголо-татарського іга. Татарська флотилія, навантажена даниною, зібраною з підвладного люду, поверталася до Криму. Здійнялась буря, і хвилі ринули на чужинців. Вода поглинула і човни і скарби. Коли ж стихія вгамувалася, хвилі почали прибивати до берега золоті речі. Це сталося на місці виникнення Золотоноші. Відтак, кажуть, річку назвали Золотоношею, а згодом і місто одержало цю ж назву. На думку ж науковців, своєю назвою річка завдячує природним особливостям: дно Золотоношки, покрите піщаними наносами, сяяло, мов золото, від домішків слюди золотавого кольору. Отже, найбільш вірогідним є твердження про те, що місто отримало свою назву не від тих скарбів, що проходили через нього, а від блискучих розливів місцевої річки.

"Маленька та хороша моя Золотоноша"

***Єлизаветка***. Група про найкраще село!
>Єлизаве́тка — село в Україні, в Катеринопільському районі Черкаської області. Населення становить 560 осіб.
Єлизаветка – село, центр сільської ради розташоване на правому березі річки Велика Вись, притоки річки Синюхи, за 30 км від районного центру смт Катеринопіль, за 105 км від обласного центру, за 30 км від залізничної станції Шпола. Колись річка Велика Вись була глибокою і широкою по ній снували козацькі чайки. Лівий берег річки Вись і вся його територія була розкинута в непроглядних степах, які до ХVІІ ст. були малозаселені і належали татаро-монголам та турецьким магнатам. Останні здійснювали часті набіги на лісостепову зону, щоб пограбувати населення, що тут проживало, дівчат забрати в гареми, а хлопців – у неволю. А щоб захистити дану правобережну територію та її жителів, то по праву сторону р. Вись створювалися сторожові пости, так звані караули. Ось такий караул і створився в даному селі. Тут селилися вихідці з козацького роду. Існують різні легенди, щодо походження назви села. Згідно легенди назва села походить від імені шинкарки Єлизавети, яка відкрила шинок на землях села, а навколо нього почали поселятися козаки. Знайшовши зручне місце для землеробства, вони відділяли собі певні ділянки землі, зводили будівлі і заселяли дану територію. Тож на честь шинкарки і назвали село. А інша легенда розповідає, що назва села виникла тоді, коли в 50-60 роках ХVІІІ століття через село проїжджала княгиня Єлизавета. Вона заїхала в багате село, яке було безіменним, тож на честь даної княгині і назвали. Спочатку воно називалося Єлизаветівка, потім Ялосоветка і в кінцевому результаті - Єлизаветка. В історичних документах село вперше згадується у другій половині XVІІІ століття. До села належало два хутори Стольніково (Петрівка) і Джулинка (Червоний Брід), які розташовані на правому березі р. Вись. Але на сьогодні цих хуторів не існує. Молодь виїхала, а старожили вимерли. Адміністративним центром була сільська управа на чолі з старостою Яременком Василем Андрійовичем, а потім Дроботом Андрієм Матвійовичем, які не мали ніякої освіти. Відтиск великого пальця служив їм за підпис, а іноді заміняв гербову печатку. Село розросталось, тяглось двома рукавами. Після ліквідації кріпосного права в селі було 72 двори. Маючи великі сім’ї, достатньо пасовищ. Зручні схили, що тяглися до струмка, люди відділяли для своїх садиб по 3-4 гектари зелі, зводили будівлі, сіяли, обробляли, збирали і доводили до толку зібране. Деякі сім’ї мали отари овець, по 3-4 корови. Займалися хто чим міг. В селі з’явилися млини (вітряки). Де нині стоїть стадіон і школа стояли 7 вітряків. Селяни дробили зерно, молотили, виготовляли олію. Окремих жителів села є нащадки 3-4 і 5 поколінь. Це Дроботи, Яременки, Олійники, Мельниченки, Шуміленки. Культурний рівень села був дуже низьким. У 1872 році в центрі села за кошти поміщика Лопухіна з Мокрої Калигірки було побудовано церкву. При ній діяла церковно-приходська однокласна школа, в якій працював піп Сікорський. Навчалися лише діти заможних селян. В селі виписувалося тільки 2 газети. Переважна більшість людей не вміли читати, писати, рахувати. Основним багатством села були родючі чорноземні грунти. В північній частині села є поклади білої будівельної глини, жовтий пісок. На хуторах Стольніково і Джулинка відкрито великі поклади граніту.

***Єлизаветка***

@@@@@ЗОЛОТОНОШA@@@@@. Золотоноша - найбільше місто черкаського лівобережжя та важливий промисловий центр Черкаської області.
ЗДЕСЬ ДЕЛИМСЯ О ВСЁМ, ЧТО СВЯЗАНО С НАШИМ ЛЮБИМЫМ ГОРОДОМ ЗОЛОТОНОША!!!
Золотоно́ша — місто обласного підпорядкування, районний центр Золотоніського району Черкаської області. Золотонішській міськраді підпорядкована Згарищна сільська рада з селом Згар, та два селища: Гришівка та Ярки. Місто розташоване на річці Золотоношці, притоці Дніпра, за 30 км від обласного центру — міста Черкас на пеpеxpесті автомагістралей Київ-Кременчук та Черкаси-Шрамківка та на залізничній лінії Бахмач-Одеса.
Золотоноша - місто обласного підпорядкування, розташоване на лівому допливі Дніпра р. Золотоношці на залізничній лінії Бахмач - Одеса з променем на Київ через Миронівку та на перехресті асфальтових шляхів Київ -Кременчук і Черкаси - Шрамківка. Відстань до Черкас залізницею - 30 км, автотрасою - 35,5 км. Населення - 29,9 тис. (на 1.01.2002 р.).
За 1 км від міста, в урочищі. Ярки, виявлено осаду Русі (Х-ХІІІ ст.). Назву Золотоноша пов'язують із назвою річки: її піщане дно, покрите шаром золотавої слюди, сяяло, мов золото.
Назва Золотоноша викликала цілий цикл золотих легенд... Згідно з однією з них, у другій чверті XVII ст. Золотоноша була замком Яреми Вишнівецького і збірним місцем податків, сплачуваних з його величезного феоду - так званої Вишневеччини. Зосередження в місті податків - золотих грошей - нібито й дало привід назвати його Золотоношею, тобто золотою ношею. Проте, як свідчать писемні згадки, таке твердження хибне, бо Вишневецький прибув на Лівобережжя на початку 30-х років XVII ст., а назва міста з коренем золот з'явилася за 60 років до того.
За другою легендою, черкаські козаки придбане вогнем і мечем золото складали в напівпрохідних, болотяних заводях річки Золотоноші.
Третя легенда пов'язує назву міста з подіями часів монголо-татарського іга. Татарська флотилія, навантажена даниною, зібраною з підвладного люду, поверталася до Криму. Здійнялась буря, і хвилі ринули на чужинців. Вода поглинула і човни і скарби. Коли ж стихія вгамувалася, хвилі почали прибивати до берега золоті речі. Це сталося на місці виникнення Золотоноші. Відтак, кажуть, річку назвали Золотоношею, а згодом і місто одержало цю ж назву.
На думку ж науковців, своєю назвою річка завдячує природним особливостям: дно Золотоношки, покрите піщаними наносами, сяяло, мов золото, від домішків слюди золотавого кольору. Отже, найбільш вірогідним є твердження про те, що місто отримало свою назву не від тих скарбів, що проходили через нього, а від блискучих розливів місцевої річки.
Перша писемна згадка про Золотоношу припадає на 1576 рік. У своїй духівниці, складеній того року, волинський воєвода князь Богуш Корецький згадує Золотону, яку звуть Глинщина, у воєводстві Київському розташовану. У цьому документі колишнім власником осади названо князя Богдана Глинського. Не виключено, що осада й річка з назвою Золотоноша існували ще за Київської Русі. І за формою, і за змістом це типовий топонім великокнязівської доби.
Розташована на майже неприступному острові поряд з давнім торговельним шляхом - Царгородською дорогою, осада мала зручне оборонне і вигідне географічне положення, що сприяло її швидкому розвиткові. Уже в 1616р. Золотоноша згадується як місто, а на карті французького інженера Боплана (40-ві роки XVII ст.) - як укріплене місто. 1647 року тут налічувалося 273 господарства, або приблизно 1700 осіб населення.
З 1625 року створено Золотоніську козацьку сотню у складі Черкаського полку, 1627 року - ремісниче братство. Останнє проіснувало біля 225 років. Від 1648 році Золотоноша - центр сотні як адміністративно-територіальної одиниці. Золотоніська делегація, очолена сотником Остапом Зайцем, брала участь у Переяславській раді.

@@@@@ЗОЛОТОНОШA@@@@@

Команда Fast & Light (Крым). Команда Fast & Light это - группа скалолазов-альпинистов Крыма, включающая в себя гидов-альпинистов, маунтейнбайкеров, спелеологов, дайверов, фри -дайверов, йогов, слеклайнеров и прочих любителей активного отдыха. Мы предлагает вам поучаствовать в наших следующих проектах:
Альпинистский Форос - традиционные сборы в р-не п. Форос. Обучение скалолазанию и альпинизму, и всему тому что с этим связано;
Экстремальная фотосессия и видеосъемка - нашим камерам подвластны все 4-ре стихии: вода, воздух, земля и огонь;
Первая Крымская Школа Экстремальной Фотографии - поможем самому крутому фотографу оторваться от земли.
*Back To The Future* Скалолазный Фестиваль
Более подробно, вы можете ознакомиться по ссылкам, находящимся у вас внизу по правую руку. Будьте здоровы и берегите себя!
Команда Fast & Light - это создание эксклюзивных мероприятий. Традиционные и современные Extreme Event-решения.
У нас НЕТ прайсов и пакетных предложений.
У нас ЕСТЬ опыт и идеи.
Всегда ваши - Гиды Отпуска Мечты..

Команда "Fast & Light" (Крым)

с.Богдашів. Богда́шів — село у Здолбунівському районі Рівненської області.
Село Богдашів відділяє від міста Здолбунова лише шосе, збудоване у 1980-1981 роках. При побудові шосе частина села була приєднана до міста. У селі немає власної школи — учні навчаються у Здолбунівській середній школі N6 або N4.
Покидаючи Лідаву, повертаємось до Здолбунова, звідки вступаємо до майже примкнувшого від заходу села Богдашова, котре тепер має 417 дворів, 1078 мешканців, сільраду, клуб, бібліотеку, крамницю, бригаду КСП «Хлібороб». На північно-східному краю села стоїть діюча церква Воздвиження Чесного Хреста. Її оновили в 1866 році. У ній зберігалися цінні стародруки, рукописи, копії метричних книг, хроніки подій, опис церковної землі шющею понад ЗО десятин, реліквії церковних ритуалів.
Околиця Богдашова приховує сліди оолостей глибокої давнини. Тут на віддалі 500 метрів від правого берега річки виявлено рештки старовинної зброї, черепки посуду староруської доби, монети раннього середньовіччя, сліди давніх могильників.
Перші вісті про Богдашів відбиті актом 1491 року, коли «имение Богдашево» належало Петрові Олехновичу й було продане княгині Марії Збаразькій (Рівненській), яка тут розширила посівні площі, зменшила податки, збільшила сінокосні займи, а також оновила ставкові греблі Восени, 30 вересня 1497 року, в замкові біля Топорищ на Житомирщині була вручена від литовського князя Олександра грамота гетьманові Костянтинові Острозькому, за якою він отримав у дар «двор й село Богдашов», де посесором був Загоров. Навесні 1518 р. возний сповістив про руйнівну повінь, котра спричинила багато шкоди «богдашовским крестьянам». Були затоплені посіви, господарські забудови, ушкоджені греблі, мости. У наступному році околиця села зазнала спустошень від ураганів.За описом майна Луцького замку 1545 року, «село Богдашев» платило від 20 димів, 2-ох млинових коліс, вносило данину за рибоставкові, звірині лови, виконувало сезонні шарваркові повинності, вносило для костелу Рівного 40 «гарців» меду.
Акти 1651-1654 років згадують «Богдашевский бор», де каральний загін польської шляхти під час сутички з козаками зазнав великих втрат і змушений був відійти. У 1710 році протоієрей Федір Сахнович оскаржує дворян Дорухівських, котрі в «селе Богдашеве», захопивши його землі, почали грабувати, обкладати контрибуціями священика Стефана Крута (Крента), котрий був змушений покинути село, а коли прибув сюди здійснити «требу», його обікрали, поранили. З 1-ої половини XVII століття «Богдашев» відходить до калуського старости Яна Замойського, а з 1759 року стає власністю князя Любомирського, де управителем був Зорій. Поземельні плани 1880—1887 р.р. зарисовують «Богдашев» як мале прирічкове село, примикаюче з півдня до смуги лісів. За даними 1893 р., «село Богдашев волости Дятковичской» мало 55 дворів, 439 мешканців, водяний млин, ставки, кушнірну майстерню, корчму, смолокурню, глиняний кар'єр. Назва Богдашів кінцевим «ів» указує на приналежність («чий?») і походить від прізвиська (прізвища) Богдаш, котре від мені Богдан («Богом даний») з нарощеним суфіксальним «аш» для ознаки зменшення, фамільярності У записах особова назва Богдаш виринає уже з XIV—XV століття («Мартин Богдаш, кметь г. Острога», 1378 рік). Існують похідні як Богдащук, Богдашко, Богдош, Богдашенко, Богдашівський.

с.Богдашів